Як пенсіонерки вирішили нажитись

Звичайно ж, журналісти не можуть бути експертами в усіх галузях, особливо що стосується юридичної грамоти. Але вимагати документи при написанні матеріалу треба, бо не розібравшись у ситуації, можна образити невинну людину. І справа не тільки у етичних нормах – а в репутації самого автора матеріалу та його видавця.

Днями на одному з мукачівських інтернет-видань з’явилася стаття про те, як «двох літніх мукачівок виживають з будинку заради ділянки на набережній». В гонитві за сенсацією, автор зробив багато поспішних висновків, які порочать честь та гідність поважної в Мукачеві людини – Михайла Бондара.

Отже, по-порядку. Принципова для журналіста помилка починається вже з першого речення. Ймовірно, що цю статтю замовив політичний опонент Бондара, бо акцент поставлено на партійній причетності: «за цим стоїть бізнесмен-забудовник від Сильної України, а зараз, начебто, вже від Партії Регіонів Михайло Бондар».

Наша редакція зустрілася з Михайлом Михайловичем, який прокоментував дане твердження: «Я ніколи не був членом «Сильної України», і не висувався від них на депутатство. Зараз я дійсно є, і не «начебто», депутатом Мукачівської районної ради від Партії регіонів. Мій син, теж Михайло Михайлович, натомість, справді є членом «Сильної України», яка, втім, вже практично злилася з ПР».

Далі в статті розповідається, як до двору будинку по Червоноармійській, 58 «вдерлися кілька чоловіків з інструментами й заходилися розбирати дах»… Перш ніж стверджувати, що хтось кудись «вдерся», треба вияснити, а чи, бува, не прийшов він до себе додому? Автор, йдучи на поводу у двох літніх мукачівок, приймає їх емоційні заяви за правду. З тої статті у пересічного читача складається враження, що дві поважні бабусі жили собі, аж тут раптом прийшов злий і поганий забудовник і почав розбирати їх будинок.

Насправді, документи говорять зовсім про інше. У вищезгаданому будинку по Червоноармійській, 58, було два господарі – літні жіночки (Є. Легерда та Л. Олійник) та сім’я Ісаєвих. Михайло Бондар виявив бажання викупити весь будинок, про що попередньо домовився з обома господарями. З сім’єю Ісаєвих проблем не виникло, він задовольнив усі їх побажання і отримав у власність їх частину будинку. Натомість панянки Легерда та Олійник, побачивши, що Михайло Михайлович щедро розрахувався з колишніми сусідами, почали і собі «набивати ціну». Як стверджує пан Бондар, він уже готовий був віддати за їх частину 60 (!) тисяч умовних одиниць, а їм усе було мало. Вони запросили 2-х кімнатну квартиру в Мукачеві, ще одну таку саму в Ужгороді і до того 20 тисяч умовних одиниць.

Заручившись кваліфікованою підтримкою зі сторони (очевидно, підсобили конкуренти по бізнесу чи політиці), жіночки почали судову тяганину. «Мені це набридло, я плюнув на усе і сказав – взагалі нічого не отримаєте. Хату переписав на свого родича – Івана Ньорбу. Той оформив усі відповідні документи для будівництва нового будинку, написав письмове попередження сусідам про свої наміри. А коли бригада прийшла, щоб розпочати роботи, на них і міліцію викликали, і людей позбирали, ще й пресу запросили. Мій родич – старша людина, якій не бажано хвилюватися. Як же ж йому прийти на власну ділянку, коли там щоразу таке твориться?!»

Пан Михайло надав нам усі документи, які підтверджують право власності: державний акт, рішення суду, витяг з рішення міської ради. А також містобудівні умови і обмеження, в яких вказано: «в проектній документації передбачити конструктивні заходи по підсиленню суміжних стін та даху квартири №2…». (ксерокопії документів додаються). Мається на увазі, що Іван Ньорба, перед тим, як зносити старий будинок на СВОЇЙ території, повинен виконати заходи по укріпленню ЧУЖОГО. Що він і не проти би зробити, якби сусідки дали можливість розпочати роботи на ВЛАСНІЙ ділянці.

Мало того, Іван Іванович навіть сам віддав сусідкам частину своєї землі. Справа в тому, що після переділу виявилось, що на землі пана Ньорби знаходиться гараж Є. Легерди та Л. Олійник. Але земля, як і гараж, їм очевидно не потрібні. Їх план легкої наживи провалився, тож вони почали мститися.

Сподіваємось, що правоохоронні органи розберуться в ситуації, і наведуть лад між сусідами. Дивно, що журналіст не тільки перекрутив факти, а й почав дорікати тим, що до суті справи і не відноситься, мовляв, «саме йому (Михайлу Бондару) приписують у власність «Латоричну корчму»… саме вона псує світлини туристів, які намагаються сфотографувати… Мукачівський монастир». Це вже виглядає просто смішно.

Звичайно, власник має право захищати свою честь і гідність, і якщо журналіст та інтернет-видання не вибачаться перед ним, то доведеться звертатись до суду.

Фото: Мукачево.нет