Журналісти проаналізували на прикладі однієї сім’ї, чи збулось пророцтво американського художника про Закарпаття

На початку другої половини минулого ХХ століття, перебуваючи у нашому Закарпатті, відомий американський художник і письменник Роквел Кент настільки був вражений навколишньою красою, що у захопленні напророчив Срібній землі народження щороку художника, поета чи артиста, кожного з яких чекає світла доля.

У дні 25-річчя Незалежності України цікаво прослідкувати, чи збулось пророцтво знаменитого заокеанського гостя. І не на фоні цілої держави, хоч колись у газетах навіть була рубрика «Таланти твої, Україно», а на прикладі звичайної, і не зовсім, закарпатської родини Свалявчиків з обласного центру, – йдеться у статті гезети "Панорама" від 1 вересня.

Отже знайомтесь.

Батько – Василь Петрович Свалявчик народився у простій селянській сім’ї в Зняцеві на Мукачівщині. Закінчив відділ художнього розпису Ужгородського училища прикладного мистецтва. Ще за радянських часів у 1987 році став членом Спілки художників України, яка згодом трасформувалася в НСХУ. Незалежність України зустрів у сорокарічному віці, повний сил і творчих задумів, маючи у сім’ї двійко дітей. У 1998 році став лауреатом обласної премії ім. Й.Бокшая та А.Ерделі. Творчі здобутки талановитого митця у 2001 році були оцінені званням заслуженого художника України.

З нагоди цьогорічного Дня Конституції Василю Свалявчику присвоєно високе почесне звання народного художника України, документи до якого йому вручили 22 серпня – напередодні 25-річчя Української незалежності.

Цьогоріч у жовтні народний художник України Василь Свалявчик святкуватиме особистий життєвий ювілей. Отже, сподіваємось, ще матимемо нагоду зустрітись з ним на сторінках «Панорами».

Донька – Вікторія Василівна Свалявчик-Цанько. Диригент симфонічного оркестру Закарпатської обласної філармонії. Наприкінці дня, коли батькові вручили посвідчення народного художника, на сайті Президента України з’явився Указ про присвоєння доньці звання заслуженого артиста України.

У рік здобуття Україною незалежності Віці було всього 11. Вчилася у загальноосвітній школі, залюбки відвідувала музичну. Згодом було Ужгородське музучилище, потім Львівська музична академія ім.М.Лисенка, яку Вікторія умудрилась закінчити за двома спеціальностями – фортепіано і диригент. А потім ще була аспірантура під наставництвом професора Юрія Луціва. З тих пір на своїй нинішній посаді, у колективі, де близько півсотні найталановитіших музикантів-віртуозів області, які грають і вчать цьому інших. Головне завдання диригента – за помахом своєї чарівної палички домогтися збалансованого звучання кількох десятків інструментів.

Коли Вікторія Василівна у фраці від фабрики «Парада» з диригентською паличкою стає за пультом – це, так би мовити, надводна частина її професії. А там, під водою, щоденна робота з людьми, спілкування і обмін думками, підбір репертуару, систематичні репетиції, щомісяця – нова програма. Уже відтак концерти, гастролі, лауреатство, оплески і любов публіки. За своє сходження до музичних вершин щиро вдячна своїм наставникам і колегам. Це Мар’яна Валковська, яка відкрила вихованці дорогу у чарівний світ музики, Михайло Керецман – викладач диригування, Йожеф Єрмінь – професор-піаніст… До речі, пані Вікторія паралельно викладає у рідному Ужгородському державному музичному училищі ім. Д.Задора і керує студентським симфонічним оркестром навчального закладу.

Серед найвдячніших слухачів музики симфонічного оркестру під диригуванням заслуженого артиста України Вікторії Свалявчик-Цанько – її найрідніші: трирічна донечка Даринка, дев’ятирічний син Андрій, чоловік Василь, і вся велика родина.

Є у Вікторії Василівни велика мрія – зробити Ужгород центром європейського мистецтва – музичного, образотворчого, творці якого б мали належну оплату і шану.

Син – Петро Васильович Свалявчик. Він у родині наймолодший, хоча старший за українську незалежність на вісім років. Тобто, він дитя суверенної України. У нього блискуча професійна освіта – Ужгородський коледж мистецтв та Львівська національна академія мистецтв. Для друзів і рідних він Петя, а для студентів Закарпатської академії мистецтв, де викладає, шановний Петро Васильович. У 2012 році став членом НСХУ і нині очолює молодіжне об’єднання її Закарпатської організації, якій, хвала Всевишньому, вже 70.

Знавці і любителі мистецтва пророкують Петрові велике майбутнє. Особливо після цьогорічного тріумфу у Франції, куди його повів самобутній талант і шлях тернистою дорогою Ерделі. У його віці бути у четвірці кращих портретистів Європи – погодьтесь, це серйозна заявка на майбутнє. А втім, народившись у зоряному сімействі Свалявчиків, яке Бог щедро нагородив різноманітними талантами, іншого вибору йому не залишається. Отже, через терни – до зірок. Тим паче, його до цього надихають синочки Петрик і Василько, красуня-дружина Мар’яна. Саме на написанні їх портретів відточує пензель Петро Свалявчик.

А все сімейство щиро вдячне за підтримку берегині родинного вогнища – дружині і мамі Славі Антонівні, без якої творчі злети Свалявчиків були б немислимі.