Спорт   • 20 червня 2015 року, 13:49819

Мукачівські орієнтувальники влаштували гірський похід на Середній Верх

Далеке й близьке, здавалося б, знайоме і в той же час невідоме. Про що йдеться? Та про ті гори, що неописані детально в туристичних довідниках, хоча й розташовані поруч з популярними вершинами. Саме в такому куточку днями побували гуртківці мукачівського клубу "Товариш". Вони відвідали Блаубаад, піднялися на гори Хазеншпрунг і Кльотцабєг. І не довелося для цього стояти в чергах за отриманням віз та витрачати євро на далеку дорогу. Всього 13 гривень за квиток і за 45 хвилин маршрутка довезла юних мукачівців, які займаються у клубі "Товариш", до Синяка – мальовничого села, яке знаходиться у воронкоподібній улоговині в самому серці Вулканічних Карпат.

Блаубаадом назвали цю місцевість і своє поселення німецькі переселенці з Богемії, яких для роботи у лісовому господарстві переселив на Мукачівщину на початку 19 століття тодішній власник домінії граф Шенборн-Бухгейм. Угорці ж називали її Кікешфюред.

Синяк є однією з найстаріших здравниць Закарпаття. Згадки про лікувальні властивості місцевої мінеральної води зустрічаються ще у хроніках 1783 року. У 1834 році за розпорядженням Філіпа Франца фон Шенборна-Бухгейма тут встановлюють кабінки для прийому мінеральних ванн. Чутка про це швидко розповсюдилась і з 1837 розпочалося будівництво готелів для бажаючих лікуватися. Невдовзі після закінчення Першої світової війни тут вже був відомий у Центральній Європі санаторій. Дістатися його можна було як автомобілями, так і вузькоколійною залізницею, збудованою у 1922 році аж до державного пралісового заказника під горою Середній Верх. У 1936 році останній з закарпатських Шенборнів Георг-Ервін збудував тут комфортабельну купальню, будівля якої збереглася й  дотепер.

Головна вулиця села веде до вершини гори, де встановлені високий дерев’яний хрест з розп’яттям і фігурою Богородиці. Одна із зупинок – біля статуї Богоматері бідних, привезеної з бельгійського міста Банне, де в 1933 році були явлення Діви Марії. Архітектурною перлиною Синяку є сучасний костел Воздвиження Святого Хреста, який спорудили вже після повалення комуністичного режиму, а освятили 31 серпня 1997 року. Попередній мурований храм в селі було знищено за радянської влади у 1958 році. Біля храму встановлено фігуру святого отця Піо, доставлену ​​з його рідного італійського Сан-Джованні-Ротондо. В самому костелі є цікава картинна галерея на біблейські теми. Поруч з ним знаходяться реколекційний дім, а також база відпочинку і навчання для християнської (католицької) молоді.
Найбільш відомою і  найвідвідуванішою горою в околицях Синяка є Обавський Камінь. Але члени СК "Товариш" для свого походу обрали менш популярні, але не менш цікаві вершини, що знаходяться на схід від села. Ґрунтовою дорогою через зарослу вирубку спортсмени піднялись в напрямку Середнього Верху. Ліворуч від шляху, на півночі, знаходиться гора Буз. Назви вершин по праву руку вдається встановити лише завдяки топографічним картам виданим на початку минулого століття  – це Кльотцабєг  та Хазеншпрунг. Подібні назви часто зустрічаються в Європі: у швейцарському кантоні Граубюнден є замок Хазеншпрунг. Таку ж назву має й відомий виноробний район у Німеччині (Winkeler Hasensprung), міст та вулиця у Берліні . Таємнича спочатку назва Кльотцабєг перекладається теж прозаїчно – гора з пеньками.

Через годину дорога зникає і орієнтувальники продовжують підйом вздовж лощовини, вкритої величезними, зарослими мохом камінними розсипами. Попри складну дорогу, учасники подорожі нарешті піднімаються на сідловину, що розділяє конусоподібну вершину Середнього Верху на дві частини. На південній закінчується стара вирубка, на якій, як кажуть, планувалося облаштувати гірськолижну трасу. З неї відкривається чудова панорама Синяцької улоговини та Обавського Каменю. На головному вершечку Середнього Верху, заввишки у 981 м, знаходиться багатометрова вишка телефонного зв’язку та стовп вулканічного туфу. Дорога, що виходить на вершину зі сторони Солочина та Голубиного, йде далі гребенем на північ в напрямку вершин Солочинський Верх, Дунавка та Білий Камінь.

Велику увагу в СК "Товариш" приділяють краєзнавству, адже кожен учень повинен знати історію та традиції рідного краю. То ж ще до походу члени клубу знайшли згадку про перебування на цих вершинах українських січових стрільців, які під час Першої світової війни боронили Карпатські перевали від російської навали. Ось що писала у своїх щоденниках хорунжа УСС Олена Степанів: "З 1 до 3 жовтня 1914-го ми були у Кікешфюред. Наша робота опиралася на виставлюванню польових варт на вершках 981 і 983 м. Служба була тяжка. Треба було драпатися високо на гору, робити 24, а навіть 36 годин службу при сильнім морозі і снігом покритих вершках. Рівночасно висилано патрулі до Поляни, щоби знайти получення з Дудинським. Лиш одна патруля, під проводом четаря Чмоли, дійшла на згадане місце. 4 жовтня, Kékeśfűred. Товариш Катамай привіз розказ іти до Чинадієві, де збираються інші сотні. Ми вийшли близько 17:00 вечором при сильнім дощі".

Продовжуючи маршрут, юні мукачівці спустилися по стрімкому південно-східному схилу. Дороги тут немає, і можна було легко помилитися. Тож правильність шляху визначали за допомогою компасу. Нарешті вийшли на виразний гребінь з ледь помітною стежкою. Вершини Кльотцабєг і Хазеншпрунг  виявилися вкритими скелями та кам’яними стрімчаками, що нагадують зруйновані замкові вежі. Східні та західні схили їх круті і важкодоступні. Орієнтувальники пішли на південь. Часом серед високих і струнких буків зустрічаються справжні дерева-гіганти висотою у кілька десятків метрів зі сталево-сірими стовбурами діаметром до 2 метрів у диаметрі. Невдовзі вихід на ґрунтову дорогу з жовто-білим туристичним маркуванням, що піднімається на хребет по західному схилу зі сторони села Синяк. Подальший шлях був простим і швидким. Промаркована доріжка обминає зі сходу вершечок гори Звесний  і виводить до гарного джерела. Одразу за горою праворуч від нас з’являється висока огорожа під напругою, про що повідомляють відповідні таблички. Вона тягнеться вздовж дороги щонайменше кілометри два – аж до просіки газопроводу. Кажуть, десь тут повинен бути оленячий заповідник. Може це він?

Цілий день стояла чудова погода, аж тут небо раптом затягнуло хмарами і пішов дощ. Тож останні кілометри походу нагадували гірськолижний слалом:  ґрунт став враз вологим і на спуску ноги почали ковзати. Після галявини зі «святилищем», що знаходиться над урочищем Берегвар, мандрівники звертають на захід і під потужний гуркіт грози, що стрімко наближалася, швидко збігають до Нижньої Грабовниці. А подорож завершилась зливою.

Джерело: PMG.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів