Життя у солодкому полоні різця і пензля: Народному художнику України Тарасу Даниличу – 75

Поки очікував домовленої зустрічі з народним художником України Тарасом Федоровичем Даниличем біля закарпатського «Лувру» в Ужгороді, встиг намотати кілька кіл, «привітатися» з бронзовими Бокшаєм і Ерделі в альпінарії поруч, порозмірковувати подумки про тлінне і вічне в людському бутті. Напередодні свого ювілею і запланованої на літо грандіозної персональної виставки в Закарпатському художньому музеї імені Бокшая в обласному центрі, Тарас Федорович разом із дружиною Наталією «затарювався» у спеціалізованому магазині для художників фарбами, тому і затримувався, – пише Василь Гарагонич у газеті "Панорама" (номер від 5 березня).

Якщо звичайний день народження – привід, щоб його відсвяткувати, то ювілей – це нагода, щоб підбити бодай проміжні підсумки життєвого шляху. Кажуть, що життя прожито недаремно, якщо чоловік збудував дім, посадив дерево і виростив дітей. І художник у цій схемі не виняток.

... Оселю Даниличів у Дубриничах на Перечинщині знає кожен земляк. Півні тут кукурікають не лише у курятнику, а й на щедрих на етнографію полотнах газди. Пан Тарас робить сакральні речі для церков, а у вільний час дає волю-свободу своєму пензлю закарбувати на полотні природу рідного краю, споконвічно багаті традиції і звичаї земляків у притаманному лише йому, а тому добре впізнаваному стилі. Свого часу навчався в Ужгородському училищі прикладного мистецтва на відділенні художньої обробки дерева, яке завдяки праці і старанням багатьох людей еволюціонувало в Ужгородський коледж мистецтв імені Адальберта Ерделі Закарпатської академії мистецтв. А те, що батькову альма-матер нині очолює донька Тараса Данилича – Мар’яна Тарасівна, вважаємо глибоким символом зв’язку поколінь.

У своїй творчій мистецькій біографії Тарас Данилич був за півкроку від лауреатства Державної премії імені Т.Шевченка, куди його висунула Національна спілка художників України, у лавах якої він із 1989 року, із циклом живописних полотен із символічною назвою «Срібна земля». І хоча до перемоги не вистачило зовсім трохи, сам факт такої високої професійної оцінки столичних колег говорить за себе. А десятиліття тому у київській художній галереї «Мистецька збірка» з неймовірним успіхом пройшла потужна виставка сучасного продовжувача закарпатської школи живопису Тараса Данилича. Серед поважної публіки міністерського рівня, дипломатів, художника-генія Івана Марчука, на її відкритті був і наш земляк, колега-митець Юрій Боднар, який цьогоріч єдиний із малярського середовища краю потрапив на шпальта унікального журналу «Впливові люди Закарпаття. Топ-100». Отож ми не могли не поцікавитися його авторитетною думкою про нашого героя. Юрій Васильович не скупився на компліменти і глибокий аналіз творчості свого мистецького товариша. «Тарас Данилич – це щира, відкрита, глибоко порядна людина. Художник-віртуоз. Його мистецьким кредом є подібність малярства до невмирущої української пісні. А його творчість у техніці темперного й олійного живопису – це гімн рідній землі та її людям».

Сталося так, що у 2016 році практично на наших очах Тарас Федорович став народним художником України. У понеділок, напередодні 25-річчя незалежності України, ми спілкувалися телефоном із заслуженим художником України, а у четвер вже зустрілися із новоспеченим народним художником! Проте ні тоді, ні зараз жодних ознак зоряної хвороби у поведінці трударя пензля і різця Тараса Данилича не помітили. Таким чином, Тарас Федорович вже багато років поспіль демонструє кращі зразки людяності, професійності, щедрості та стійкий імунітет до «короновірусу» у розумінні власної виключності і зірковості, який заявив про себе на практиці лише нещодавно у медичному плані.

Сьомого березня у Тараса Федоровича – ювілей, йому виповнюється красних 75 років. Хоча на одному із сайтів про Т.Ф.Данилича із «перспективою» написано: «Жив і працював на Закарпатті», ми побажаємо ювіляру, щоб він довго жив і плідно працював на своїй Богом даній Срібній Землі ще багато-багато літ. Залишаючись у доброму здоров’ї та солодкому полоні чарівних різця і пензля, які прокреслюють і залишають глибокий слід у мистецтві й людській пам’яті.