"Найзручніше мені розмовляти закарпатською": Василь Кобін відверто про життя та футбол

«Луческу завжди говорив: «Ти мені потрібен»

– Чим зараз займаєтесь?

– Все добре, недавно повернувся з відпочинку. Зараз тренуюся і шукаю команду.

– Бодай щось відомо стосовно вашого нового клубу?

– Моє бажання одне, а бажання клубів – інше. Поки ніякої конкретики нема, тільки розмови. Я, чесно кажучи, не займався цим – у відпустці навіть телефон виключив. Думаю, за тиждень буде щось відомо.

– Яка ваша головна мета зараз: пограти в футбол чи заробити грошей?

– І заробити грошей, і пограти в футбол. Просто пограти в футбол я можу й вдома з дитиною. Людина, яка чимось займається професійно, має отримувати за це кошти. Журналісти ж не просто так пишуть, так само футболісти – не просто так грають.

– Те, що ви практично не грали в «Шахтарі», сильно впливає на пошуки клубу?

– Звісно, впливає. Багато команд не знає гравця і його характеру, а дивиться тільки на статистику.

– Рішення піти з «Шахтаря» виключно ваше?

– Так. У мене ще взимку закінчився контракт. Я відчував, що клуб почав перебудову й робить ставку на молодь. Ще тоді прийняв для себе рішення йти. Але так сталося, що на півроку продовжив контракт. Про причини знали лише я та клуб. Мене попросили залишитися на підстраховку, бо травмувався Бодя Бутко.

– Якщо б «Шахтар» зараз запропонував залишитися, ви б погодилися?

– Точно ні. Я для себе прийняв рішення, що хватить. Не було ніякого сенсу залишатися в «Шахтарі».

– Чому вам так і не вдалося стати основним?

– Потужно грав Даріо. Він грав настільки сильно, що практично не давав шансів. От дивіться. Якщо людина прекрасно виконує свою роботу – ви будете її садити на лавку запасних? Навіщо щось змінювати, якщо і так все добре?

– Чому ви раніше не йшли з «Шахтаря», якщо розуміли – з Срною неможливо конкурувати?

– Чому ж. Після двох років перебування в «Шахтарі» я розумів, що рідко потрапляю в склад і почав проситися в оренду. Але одного мого бажання мало. Ти підписав з клубом контракт – клуб приймає рішення. Я багато разів підходив до Луческу й просив про оренду. Але він завжди говорив: «Ти мені потрібен». А пропозицій про оренду з правом викупу банально не було. Так і протікало життя в «Шахтарі». Коли з’явилася можливість піти в «Металіст», я з радістю пішов.

– Виходить, як би ви не грали, шансів потрапити в склад мало, а в інший клуб не відпускають. Де знаходили в собі мотивацію працювати далі?

– Ми ж професіонали, а не команда таксистів, яка збирається раз у тиждень пивка попити. Ти знаходишся в команді, яка має вигравати кожну гру. А якщо в людини перед грою станеться травма чи температура? Ти ж маєш вийти замість неї і відіграти настільки сильно, щоб команда виграла. Інакше не можна. Тому не можеш філонити на тренуваннях. Звідки ти знаєш: поставить тебе тренер чи ні? Не можна думати, що я так чи інакше грати не буду, місяць собі відпочину, а вже потім почну добре тренуватимуся. У великих команд таке не проходить. Товариська гра – це тренування з підвищеною відповідальністю, а офіційна гра – це тренування з дуже підвищеною відповідальністю.

– В «Шахтарі» ви здобули 6 чемпіонств, зігравши лише 48 матчів. Вам є чим пишатися?

– Та ні, я більше матчів зіграв – десь 80.

– Це якщо лише чемпіонат рахувати.

– Не знаю... Я кожного дня працював з командою. І маю чим пишатися. Чому ж ні? Тут питання не в тому, скільки я матчів зіграв. Гра – це лише раз в тиждень. Головне – скільки відтренувався, скільки здоров’я команді віддав.

– Віталій Кварцяний сказав: «Кобін, не граючи в «Шахтарі», отримував зарплату, яку отримують 100 донецьких гірників, які щодня наражаються на небезпеку в шахті». Що можете відповісти?

– Я цього питання довго чекав від журналістів. Тема Кварцяного мене дуже цікавить. Ви скажіть мені, скільки часу тренує Володимир (дослівно. – прим. вид.) Кварцяний? Що він за 40-50 років кар’єри виграв?

– Шосте місце «Волинь» займала.

– Я знаю, що медалі даються за перше, друге і третє. А за шосте місце є медаль? Людина стільки працювала – і нічого не добилася. Але далі лізе в футбол. На його місці я би вже завершив з футболом і займався своїми справами.

– Він ж виховав Тимощука, Хачеріді, Девіча.

– За 40 років трьох футболістів виховав? Хай буде 5, 10, 40. Але за 40 років нічого не добився. Може, не його справа, скільки Кобін заробляє? В нього є своя команда, хай їй розказує, як зайняти призові місця чи пограти в єврокубках.

«Найзручніше мені розмовляти закарпатською»

– Який у вас найяскравіший спогад за час кар’єри в «Шахтарі»?

– За всі пройдені роки все запам’яталося, все пам’ятне.

– Матч з «Реалом» хіба не був особливим?

– Ні. А чим він мав бути особливим?

– Не кожного дня граєш з однією з найкращих команд світу, де купа зірок.

– Цікаво було зіграти, але особливим не назву. Яка різниця: «Реал» чи команда першої ліги? Ми готуємося до кожної гри. Так, коли буду старим, буде приємно згадати, що грав проти таких сильних гравців. Ну, і це Ліга чемпіонів – цей турнір завжди мотивує. А в цілому – звичайна рядова гра. Нічого особливого.

– Яке враження на вас справили ті ж Роналду, Бейл?

– Нормальні, звичайні хлопці. Як і всі решта. Всі знають, якого статусу це футболісти.

– Ви ніколи не міняєтеся футболками. Чому?

– Це нецікаво, я не збираю футболок. Пам’ять у голові залишається. А що таке футболка? Мені таке неважливо.

– «Шахтар» з приходом Фонсеки став кращим?

– Не сказав би, що кращим – швидше прагматичнішим. «Шахтар» Фонсеки більше зосереджений на обороні, але трішки втратив в кількості забитих м’ячів. Команда дуже багато матчів виграла з рахунком 1:0. При Луческу могли багато забивати, але програвати. А нинішній «Шахтар» у чемпіонаті забив менше м’ячів, ніж київське «Динамо». При тому, що відрив в очках колосальний.

– Яка різниця між Луческу та Фонсекою?

– Це дві зовсім різні людини. Луческу вже у віці, а Фонсека молодий, хоче більше спілкування.

– Правда, що в «Шахтарі» є поділ на бразильців і решту?

– Ні, такого не було. Ми трохи знали португальську, а бразильці – російську. Так, ми не спілкувалися поза межами футбольного поля й не збиралися сім’ями на обід. Але на базі й на полі все нормально, жодного розподілу нема.

– Андрій Пятов розповідав, що їздив святкувати Різдво до вас на Закарпаття. Яких традицій його навчили?

– Цієї зими він був зі сім’єю в мене, ми гарно відпочили. Думаю, їм сподобалося – вони побачили, як в нас люди святкують Різдво, спробували місцевої кухні, подивилися на закарпатський край.

– Наскільки відчувається різниця між українцями Сходу і Заходу?

– Дуже велика. Особливо між святами – там прірва. На Сході більше святкують Дні міст, Дні перемог, Дні різних людей, а в нас на Закарпатті більше святкують релігійні свята.

– Якою мовою вам зручніше спілкуватися: українською чи російською?

– Закарпатською. Якщо поставити руку на серце, то я досконало не знаю української. І не впевнений, що хтось в Україні її знає досконало. Така ж ситуація з російською. Коли я прийшов у «Шахтар», то добре не знав російської. Але вчив її в школі, тому через рік вже нормально розмовляв.

– У «Шахтарі» забороняли висловлювати свою позицію стосовно подій в Україні?

– Так. Нам говорили: «Можете висловлювати свою позицію, але не переборщуйте». Якщо хтось висловлювався, то його притримували: «Ти май свою думку, але не треба цього виносити на люди». Казали, що це на наша справа. В принципі, так і є – це не наша справа, нехай там політики розбираються.

– То що по-вашому зараз відбувається в країні? Йде війна?

– Не знаю… Говорять, що нема війни – є АТО.

– Українські футболісти можуть їхати в Росію?

– Чому ж ні? Люди ж не знають, що насправді відбувається на Сході. Якщо говорити за себе, то не знаю, чи я б поїхав.

«Купив щось на всі свої заощадження чи пробухав їх – а тут тобі півроку не платять зарплату»

– Сьогоднішній український футбол і той, коли ви ще грали в «Закарпатті», чимось відрізняються?

– Тоді було все по-іншому, бо зараз футболісти штучно потрапляють до складу. Події в Україні вплинули на футбол. Клуби не мають змоги купувати добрих футболістів і виставляють молодь, яка в мій час не потрапляла б у склад. Зараз в молоді набагато більше можливостей розкрити себе, ніж колись.

– Це ж добре для розвитку?

– Ні. Ви подивіться, скільки людей ходило на футбол колись і скільки ходить зараз. Люди хочуть дивитися на майстрів, а не просто футбол.

– Сергій Танасюк розказував, що ви курили й пили, коли грали в Ужгороді. Правда?

– Вживав, але не зловживав – міг собі дозволити у малих дозах. Наприклад, після гри міг випити вина чи пива – я ж був молодим хлопцем. Якщо Танасюк дійсно бачив мене п’яним, то я не знаю… Сєрьога таксистом працює і потірявся трохи. Не знаю, що він таке погнав. Але хай буде на його совісті, нічого страшного.

– Кобін в «Карпатах» – це найсильніший Кобін, який був взагалі?

– Важко сказати. Розумієте, грати в команді, яка бореться за сьоме-восьме місце, і грати в команді, яка бореться за чемпіонство – це дві великі різниці. Скільки було в «Шахтарі» талановитих гравців? Та море. От Кастільо, який був найкращим у Мексиці та «Олімпіакосі», приїхав в «Шахтар» – і не грав. Доля футболіста залежить від тренера.

– Про ваш перехід в «Шахтар» Дячук-Ставицький якось сказав: «Кобін мені розказував – йому насипали грошей стільки, що голова закрутилася».

– Такого не було. Я в «Шахтарі» отримував одну з найменших зарплат. Як я міг йому говорити, якщо я з ним взагалі не спілкувався?

– Петро Димінський – мабуть, найбільш своєрідний президент клубу в УПЛ. Яким він запам’ятався вам?

– У мене з ним дуже добрі стосунки, ми багато спілкувалися. Він витягує гроші з власної кишені, ні в кого не краде. Звісно, людина хоче контролювати, кому платить і за що. Має повне право на це і може робити все, що забажає.

– В «Металісті» ви застали часи, коли перестали платити зарплату. Як це – грати безкоштовно?

– Поставте саме на місце футболіста. Ви заробили за свою кар’єру певну суму грошей, купили будинок чи квартиру, машину, ще щось. І у вас більше немає коштів. Ви знаєте, що маєте контракт, ходитимете на роботу і матимете гроші, за які можна жити. А тут – один місяць не отримав, другий, третій. У грошей яка проблема – вони мають властивість закінчуватися. Доходило до того, що в хлопців не було грошей не бензин, щоб приїхати на тренування.

– Було таке, що один одному позичали?

– Звісно. А як по-іншому? Ти купив щось на всі свої заощадження чи пробухав їх – не знаю, хто там що робить з грошима – а тут тобі півроку не платять зарплату. Про що можна говорити?

– Всі пам’ятають ваш супергол бісіклетою у ворота «Легії». І взагалі – майже всі ваші голи були крутими. В чому секрет?

– Звісно, я треную такі удари, тому виходило забивати красиво. Я вже не знаю – може, я нападник якийсь, а мене ставлять правим захисником?

– А яка позиція вам підходить найбільше?

– Мені подобається грати центрального захисника, опорного, нападника, де можна забивати голи. А мене ставлять правим захисником – і що я можу зробити?

– Український та білоруський футбол – це різні планети?

– Ні, все дуже схоже. Якщо брати українські команди з третього по дванадцяте місце, то рівень такий же. А в чомусь білоруси навіть сильніші.

– Але після того, як ви пішли з солігорського «Шахтаря», сказали, що побачили там «планку, до якої не можна опускатися».

– Я говорив про організацію клубів, футбольні поля. Там дуже великі проблеми з цим. Нема хороших якісних полів – багато хто грає на штучних газонах, хоча вони ж не в Сибірі знаходяться. Або є поля, які не відповідають стандартам – наприклад, коротше може бути.

– Солігорськ – невеличке містечко. Чим там займалися?

– У мене не було машини і я майже весь час проводив на базі. Дивився телевізор, тренувався і спав. Ось і все.