Ігор Бондаренко: “Закарпаття – це форпост України у Європі, і область має виглядати відповідно!”

Ексгубернатор Закарпаття Ігор Бондаренко балотується до обласної ради на місцевих виборах, які відбудуться 25 жовтня 2020 року. Бондаренко йде за номером 7 у списку партії “Слуга народу” на територіальному виборчому окрузі #2. В ексклюзивному інтерв’ю він розповів, що відстоюватиме в облраді, насамперед, інтереси новоствореного Мукачівського району, який для Закарпаття є стратегічним та часом несправедливо обділений увагою попередньої  влади. Крім того, Ігор Бондаренко розповів про своє бачення, як перетворити Закарпаття на форпост України в Європі та чому зараз депутати в облраді повинні об’єднуватися навколо роботи на цей результат, а не сперечатися через різні політичні погляди чи гасла.

“Прагну відстоювати інтереси жителів нового Мукачівського району”

– Ігоре Самійловичу, чому вирішили зараз балотуватися на виборах і чому саме в депутати Закарпатської обласної ради?

– З досвіду зрозумів, що інститут виконавчої влади має свої можливості, а законодавча влада — свої, і тут вони набагато ширші. Тому сьогодні прийняв таке рішення — іти кандидатом в депутати до Закарпатської облради, і таким чином відстоювати інтереси людей, які проживають безпосередньо в новоствореному Мукачівському районі. Тобто, мається на увазі міста Мукачево, Свалява та смт. Воловець, а також Мукачівський, Свалявський та Воловецький райони. 

Знаєте, мене завжди засмучувало те, як в області часом несправедливо відбувається розподіл фінансів між районами...

– Нерівномірно, маєте на увазі?

– Так. Мукачівський район останнім часом був найбільш недофінансованим. Виходячи з цифр, на людину в перерахунку це було 550 гривень. В інших районах ці цифри були і 1200, і 2170... Зрозуміло, що за часів Геннадія Москаля через його особисте протистояння з сім’єю  Балог це фінансування було стратегічно порушене. Але люди ж тут ні при чому! Тому, вважаю, зараз необхідно встановити якусь соціальну справедливість у цій сфері в області. Не треба дивитися на окремих людей, треба зважати на те, яким чином сьогодні формується та розвивається Закарпаття в цілому, і що саме треба, аби цей розвиток відбувався. Адже Мукачево з районом — це, по суті, стратегічний регіон для Закарпаття.

– Ну, територіально — так, стратегічний...

– ... адже він знаходиться на перетині шляхів, різних, торгових, туристичних. Ми знаємо: через Мукачево люди їдуть на Берегівщину до термалів. Ще два роки тому дороги в цьому напрямку були просто убиті — і саме тому, перше, що ми зробили під час моєї каденції голови ОДА, це розблокували питання ремонту доріг в цьому напрямку і довели їх до ладу. На термали їздить маса людей з інших областей, туристів, які формуютьсвоє враження про область таким чином. Ну а крім того, це етнічний угорський район, який сьогодні дуже важливий, і показувати, що ми, як Україна, його розвиваємо — теж важливо. 

Я вважаю, що на таких речах треба робити акценти і вирішувати їх у першу чергу. Адже в чому родзинка Закарпаття? Вона в тому, що у невеликій області поруч живе багато етносів. Це порядка 10% угорців, 4% румунів, словаки, німці... На їхні звичаї цікаво подивитися людям з території центральної України, великих міст півдня чи сходу країни, це цілі села зі своєю культурою та історією, кухнею. Тобто, для українців, особливо в умовах карантину через Covid-19 — це можливість приїхати в область і побувати одразу в трьох країнах, і такого немає більш ніде в Україні! 

Тобто, дорога на туристичному шляху не має права бути в поганому стані, а чиновники в той же час — чубитися навколо питання, на чиєму ж вона балансі та хто повинен її ремонтувати! Її треба було в першу чергу брати і робити! 

Нам усім, хто працює над іміджем Закарпаття, слід пам’ятати, що Закарпаття — це форпост України у Європі. І воно має мати відповідний вигляд. 

– Теза не нова, але щось ніяк вона не втілиться тут в регіоні: Закарпаття зараз виглядає далеко не форпостом, навіть у порівнянні з сусідніми західними областями — Львівською чи Франківською.

– Тому я і йду в обласні депутати, адже маючи знання, усвідомлення та досвід про те, як працювати, хочу перетворювати Закарпаття в такий форпост. 

В першу чергу, хочу відстоювати інтереси тих людей, від кого я балотуватимуся в депутати. Нічого особистого, як кажуть. Про мене за часи мого керування областю говорили, як про “найчеснішого губернатора” - усі прекрасно знають, що за час каденції не було жодного випадку, аби я в когось взяв хоча б сто доларів чи наміряв собі пару соток землі. Цього не було! І я би хотів, щоб цього не було й в інших. Щоб люди, які тут працюють десь у такій структурі, як Держгеокадастр чи Держлісгосп і якимось чином впливають на незаконні процеси збагачення в області — щоб вони цього впливу не мали. Ну а причина такого мого бажання причина дуже проста: у мене росте донька, я тут живу, у мене є трудовий колектив, котрий щодня розповідає про свої проблеми... Я відчуваю свою відповідальність перед ними.

“Ми розблокували децентралізацію на Закарпатті”

–  Ви згадали про свою каденцію на посаді голови Закарпатської ОДА. Скажіть, які досягнення на цій посаді вважаєте найбільшими?

– В першу чергу, це освоєння медичних та освітянських коштів в області із державної субвенції. Ми на Закарпатті роздали понад 170 медичних автівок, усі райони отримали новенькі Renault Duster із зимовими шинами, ми це зробили своєчасно та без затримок. До цього в області були величезні проблеми із освоєнням грошей із субвенцій, питання було на гальмах. Ми його розблокували. Інше питання, яке також було поставлено на паузу в області — це децентралізація. Ми цей процес повністю відпустили й усі громади, які мали бажання об’єднатися, отримали змогу це зробити. Ми нікому не відмовляли, єдине, на чому наголошували: на професійному об’єднанні. Адже йдеться про відповідальність, насамперед. Завтра тобі, як голові ОТГ, треба буде знаходити можливості заплатити людям зарплату, а тепер, коли закриваються виробництва через ковід, наприклад, і немає податків — звідки брати ці кошти? Тому ми тоді ще закликали громади створювати в себе на території інвестиційні магніти, які створять можливості для для додаткових надходжень коштів у бюджет. Усі ці питання ми пропрацювали з Мінрегіоном і громади, які утворилися на Закарпатті, є спроможними.

Щодо доріг — ми за час моєї каденції створили нове державне підприємство, відповідальне за ремонт доріг в області. Воно залишилося для нового губернатора і він може з ним якісно працювати зараз.На той момент ми його тільки створювали.

Ну і ще маю відмітити прекрасну команду радників, яка працювала тоді зі мною. Федір Харута, котрий вів транспортний блок, правовий — Мирослав Сливка, медицина — це Олег Мороз, фінансові і економічні питання – це Олена Бірюкова, мій помічник – Норберт Ковш. Ольга Травіна, заступник голови ОДА, одразу включилася в роботу, їй не потрібен був час для “розкачки”, Олексій Гетманенко, перший заступник голови ОДА, який очолив економічний блок. 

Також нам перші п’ять місяці допомагав перший зам попередника Іван Дуран, який підсвічував проблеми, над якими працювала їхня команда в області. Я не прихильник того, що при зміні влади потрібно повністю перекроювати напрямок руху та плани попередників! Навпаки, необхідно вислухати, зрозуміти їхнє бачення і продовжити розумний конструктив. 

Був також комфорт у стосунках із силовиками. За нашу каденцію вперше із Закарпаття до бюджету надійшло 1, 5 млрд гривень з митних надходжень! Всі решта митниць в Україні не могли таким похвалитися!

– Ви розповідали раніше, що на посаді допомагав військовий і управлінський досвід, зокрема, першим замголови Мукачівської РДА, директором адміністративного департаменту у Мін’юсті... В чому полягає Ваш досвід і як застосовуватимете його, маючи мандат депутата в облраді?

– Я родом із Криму, закінчив там вище військово-політичне училище і в званні лейтенанта потрапив на Закарпаття за розподілом. Тут починав замполітом роти, зараз я підполковник запасу — це якщо брати військову службу. У 2002 запропонували йти працювати першим замом Мукачівської РДА. Потім була Національна академія держслужби при Президенті України, закінчив її, стажувався в Адміністрації президента у відділі зв’язків із регіонами. Закінчив аспірантуру в Академії, захистив дисертацію і отримав пропозицію працювати в Міністерстві юстиції, директором адміністративного департаменту пропрацював біля трьох років. Було важко в тому сенсі, що я щотижня їздив додому і, зрештою, я таки переїхав на Закарпаття. Змінилися пріоритети — з кар’єри на сім’ю та дітей, ці пріоритети і нині лишаються головними в моєму житті. Ну а в 2014 році після Революції гідності мені пропонували їхати в Київ, на посаду директора адміністративного департаменту, але відмовився - через сім’ю. В 2015 році у мене народилася донька, це було найбільше щастя в моєму житті! Тоді ж Валерій Пацкан пропонував йти в облраду по списку “Солідарності” на місцевих виборах, я відмовився. І у 2019-му пропонували йти в народні депутати до Верховної Ради  — але відмовився знову ж таки через сім’ю, не хотів більшість часу проводити у Києві. Ну і вийшло так, що мені доручили керувати областю. Порекомендував мене на той час Андрій Богдан та Руслан Рябошапка, ми разом з ними працювали в Мін’юсті і вони мене знали по роботі. 

Ну і крім того, у мене є бізнес, де до карантину працювало 150 людей, нині працює 130. 

Якщо узагальнити, то мій військовий досвід — це витримка, дисципліна, уміння розмовляти з людьми, досвід у бізнезі — це уміння формувати команду, домовлятися, досвід управлінський — це зв’язки. Усе це корисно для роботи обласного депутата.

“Сьогодні не можна жити, відокремившись від соціуму, не можна їздити джипом по розбитій дорозі”

– Які будуть пріоритети вашої роботи у разі обрання депутатом обласної ради?

– Працювати для людей і в ім’я людей. Я говорив та завжди повторюю, що маю дві сім’ї, по суті: це сім’я вдома та сім’я на роботі. Хочу, аби ці люди були щасливими.

Сьогодні, розумієте, не можна жити, відокремившись від соціуму. А коли ти бачиш, як живе наше суспільство, часом гірко стає. На мою думку, чим багатший соціум, тим багатшим є і ти — адже пройшли ті часи, коли ти відчував себе комфортно, їдучи джипом по розбитій дорозі, чи маючи в кишені певну суму і в той же час знаючи, що десь люди доїдають свій батон з ковбасою — і то ще в кращому випадку! Мені особисто хочеться почуватися добре від того, що соціум навколо мене багатий.

У нас Мукачево і район сьогодні — це, по суті, туризм та рекреація. Мукачево — архітектура, гастрономія, виноробство, Свалява — це мінеральні води, оздоровлення, Воловець — це зимові види спорту. Чому ми не можемо створити тут свій “Артек”? Потрібно це створювати й розвивати! Ну і безумовно нам тут в Мукачеві потрібен аеропорт, потрібен потужний транспортно-пасажирський вузол.

“В Мукачівському районі потрібен потужний транспортно-пасажирський вузол”

– Ну і цю ідею підтримують в Києві, наскільки відомо із заяв Міністерства інфраструктури.

– У Мукачеві колись був воєнний аеродром, його можна зараз реанімувати і створити якісний транспортний хаб. Чи сьогодні бізнес хоче стояти на кордоні? Люди, що мають мільйони, для них кожна година на вагу — вони хочуть прилетіти, вирішити справи і полетіти назад. Ужгородський аеропорт нині затиснутий містом та кордоном зі Словаччиною, треба розуміти, що розвитку він не має. І про це наголошував Президент під час останнього візиту на Закарпаття. Коли я був губернатором, приходили люди, котрі мали намір інвестувати в Ужгородський аеропорт 10-12 млн євро, але досі питання Ужгородського аеропорту не вирішене зі словацькою стороною і летовище стоїть уже котрий рік. Ми сьогодні, напевно, єдина область в країні, яка не має можливості літати!

Ну і потім — потяги. Через відсутність достатньої кількості зручних поїздів у нас туристичний потік упав мінімум на 20% , і біля 20 % місцевого населення виїхало за кордон працювати. Ці процеси, у свою чергу, стали наслідком того, що у нас реалізація продуктів упала на 20% - мова про малий та середній бізнес,  це магазини, кафе, ресторани тощо. І дуже важливо зараз підтримувати тих, хто залишився працювати, цих людей потрібно збирати, як перлини, гуртувати їх і переконувати далі розвивати свою справу тут, на Закарпатті. Саме тому я йду в депутати, бо я знаю, як гуртувати цих людей!

– Які у вас стосунки із актуальним керівництвом області, чи є точки дотику?

– У нас гарні стосунки з нинішнім губернатором області, мені імпонує пан Олексій в тому сенсі, що він розуміє: Закарпаття чудовий край і його потрібно розвивати. Те, як він це зараз робить, мені подобається.

Найбільша проблема зараз на Закарпатті — це сміття та дороги, ми в жахливому стані щодо цих питань! І нам дуже потрібен сміттєпереробний завод в області. В Мукачівському районі з цим найбільша проблема — у Воловецькому, Ужгородському, Виноградівському, Тячівському та Свалявському районах.

“Депутатська робота — це, по суті, волонтерство”

–Ви часто повторюєте, що є успішним бізнесменом, що прийшли у владу з бізнесу — більше того, з успішного бізнесу! Як досвід бізнесмена, узагалі, корелюється з роботою у владі?

– У моєму розумінні це, насамперед, те, що ти маєш відповідальність перед людьми і постійно про це пам’ятаєш. Знаєте, один голландський філософ казав, що совість мати треба, але користуватися нею не обов’язково. Так от, я вважаю, що совістю користуватися обов’язково! І якісь твої рішення не повинні бути мотивовані політикою чи заточені під неї. Погляньте: у нас всі депутати,  на будь-якому рівні (місто, район, область) заточені під політичні гасла своїх партій. Ну куди це годиться? Сьогодні, я вважаю, що люди в політиці повинні відкидати політичні амбіції, гасла і об’єднуватися навколо результату. 

По суті ж, різниці немає між партіями: усі піаряться на одних і тих же гаслах, за рахунок давно відомих тезисів та слоганів, які використовують всі й у всі часи. От у деяких країнах є дві-три партії — і кожна, що приходить до влади, несе відповідальність перед народом за час свого правління. Я би хотів, щоб так було й у нас, щоб партії несли відповідальність за свою владу. Її сьогодні дуже не вистачає! Сьогодні багато хто приходить і експериментує — але ж не можна експериментувати над життям свого народу! Мене минулого року вразило, коли в облраді голосували Перспективний план області і це голосування не підтримали “Єдиний центр” та “Відродження”.  Хай у них було своє бачення Плану, але ми перед цим збиралися кілька разів, і за столом переговорів наче було розуміння — а прийшли голосувати, і розуміння щезло. Так не можна, і повинно бути інакше. 

Я вважаю, що для досягнення мети потрібно об’єднуватися, і особливо депутати повинні першими в суспільстві це демонструвати! Тоді буде результат. 

Ну і для такої області, як наша, котра залежна від дотацій і для котрої дуже важливо залучати додаткові кошти з центру (це, насамперед,  кошти ДФРР) — таке об’єднання означає додаткові кошти, додаткові втілені проекти та додаткові збудовані соціальні об’єкти. Ось у цьому повинна бути спільна робота, а політичні амбіції треба відкидати в сторону.

На мою думку, депутатство — це громадська робота, по суті, це волонтерство. Ти йдеш на це свідомо і маєш завжди це пам’ятати, маючи мандат. Ти не отримуєш там зарплату, не маєш посади, як багато хто думає. Тому мене, наприклад, насторожує, коли чую, що на деяких дільницях за голоси людям пропонують гроші — тобто, кандидат витрачає свої кошти на виборах зараз, а значить, йде у владу, аби потім їх відбити. Людям потрібно це розуміти і не варто на таке піддаватися!

–Ігоре Самійловичу, для Вас багато значить родина — Ви часто і багато говорите про дружину, доньку, от зараз сказали, що Вашій родині добре тоді, коли добре суспільству. Чому для вас це важливо?

–Моє життя склалося так, що я намагався створювати підприємства, які самі говорили про себе як про, власне, бізнес і про мене, як людину, що цей бізнес створила. Тому я вважаю, що наш кондитерський, офтальмологічний бізнес — вони успішні і вони говорять про нашу роботу. Один із представників кондитерського дому став чемпіоном України, наші кондитери представляли Україну на чемпіонаті світу у Парижі, до наших офтальмологічних центрів везуть людей на обстеження та лікування з усього регіону. Я вважаю, що ці досягнення — це також наслідок виховання мене моїми батьками.

Так само і я хочу виховати доньку: за батьком та матір’ю має бути шлейф якихось позитивних справ. Ми з дружиною живемо в цьому місті так, аби ніхто нам в спину не кидався поганими словами. Ми б хотіли, аби люди нас поважали за те, що ми створили і яку дитину ми виховали.

У нас з дружиною немає паспортів інших країн, ми живемо тут і любимо свою країну. І для нас важливо, аби донька сповідувала такі ж принципи в майбутньому.

–Ну і насамкінець розкажіть про вашу благодійну діяльність, знаю, що ваш бізнес — соціально відповідальний...

– Я зазвичай про це не говорю, бо вважаю, що коли ти благодійник, то займайся цим не для піару. Ми епізодично допомагаємо одному із дитячих будинків — продуктами, медикаментами, також в колективі бувають моменти, коли треба допомогти, але це — нормальна людська практика. От про що би хотів розказали, так це про співпрацю із творчими людьми. Свого часу я відкрив як скульптора Степана Федорина. Це автор знаменитого кінного монументу Святому Мартину в центрі Мукачева, першої кінної статуї на Закарпатті, а також мукачівських гусаків, котрих запланована ціла серія. Степан Федорин колись починав із бронзової скульптури, присвяченої дитячій мрії біля нашої кондитерської. Коли ми познайомилися, він був студентом (сам вінродом із Франківська, живе у Львові) і мріяв зробити скульптуру із бронзи. Так з’явилася його робота кондитера з тортом та вишенькою, яку треба потерти з думками про свою мрію.

“Зроби перший крок до дитячих мрій: потри вишеньку і дій!” — така була ідея цієї скульптури. Степан потім жартома казав, що він мріяв стати відомим скульптором — і з цією мрією потер вишеньку на торті, ну й вона здійснилася.

– Скульптура, отже, працює!

– Виходить так! (Сміється). Ну і ще зараз Степан працює над наступною скульптурою, яку ми теж встановимо в місті. Це буде неймовірний витвір — шарманка, яку, коли покрутити, звучатиме Моцарт і від руху вала всередині будуть з’являтися, виходити та змінюватися фігурки, як на годиннику з відомої празької Ратуші. Плануємо встановити її також в одному із наших закладів у Мукачеві, аби люди бачили та отримували задоволення. Адже жити потрібно для задоволення — отримувати його самому і дарувати людям. Так усі будуть трошки щасливіші на цій Землі!