Поет Лесь Белей представив ужгородцям власну збірку «Книга про ліс»

Вчора у кафе-музеї «Снек» («Під замком») презентували нову книгу поета родом із Ужгорода, який сьогодні живе у Києві, Леся Белея.

«Книга про ліс» вийшла друком у «Видавництві Старого Лева». Художнє оформлення до неї здійснила Альона Семчишин. Модерувала презентацію в Ужгороді голова літклубу «Читаємо разом» Іванка Когутич.

Книга складається з двох частин – «in silva», «ex silva», що в перекладі означає «у лісі», «поза лісом». До цих двох частин ввійшло 60 поезій по 30 творів у кожній частині. Автор розповів, що вірші були написані в різний час. І хоч книга об’єднана спільним образом лісу, частини дуже відрізняються між собою. Загалом ліс – це метафора, і читач сам повинен вирішити для себе, що в цій книзі.

«У першій частині події відбуваються у лісі, який ховає у собі безліч метафор. У другій частині метафорою є сам ліс. Той ліс, в якому ми всі з вами живемо, – місто. Кожен у ньому має свої дерева, трави та стежки. Та й самі ми лісові тварини зі своїми ланцюгами живлення», – розповідав Лесь ще до презентації. Власне, під час зустрічі він був небагатослівним, хоча до «Снеку» прийшло чимало поціновувачів його творчості.

Белей зізнався, що більшість віршів було написано в Києві. До Ужгорода він приїжджає раз на один-два місяці, до родичів.

Розповідав письменник і про свою творчість, зокрема, у те, що не вірить у натхнення. «З’являється фраза, яка засідає в голові, з якої вибудовується текст. Не більше і не менше. Немає цього романтичного уявлення про одягання мантії, свічка… У творчості для мене важливо, аби те, що я створюю, подобалося мені й подобалося іншим», – розповів Лесь. Написання віршів у нього не забирає час, бо вони пишуться як хобі.

Сьогодні Лесь Белей працює в Академії наук, займається фрилансом у різних сферах – перекладанні, журналістиці, і коли є вільний час, ідеї – пише вірші. Поет не схотів розкривати своїх намірів щодо подальших книг, над якими працює але зізнався, що сьогодні йому пишеться коротка проза, але треба, щоб це спочатку вийшло, бо наперед говорити не любить.