Максим Савчук: "Ми знаходили майно російських олігархів у Європі, доводили їх причетність до агресії, але щодо них не вводили санкції"

Як? Яким чином? Хто винен? Кому це вигідно? – основні питання, на які відповідають журналісти, що обрали для себе один з найскладніших жанрів журналістики – розслідування.

Вони викривають корупційні схеми, знаходять раніше невідомі статки українських політиків, незадекларовані бізнес та майно, знімають посадовців, які відпочивають за державні кошти…

24 лютого. 

Вони ідентифікують росіян, які беруть участь у скоєнні злочинів проти українців, знаходять майно впливових росіян в Європі, розповідають про бізнеси російських олігархів, які допомагають озброювати так звану другу армію світу, стимулюють введення санкцій, розповідають про українських посадовців, які можуть мати зв’язки з росією…

Вони – українські журналісти-розслідувачі.

Про роботу з російськими реєстрами, впливових росіян, важливість журналістських розслідувань, санкції, долю Медведчука, "москальські воші" та "українські гниди" – читайте в інтерв’ю з журналістом-розслідувачем проєкту "Схеми: корупція в деталях" Максимом Савчуком.

– Що змінилася у Вашій роботі після 24-го лютого?

– Я з тієї категорії людей, які не вірили у повномасштабне вторгнення до останнього. Тієї ночі ми з режисером готували до випуску розслідування про Андрія Портнова, воно мало вийти в ефір 24 лютого. Звичайно ж, 24 лютого цей матеріал не вийшов.

Війна повпливала на всіх українців, вона вплинула і на розслідувачів. Перші дні взагалі було не зрозуміло, що саме є важливим, якими темами варто займатися в принципі. Бо ніхто не міг точно сказати, як ситуація змінюватиметься не те, що протягом дня-двох, а протягом декількох годин.

Але швидко сформувалося декілька напрямків роботи: ідентифікація російських військових, які можуть бути причетними до злочинів в Україні, пошук нерухомості і майна впливових росіян і проросійських діячів, які підтримують агресію, ідентифікація чиновників і суддів, які можуть мати зв’язки з Росією (співпраця з ворогом, наявність російського громадянства). Намагаємося контролювати і ті процеси, які стосуються санкцій, конфіскацій та боротьби з корупцією.

– З якими проблемами зіштовхнулися Ви у своїй роботі після початку повномасштабної війни?

– Якось я вже казав, що після 24 лютого українським журналістам-розслідувачам довелося взятися за ту роботу, яку свого часу провалили так звані незалежні російські журналісти, так звані ліберали і так звана несистемна російська опозиція. Бо якби не провалили – мабуть, реальність була б іншою. Досліджувати російський бізнес, вивчати біографії російських політиків та олігархів, усіх цих ротенбергів, берьозкіних, євтушенкових, лісіних та інших путінських стовпів і стовпчиків, які чомусь не потрапляли до санкційних списків. Доводилося пояснювати, чому це зло. І чому це зло потрібно зупиняти.

Що стосується України, після повномасштабного вторгнення або ускладнився, або взагалі зник доступ до більшості відкритих реєстрів. Наприклад, реєстр декларацій чиновників. По-перше, з 24 лютого не можна подивитися старі майнові декларації, по-друге, посадовці не оприлюднюють нові. Сподіваюся, що петиція про відновлення декларування статків, яка вже зібрала понад 25 тисяч голосів на сайті Президента, зрушить цей процес. Бо така закритість, яка є зараз, по-перше, деякою мірою стимулює корупцію, а по-друге, якщо не унеможливлює, то обмежує можливості для контролю чиновників.

– Від початку повномасштабного вторгнення рф на територію України Ви провели багато розслідувань про російських олігархів, соратників путіна, українських колаборантів, про те як росія обходить санкції. Ви плануєте й надалі рухатися в цьому напрямку чи хоче сконцентруєтеся вже на українських посадовцях та корупціонерах?

– Повторюся, нині українські розслідувачі просто вимушені займатися в тому числі і тим, що свого часу або не зробили, або зробили не в достатній мірі умовно незалежні розслідувальницькі російські проєкти протягом десятків років. Це важлива і потрібна робота: шукати у Європі та США активи тих, хто підтримав агресію, або промовчав – а це теж така собі мовчазна підтримка. Саме тому ще у перші місяці війни "Схеми" опублікували цикл розслідувань "Стовпи режиму Путіна", у якому розповіли про активи російських олігархів у Європі, про які до того часу було невідомо.

Так, припускаю, що мало хто в Україні чув про олігарха Володимира Лісіна, і, можливо, його персона не так цікавить українську аудиторію, як умовний Медведчук. Але, погодьтеся, донести до якомога ширших мас той ганебний факт, що Лісін (найбагатша людина росії за версією Forbes, бізнес-структури якої мали контракти з інститутами, які займаються розробкою ядерної зброї для агресора) до цього часу не перебуває під санкціями США, Британії і ЄС – це важлива робота. Про це треба говорити, це треба доносити і до європейців. І досвід показує, що це можливо. Бо розслідування "Схем" про Лісіна згадали у своїх матеріалах видання The Times, Disclose і Le Temps. А у випадку із російським олігархом Євтушенковим, після того, як ми розповіли про його два будинки у центрі Лондона, під одним із цих маєтків зібрався мітинг із закликами припинити російську військову агресію в Україні.

Цим потрібно займатися і ми це робимо. Але ми так само контролюємо і діяльність українських посадовців, хоча робити це стало складніше.

– Ви один з перших, хто відкрив для себе російські реєстри ще до того як це стало мейнстримом. Наскільки допомагають навички роботи з російськими реєстрами саме зараз, коли Ви проводите розслідування про росіян? Чи доводиться шукати вже нові методи отримання інформації?

– Зараз, мабуть, усі редакції проєктів журналістських розслідувань навчилися працювати з російськими реєстрами, бо цього вимагає час. Водночас Росія почала обмежувати доступ до деяких відомостей. Наприклад, компанії, зареєстровані на окупованих територіях за російським законодавством, потрапили до офіційного реєстру юридичних осіб РФ. Можна увімкнути VPN, зайти на сайт російської податкової і отримати витяги. Але у багатьох випадках ви там не знайдете власників компаній, максимум буде вказано, хто є директором, причому іноді без податкового номера. А це ускладнює ідентифікацію, бо може бути багато повних тезок.

Ці проблеми іноді складно вирішити, але можливо. Бо Росія активно збирає відомості, оцифровує їх і вносить у свої бази. І дуже часто ці бази зливають у публічний доступ. Просто тому, що нема належного контролю безпеки цих даних і тому, що це дуже корумпована країна. А нові інструменти і методи отримання інформації доводиться опановувати постійно.

– Як робота журналістів проєкту "Схеми" впливає на перебіг війни? Чи помічаєте Ви, що речі, про які розповідають журналісти впливають на надання Україні допомоги, зброї, введення санкцій і тому подібне?

– Ми знаходили майно російських олігархів у Європі, доводили їх причетність до агресії, але щодо них не вводили санкції. Причому дуже довго і з незрозумілих причин. Тому ми надсилали запити в РНБО із проханням пояснити, чому так відбувається. Відповідей по суті не було, але ми давали чіткий сигнал, що тримаємо це на контролі.

Тривалий час ситуація із санкціями була дуже поганою. Наприклад, є такий олігарх Григорій Берьозкін, має вплив на одне російське пропагандистське видання. ЄС, Швейцарія і Британія вводять санкції на третій місяць війни, Канада на четвертий, Австралія на шостий. Знаєте, скільки місяців часу минуло, коли Україна, яка має бути найбільш зацікавленою, таки внесла Берьозкіна до санкційних списків? У жовтні 2022 року. На дев’ятий місяць війни. Подібна ситуація і з Євгенієм Новицьким, і з Володимиром Євтушенковим. Я неодноразово чув у владних кабінетах, що якби не наша робота і не контроль, цього могло б не статися і у жовтні.

Крім цього, маємо дуже показовий кейс мого колеги Георгія Шабаєва, який знайшов російський паспорт у судді Богдана Львова. Цей факт підтвердили в СБУ, а НАБУ відкрило справу щодо недекларування суддею квартири в Москві. Голова Верховного суду Всеволод Князєв відрахував голову Богдана Львова зі штату Верховного суду. Це теж про вплив.

– До 24-го лютого, коли журналісти проводили розслідування, щось знаходили і зверталися до органів державної влади, щоб отримати коментар чи пояснення, то відповідь могли чекати досить довго або взагалі не отримати. Як зараз налагоджена співпраця між журналістами та органами державної влади? Чи змінилося ставлення влади до журналістських розслідувань?

– На початку вторгнення взаємодія органів державної влади із журналістами була достатньо добре налагоджена. На запити могли відповісти у той же день, коли їх було надіслано. Прессекретарі оперативно допомагали в організації інтерв’ю із посадовцями найвищого рівня. Зараз ситуація дещо змінилася. Наприклад, Міністерство культури проігнорувало мій запит на інформацію, а потім другий запит, у якому я запитав, чому вони проігнорували перший.

А ще протягом останніх місяців усе частіше можна почути від посадовців фразу, що розслідування "не на часі".

– Ви є автором книжки "1937" — це результат Вашої трирічної розслідувальницької роботи. Головний герой книжки – Віктор Медведчук. Чи могли Ви уявити, що героя ваших розслідувань чекатиме така ганебна доля: невдала спроба втечі за кордон, прохання про обмін, забігайлівка в Криму? Що, на Вашу думку, буде з Медведчуком далі?

– Я б не дуже іронізував із приводу тієї забігайлівки, хоча фото і справді яскраве. Не іронізував би хоча б тому, що Медведчук зі своїм другом Тарасом Козаком контролюють нафтове родовище із запасами нафти і газу, що вимірюються десятками мільйонів тонн. На їхній вік цього точно вистачить. Є вірогідність, що після поразки Росії у війні ситуація зміниться, але наразі вони мають цю "годівницю" і точно не бідують.

Ще до обміну, коли переважна кількість експертів з телевізора говорила про те, що Віктор Медведчук не потрібен Москві, я наполягав, що це не так і його обміняють. Бо якщо Путін не забере свого кума – це буде "не по понятіям". Так і сталося. Кума обміняно на дві сотні українських героїв.

Зараз Путін (можливо, і не сам Путін, а його оточення) вигадали для Медведчука нову роль: він нібито збирає опозиційних українських політиків довкола себе. Не дуже розумію, кого він може там зібрати. Можливо, Азарова з Януковичем, бо той же Мураєв чи Портнов відкрито справи з Медведчуком навряд чи вестимуть, бо він став дуже токсичним, причому на міжнародному рівні.

Припущу, що Віктору Медведчуку російська влада і далі допомагатиме заробляти на тому, чого в Росії вдосталь – на нафті і газі, щоби він згуртував навколо себе якихось проросійських фріків з українськими паспортами і видавав їх за чергову опозиційну "команду професіоналів", яка знає, як управляти Україною. Тобто нічого нового.

– Проти Медведчука введені санкції, відкриті кримінальні провадження, передбачається конфіскація майна – у цьому є і Ваша заслуга. Ви задоволені результатом Ваших розслідувань про Медведчука? Чи, можливо, очікували чогось іншого?

Коли у "Схемах" вийшло моє перше розслідування із циклу про нафтовий бізнес Віктора Медведчука і Оксани Марченко у Росії (а це був 2018 рік), я не міг уявити, що цим завершиться. Маю на увазі санкціями, провадженнями, судами і обміном на українських військових. Бо тоді, у 2018-му, Медведчук, який щойно вступив у партію "За життя" Рабіновича, набирав політичної ваги і впливовості. Він готувався до походу у парламент, "обростав" телеканалами, а деякі політологи навіть говорили про можливе прем’єрство Медведчука після виборів. Правда ж, зараз це звучить, як якась маячня?

Те, що зараз Медведчук не може впливати на політичні процеси в Україні, а суди слухають справи, де він є обвинуваченим (у тому числі й кейс про захоплення газоносної ділянки "Глибока", про яке "Схеми" розповіли на три роки раніше за правоохоронців) – це однозначно добре. Але я не маю ілюзій: журналістські розслідування про Медведчука не вводять проти нього санкції, не відкривають провадження і не виносять вироки. Для цього треба якісна і відповідальна робота правоохоронних органів і судів.

Сподіваюся, зібрано достатньо доказів для винесення справедливого рішення. Я злукавлю, якщо скажу, що не буду радий, якщо його майно конфіскують на користь держави.

– Чому журналістські розслідування не лише про "москальські воші", але і про "українські гниди" настільки важливі саме під час війни?

– Тому що другі перероджуються у перших, якщо їх не виявити і не покарати. Це можна прослідкувати на кейсі Віталія Колесникова – українського бізнесмена, який пропонував хабар у розмірі 5 мільйонів доларів голові Фонду держмайна. Його затримали на гарячому, посадили в СІЗО, але потім Вищий антикорупційний суд випустив Колесникова під заставу і вчасно не продовжив запобіжний захід. Знаєте, до чого це призвело? Колесников виїхав у Росію, отримав паспорт "ЛНР" і відкрив бізнес за російськими законами на окупованих українських територіях. Від корупції до дій, які мають ознаки державної зради – один крок.

Фото: Максима Савчука

Національна спілка журналістів України ініціювала серію публікацій під гаслом "Журналісти важливі!", аби розповісти широкій аудиторії про цінність роботи журналістів, ризики та виклики, з якими стикаються працівники ЗМІ, висвітлюючи правду та разом із усім українським народом воюючи за свободу і незалежність нашої країни. Цей матеріал підготовлений в рамках ініціативи НСЖУ.