Василь Свалявчик: "Я люблю тебе, мій краю, бо до сонця близько!"

Коли на тижні, що передував Дню художника, завітав до Свалявчиків, глави родини, як це часто буває, вдома не виявилось – поїхав на пленер на дорогу його серцю Міжгірщину. Що ж, Василь Петрович навіть ставши народним художником України не занедужав на зіркову хворобу, не почиває на лаврах, а залишається вірним собі – його стихія мольберт і гори.

Хоч народився він на рівнині у селі Зняцьово на Мукачівщині у талановитій і роботящій родині. Батьки трудилися у торгівлі і безперечно належали до сільської еліти. У вільну хвилину тато любив малювати карикатури. А нині старий Петро Свалявчик споглядає на нас із портретів авторства сина й онука, названого на честь діда також Петром. А ще Зняцьово тих часів – неформальна столиця бджільництва на Закарпатті. Знаю це достеменно, бо патріархом закарпатського пасічництва був доброї пам’яті дід моєї дружини Іван Андрійович Мерцин – односельчанин і колега Свалявчиків, – йдеться у статті газети "Панорама" в номері від 13 жовтня.

Отож, дома у них була велика пасіка, раду божим комахам залюбки давав Василь. Енергія й ініціативність з нього досі б’ють фонтаном. Свого часу він вступив на музичний відділ Мукачівського педагогічного училища, створив власну групу «Слов’яни» із п’ятьох музикантів, з якою успішно «гастролювали» на весіллях і дискотеках. Про лідерство у гурті гітаристу Василю Свалявчику досі нагадує леннонівська шевелюра. А ще гріє душу спогад про ті часи, як мама дала йому величезні за мірками того часу гроші – аж 220 радянських рублів на купівлю омріяної гітари. Окрім того хлопець тренував сільську футбольну команду, організував у селі самодіяльний театр, столярував. Недарма кажуть – талановита людина – талановита у всьому. А ви би спробували помідори, огірки , перець, виноград, ківі та інжир, вирощені дбайливими руками Свалявчиків (дружини, сина, невістки, доньки…) під «міцненьке», зроблене власноруч господарем, у альтанці його ж виробництва, в оточенні рибників і басейну на обійсті за якусь сотню метрів від обласного «білого дому». У теплу пору року художник ночує у ним же спорудженій… сауні практично на свіжому повітрі на природі.

Цьогоріч минає 45 років з часу закінчення Василем Петровичем Ужгородського училища прикладного мистецтва, де його наставниками були Павло Балла, Шандор Петкі, Віктор Демидюк. З тих пір – щоденна самоосвіта, творчі експерименти і плідна праця. П’ятнадцять років тому став заслуженим художником України, що ще більше стимулювало його до роботи. Понад три десятиліття зріднився митець зі своєю другою батьківщиною – Міжгірщиною, яку вважає для себе землею обітованою. Сюди приїздив і сам, і з колегами-художниками Кашшаєм, Шутєвим, у яких вчився і майстерності, і людяності. Синевир, Колочава, Ізки, Пилипець – усюди він свій, якого недарма прозвали Міжгірщиком. Окрім Національної спілки художників України Василь Свалявчик гордиться, що є почесним членом міжгірського мистецького осередку «Карпатські кольори», який очолює талановитий синевирець Василь Шиндра. Саме міжгірчани рекомендували кандидатуру Свалявчика на звання народного художника України, за що він їм щиро вдячний.

Наступного року старші Свалявчики відзначатимуть сорок років сімейного життя. З дружиною, яку звати Славою, – зізнається митець, – мені дуже поталанило. Ось так зі славою (у прямому і переносному розумінні) художник долає непрості життєві виклики. Виростили двійко дітей: доньку Вікторію і сина Петра. Віці, вочевидь, передався музичний талант батька, і нині вона диригент симфонічного оркестру Закарпатської обласної філармонії, нещодавно стала заслуженим артистом України.

Син Петро став високодипломованим художником, викладачем Закарпатської академії мистецтв. На недавньому IV-му інтернаціональному конкурсі пленерного живопису великого формату під егідою ЮНЕСКО, що проходив поблизу Парижу у Франції, Петро за портрет дружини Мар’яни увійшов у четвірку кращих портретистів Європи. Нині ця картина експонується на виставці у Закарпатському обласному художньому музеї імені Йосипа Бокшая. А ще Петро влаштував татові сюрприз, відкривши днями широко розрекламовану виставку своїх картин у торговому комплексі «Дастор».

Напередодні цьогорічного Дня Конституції, з нагоди якого Василю Свалявчику було присвоєно звання народного художника України, ми сиділи в його альтанці у поважному товаристві.

Був там і повний тезка господаря, знаний поет Василь Густі, вірші якого увійшли до кольорового альбому-каталогу Василя Свалявчика «Дерев’яна храмова архітектура Закарпаття».

«Я виповів далеко ще не все,

Не всі ще фарби на моїй палітрі.

Назустріч ще непізнаному вітру

Я повертаю душу і лице», –

так сформулював творче кредо художника поет В.Густі.

Днями у мережі Інтернет з’явився новий кліп на пісню «До сонця близько» групи ROCK-H («Рокаш») та Івана Поповича – давніх друзів художника, знятий на озері Синевир. Словами Петра Маги міг би цілком зізнатися у коханні Карпатам, співцем яких він став на полотні, і Василь Свалявчик: «Хай нам сонечко засяє Синевирським блиском, я люблю тебе, мій краю, бо до сонця близько!»