Не втрачають надії, не опускають рук…

Мукачівщина – це 1,1 тисячі квадратних кілометрів території, тридцять сім сільських та дві селищні ради, два селища та вісімдесят шість сіл, у яких проживає понад сто тисяч населення. Тут діють сімнадцять промислових підприємств, дев’ять будівельних та п’ять транспортних організацій, двадцять два сільськогосподарські підприємства.

В житті області Мукачівщина завжди відігравала важливу роль. Ще два десятки років тому пальма першості належала сільському господарству з виробництвом зерна, тваринництвом, овочівництвом, садівництвом, виноградарством. Тепличний комбінат колгоспу імені Чапаєва круглорічно поставляв у торгову мережу овочі. Консервованою та маринованою городиною з Великих Лучок смакували в багатьох регіонах України, Росії. Джеми та повидла, виготовлені на плодоконсервних підприємствах Мукачівщини, ласували японці. Верстати з Кольчина поставляли більш у п’ятдесят країн світу, у Західній Європі складали черги на меблі виготовлені чинадіївськими червонодеревниками. Кольчинські гірники відправляли кам’яну продукцію на новобудови України…

На жаль, доводиться, сьогодні про потужний економічний потенціал говорити у минулому часі. Не всі витримали «перебудовчих», точніше, руйнівних процесів. Залишилися на плаву одиниці, але і їм, як показало знайомство на місцях, нелегко. І їх звідусіль обсіли проблеми, негаразди.

Питанням промислового відродження Мукачівщини була присвячена недавня поїздка голови райдержадміністрації В.І.Лазаря в Кольчино, Чинадієво, Обава… Втім, до її початку Василь Іванович зустрівся з переможцями тендеру на закільцювання газової мережі в районі Горонда – Страбичево, на яку мають бути виділені державні кошти. Перед виконавцями робіт та фахівцями голова райдержадміністрації поставив завдання: прорахувати найефективніші, найоптимальніші варіанти, не розпорошувати коштів…

Першого серпня 1945 року, одним із перших на Мукачівщині, запрацював, видаючи кам’яну продукцію «Державний каменолом число 1». За 65 років продукція Кіровського спецкар’єру постачалася не тільки невобудовам краю, але й України. Гордістю кольчинських гірників є те, що виготовлені ними плити пішли на облаштування пам’ятника Великому Кобзареві у Каневі, спеціальною шашкою вимощено території музею Великої Вітчизняної війни у Києві та музею Миколи Островського у Шепетівці.

- Як зустрічаєте 65-річчя підприємства, – цікавиться В.І.Лазар у директора спецкар’єру В.Ю. Шебели.

- На жаль, Василю Івановичу, настрій далеко не святковий. Щебню намололи гори, більше п’ятнадцяти тисяч кубометрів, а реалізація, у порівнянні з попереднім роком-двома, впала на 80 відсотків. Зарплату нічим платити. По пальному, мастилам, енергоносіям здорожчання ростуть, як температура в цю спекотну пору. Про запасні частини до обладнання, дробарки, автотранспорт, екскаватори, годі й говорити…

- То вас тепер найбільше турбує реалізація продукції?

- Вона найбільш жадана, бо за відсутності грошей недовго й до боргової ями…

- Спробую допомогти. Вчора до мене звернувся з облдержадміністрації Ернест Ернестович Нусер. Просить посприяти у пошуках партнерів для наших сусідів. Вони тепер посиленими темпами споруджують відрізок автобану від Ніредьгази до українсько-угорського кордону. Їм потрібен щебінь.

- У нас уже є досвід міжнародного співробітництва. Свого часу югослави брали від нас щебінь, коли розширювали трасу Київ – Чоп. Якщо допоможете, будемо тільки раді…

Кольчинські гірники вишукують резерви самі. Приміром, камінь дроблять у другу і третю зміни, коли електроенергія найдешевша. А в першу зміну займаються профілактичними та ремонтними роботами…

А В.І. Лазаря цікавило все: умови праці, забезпеченість машинами й механізмами, товщина залягання пласту андезиту, харчування гірників…

До нотатника голови райдержадміністрації рядок за рядочком лягали пропозиції, прохання. До речі, першочерговим там було розв’язання питання про землевідведення…

Після реконструкції невпізнанною стала Чинадіївська пекарня. Цехи її оснащені новітнім сучасним обладнанням. Сьогодні пекарня випускає 12-14 сортів найрізноманітнішого хліба. Колектив надсилає у торгову мережу не лише міста та району, а ще й у три райони області окрім хліба, 6-8 сортів булок, з кондитерського цеху на прилавки магазинів поступає печиво. В народі говорять, що коли молодят зустрічають короваєм, спеченим у Чинадіївській пекарні, то їм не загрожуватиме… розлучення.

- У пекарні тепер трудяться сімдесят майстринь, – каже директор підприємства Г.В.Капац. До їх послуг кімната прийому їжі, душові…За зручності й належну реконструкцію перш за все завдячуємо голові закарпатської облспоживспілки, заслуженому працівнику сфери послуг України Василю Васильовичу Цапу та голові правління Мукачівської райспоживспілки Івану Івановичу Рубішу, які допомогли і фінасувати і сучасне обладнання встановити.

Здавалося б на такому підприємстві й проблем не мало би бути. Та коли В.І.Лазар запитав заступницю директора С.Д.Товтин чи багато хліба з цієї пекарні йде на стіл жителям району, та аж руками сплеснула:

- Та де багато, шістдесят грамів на добу. Хліб сьогодні випікають навіть ті, хто ще нещодавно промислову продукцію випускав. Якийсь перекос створився.

- А тим часом,- додає Г.В. Капац, сметану, сир та інші продукти завозимо з-за меж області. Невже, Василю Івановичу, важко в районі відкрити свій молокозавод. Це була би підпора й тим, хто утримує корову, без проблем лишки молока здавав би на переробку, одержував гроші…

- Ваша правда, зізнаюся, над цим ще не думав,- відповів голова райдержадміністрації.

Були й інші прохання та побажання. В свою чергу В.І. Лазар запропонував чинадіївським пекарям випікати хліб домашній, як це робили хазяйки споконвічно.

Ніщо не оминуло уваги В.І.Лазаря, ні ціна буханця, ні паляниці хліба, ні якість борошна, ні відсутність житнього борошна. На жаль, сьогодні хліб насущний, для багатьох є єдиною ситною їжею. Ось і прагне Василь Іванович допомогти малоімущим.

Відтак зустріч з Обавським сільським головою І.І.Левицьким.

Обавці тепер діляться на тих, у кого є газ і тих, до кого блакитне паливо ще не дійшло. За словами Іллі Івановича залишилося газифікувати вулицю десь на протязі 800 метрів…

- Василю Івановичу,звертається він до голови райдержадміністрації,- допоможіть завершити газифікацію Обави, а відтак за Дубино і Чабин візьмемося.

- Ілля Івановичу, у найближчі два-три тижні газифікація Обави продовжиться. Але й до вас маю прохання: не чекайте на шляховиків аби впорядкувати обочини біля хат. Щебінь завезли, то хай і господарі, кожен біля своєї хати попрацюють.

Гнітюче враження справляє недобудована школа. Свого часу до старої, ще «чеської школи» добудували стіну. І не одну. Залишилося дах обладнати. Та, видно, фінансування припинилося. Тепер усе вросло бур’янами, там де мали бути класи навіть молоді деревцята знялися. Тильна сторона не витримала боротьби зі стихією. Вона впала.

- Тут треба якнайшвидше зносити усе, щоб біди не сталося. І будувати сучасну школу, – зробив висновок В.І.Лазар.

Хвилює І.І.Левицького добудова двох кімнат до дитсадка, бо це допоможе розв’язання забезпеченості дошкільнят, та й ряд інших питань.

І їх розв’язати пообіцяв В.І.Лазар.

«До людей, заради людей» – такий девіз у Василя Івановича. Дуже важливо своєчасно підтримати тих, хто не втрачає надії на краще, не опускає безсило рук.

Михайло Бейреш