"Мій дідусь був прикладом для мене", – юна мукачівка Даніела Тороній про свої вірші

Даніела Тороній – молода, тендітна поетеса, яка вже завоювала любов своєю лірикою у значної частини населення нашого міста – Мукачева. Саме її особливий світогляд притягує й водночас заворожує своєю зрілістю та неабиякою щирістю, з якими супроводжується кожен її вірш, навіть незважаючи на тематику. Саме її відверті й по-справжньому безвинні погляди змушують задуматися кожного про сумлінне й чесне життя і чи притримуєтесь ви цих аспектів насправді. Інколи лише так – продивляючись крізь рядки – можна зрозуміти, чого саме не вистачає людині, як це витримати, перебороти і в результаті досягти.

– Любов до поезії у мене була ще з дитинства, нею захоплювалася моя бабуся. Свій перший вірш я написала у 10 років, присвятила бабусі. Тоді зрозуміла, що маю потяг до віршування. Якщо чесно, то перші свої вірші я не показувала нікому, писала просто для себе, "в шухлядку", мабуть боячись критики або негативних коментарів, та більшою мірою мене хвилювало одне питання: чи потрібно це ще комусь, окрім мене? Згодом зрозуміла, що я хочу, щоб мої вірші почали читати люди і що дуже хочу публікуватися навіть не заради слави, а задля того, щоб донести читачам свої погляди на життя, думки, внутрішній світ.

– Хто робив рецензію на твої твори? Яке ж відношення мав рецензент до лірики, написаної тобою?

– Першою, хто спала мені на думку, була Тетяна Рибар, відома українська письменниця, з нею я познайомилася не так давно, але уже з першого погляду вона здалась мені дуже приємною та цікавою особистістю. Та за браком часу написати мені рецензію не змогла. Тому, звичайно, я звернулася до свого хорошо знайомого поета Юрія Прийми, який з радістю відгукнувся на мою пропозицію, виконавши прохання. Його оцінка була цілком позитивною, він завжди підтримував мене в любих починаннях і наставляв на правильний шлях.

– Більша частина твоєї збірки охоплює саме інтимну лірику. Що спонукало тебе до написання віршів саме у такому ключі?

– Напевно, як і у більшості письменників, провідною темою моєї творчості є інтимна лірика. Поштовхом до її написання стало невзаємне кохання, яке дуже часто мене переслідувало. Але зараз дедалі частіше я відкладаю його на другий план, так як у сучасному світі є проблеми, які набагато важливіші, ніж почуття. Прикладом цього є теперішня ситуація в країні, такий несправедливий і жорстокий світ та занадто байдужі люди.

– Як ти вважаєш, чи може передаватися вміння писати вірші з покоління в покоління? Чи були в твоєму роду люди, які також займалися письменницькою діяльністю?

– На це питання я можу відповісти з неабиякою точністю: так, саме з покоління в покоління передається талант писати, що сталося і зі мною. Саме мій дідусь, Верес Василь, був прикладом для мене. Не дуже відомий, без слави та багатства він писав все своє життя, залишивши для мене дуже цінну збірку віршів "Прорість", що слугує мені талісманом та настановою, додає рішучості та спокою у всіх моїх починаннях.

– Враховуючи твій професійний досвід: чи можна навчитися писати вірші або це вміння лише розвивається?

– На мою думку, в житті можна навчитися багато чому, але тільки не писати вірші. Свою здібність можна тільки розвивати і прагнути вдосконалювати. Ну, це особисто моя думка, можливо хтось думає по-іншому.

– Чи відчувала ти заздрість з боку своїх однолітків? Як вона проявляється? Назви найцікавіший прецедент, який мав місце на такому підґрунті.

– Напевно мені, як і кожній людині, хтось заздрить. Відповісти точно на це запитання неможливо по одній причині: у кожного в голові є свої «таракани». Мені здається, що наразі я оточена правильними людьми, яким, в принципі, не властива заздрість. Але в кожній бочці меду може бути й ложка дьогтю. Думаю, ви все зрозуміли правильно.

– Ким ти себе бачиш через 15 років?

– Звичайно, писати вірші я не закінчу, зараз я займаюся написанням моєї першої прозової книги, яку намітила видати найближчим часом. Стосовно головного заняття я ще точно не визначилась, але, відштовхуючись від мого характеру, професія, яка є найближчою мені – полісвумен.

– Назви свого улюбленого письменника.

– Якщо чесно, то нема такого письменника, якого я б могла виділити. Прочитавши багато книг, написаних різними майстрами слова, свій вибір я можу зупинити все-таки на Ліні Костенко. Її манера письма, теми, які вона висвітлює у своїх віршах, є насправді близькими мені.

– Якщо Даніела-лірик уже багато чого довела критикам, то чи є перспектива успіху Даніели-прозаїка?

– І справді, написання лірики у мене виходить вже більш-менш на професійному рівні, але деякі ремарки все одно потрібно вносити у мої вірші. Стосовно прози – все набагато важче, але як я вже сказала раніше, займаючись зараз книгою, я намагаюсь вдосконалювати себе як і прозаїк. Вірші у мене виходить писати краще, в них я можу з легкістю передати свій внутрішній світ, свої переживання.

– Кажуть, що талановита людина талановита у всьому. Погоджуєшся з цим висловлюванням? Власне, до чого у тебе ще є нахил?

– В принципі, мені важко погодитись з цим висловлюванням, бо краще добре володіти однією справою, ніж відразу декількома. Але все ж таки одним з моїх хобі є вишивка бісером. Під час цього заняття я можу повністю розслабитись, відволіктись від реальності і часом навіть написати вірша.

Саме таким було наше інтерв’ю з Даніелою. Можу лише додати, що в перспективі вона точно зможе досягти успіху, якщо продовжить так плідно працювати над собою, самовдосконалюватись й захоплювати своєю щирістю й безмежною добротою. Що ж, бажаємо лише успіху нашій 9-класниці рухатись у правильному напрямку задля удосконалення таланту і долання творчих вершин.