Талан до... пензля. Не позичений, а власний

У мистецькій галереї «Ужгород» в обласному центрі відбулося відкриття персональної ювілейної виставки творів заслуженого художника України, лауреата обласної мистецької премії імені Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі Йосипа Михайловича Бабинця з нагоди його 85-ліття.

Про це йдеться в газеті «Панорама» в номері від 7 лютого.

Саме 8 лютого 1934 року він узрів світ у селі Зарічево на Перечинщині, звідки почались його життєві і творчі путі-дороги.

Якщо зазирнути в альбом-каталог «Художники Закарпаття», виданий у 2011 році і присвячений творчості членів Закарпатської організації Національної спілки художників України, то відкриває його саме сторінка Йосипа Бабинця, якому випала честь очолити список сучасних образотворців нашого краю. Його особистої заслуги у цьому може великої і немає, адже прізвище в алфавітному авангарді він успадкував від газдівських батьків, талант одержав від Бога, а вже власною працелюбністю долав життєві і мистецькі вершини, крок за кроком пробиваючись до художнього Олімпу.

Про Йосипа Михайловича «Панорама» вже писала неодноразово, проте втриматись від доброго слова на адресу ювіляра і на цей раз ми не змогли. На думку багатьох наших співрозмовників із мистецького середовища Йосипа Михайловича з-поміж інших художників вирізняють такі риси як скромність і працелюбність. В іншому випадку він не раз мав шанси домогтися багатьох титулів і регалій ще багато років тому. Проте ні разу не скористався нагодою, відпустивши ситуацію на Божу волю...

Не всі колеги мабуть знають, що після успішного закінчення Ужгородського училища прикладного мистецтва на початку 50-х років, яке для багатьох стало кінцевою вершиною художницької освіти, невгамовний Йосип Михайлович подався аж на береги Неви, де став студентом престижного Ленінградського інституту живопису, скульптури та архітектури імені ще одного видатного українця Іллі Рєпіна. Не раз у далеких світах згадував своїх вчителів, що водночас стали фундаторами мистецького феномену європейського рівня під скромною назвою «закарпатська школа живопису»: Бокшая, Ерделі, Манайла, Петкі, Кондратовича, Шолтеса та їх творчих побратимів.

З усмішкою згадує Йосип Бабинець своє давнє захоплення танцями, яке мало не змінило його життєвого орієнтиру. Однак у змаганні між танцями і живописом гору таки взяв останній. Проте чардаш на полотні у творчості митця триває ось уже понад півстоліття.

В одному із наших попередніх матеріалів про Йосипа Бабинця, розповідаючи про його кар’єрні щаблі, ми написали, що він доріс до директора Закарпатського художньо-виробничого комбінату. Проте комп’ютер вперто міняв слово директор на слово диригент, яке в кінці кінців ми вирішили не виправляти, бо насправді вмілий директор і є тим вправним талановитим диригентом, що спрямовує творчий колектив на правильне звучання.

Зважаючи на поважний вік, Йосип Михайлович поступився своєю продуктивною творчою майстернею у художницькому «інтернаті» по вулиці Лєрмонтова талановитому молодшому колезі. Натомість вдома на вулиці Толстого в обласному центрі одну з кімнат пристосував під художницьку робітню. Отож, не витрачаючи час на щоденні великі переходи з дому до майстерні і назад, Йосип Михайлович продовжує сповна віддавати себе улюбленій справі – творенню прекрасного на полотні. А коли хтось із молодших художників нарікає на різного роду обставини, що заважають творити шедеври, Йосип Михайлович лагідно посміхається, бо з досвіду знає: поганому танцюристу заважають... ноги.

Усім своїм життям у мистецтві заслужений художник України Йосип Бабинець створює на полотні мальовану оду рідному краєві, що дав йому крила, батькам, родині, колегам та друзям, що підтримували його у всіх починаннях, а головне – твердо вірили в нього. І це високе довір’я Йосип Михайлович Бабинець виправдовує кожним прожитим днем, кожним полотном, що народжується під його невтомним чарівним пензлем.

Здоров’я та наснаги Вам, шановний ювіляре, і щоб ваша творча палітра ніколи не тьмяніла.

Раніше повідомлялось, що у Мукачеві пленер художників завершили виставкою.