Сходження на мистецький Олімп: історія Василя Брензовича

Цьогорічний липень у Закарпатському обласному художньому музеї імені Йосипа Бокшая пройшов під знаком високого професійного мистецтва.

Упродовж майже місяця у залах закарпатського «Ермітажу» триває персональна виставка живопису заслуженого художника України, знаного митця Василя Брензовича. В експозиції, що носить назву «Пленери. Подорожі. Мистецтво», представлено майже 60 різноманітних робіт – пейзажів, натюрмортів, портретів, виконаних художником під час подорожей та пленерів у різних куточках, – йдеться у статті газети «Панорама» у номері від 19 липня.

Цією виставкою Василь Брензович відзначає 25-літній ювілей на посту керівника Об’єднання професійних художників Закарпаття – організації, що незабаром святкуватиме своє 30-річчя.

Озброєні такою інформацією, домовлялися у розпал вернісажу з його автором про рандеву. Місце зустрічі вирішили не міняти – зали бокшаївського музею. Василь Михайлович із задоволенням погодився провести для нас персональну екскурсію виставкою своїх полотен, а по ходу згадати деякі цікаві штрихи власного мистецького сходження на малярський Олімп.

Усе почалося 20 травня 1951 р. у селі Люта, на Великоберезнянщині, де Василько народився у багатодітній родині. Змалечку разом із батьком-лісничим вчився читати надзвичайно мудру і цікаву книгу природи. Вже школярем звернув увагу, що радянські шкільні підручники слабо ілюстровані, а тому досить нудні. І вирішив «прикрасити» бодай свої примірники шкільних книжок – усі «білі плями» позаповнював власними малюнками. Так і каже: «Відколи себе тямлю – малюю!» Але і від «мистецтва» треба відпочивати – тому на перервах бешкетував, потрапляючи у різні історії…

Після школи довелося вирішувати дилему – футбол чи мистецтво. Обрав малярство – менша травмонебезпечність. А якщо серйозно – шальку терезів переважила любов до прекрасного, можливість його творити і вдосконалювати. Бо цей процес безмежний.

Так опинився в Ужгородському училищі прикладного мистецтва. Дякуючи наставникам Йосипу Палу, Івану Манайлу, Йосипу Бачинському, Василю Петрецькому став тим, ким є сьогодні.

Навчання завершив із червоним дипломом. Та продовжити мистецьку освіту якось не вийшло. Зате сини Василь і Анатолій закінчили художні академії, є активними членами очолюваного батьком Об’єднання професійних художників, і своїми талановитими роботами доповнили його персональну виставку, заполонили цілий зал, демонструючи на практиці, що мистецькому Брензовичевому роду не буде переводу!

На питання: «Як і чому виникло Об’єднання професійних художників?» – Василь Михайлович розтлумачує. Кінець буремних 80-х минулого століття застав його у Закарпатському художньо-виробничому комбінаті Спілки художників головою профкому. Навколо все бурлило, демократизувалося і лише тодішня Спілка художників намагалася «законсервуватися ідеологічно», щоб купка «митців» і надалі залишалася вершителями долі усіх творчих людей. Ініціативна група підготувала проект Статуту нової організації, де наріжними каменями для членства стали: наявність мистецької освіти, робота за фахом й отримання засобів для існування від творчості. Майже 30 років тому учасниками установчих зборів були 130 художників.

Життя і час еволюційним шляхом зменшили цю цифру до сьогодні майже учетверо. Залишилися найвитриваліші і настирливі митці, для яких малярство стало сенсом усього життя.

Серед найактивніших – народний художник України Степан Шолтес, Емма Левадська, Владислав Ганзел, Віктор Сірко, Володимир Глеба, Сергій Глущук, Сергій Чирський, Віталій Слободський, Василь Попович…

Упродовж існування творче об’єднання професіоналів щороку організовує до десятка пленерів і стільки ж виставок, видає каталоги, альбоми, книги, де всіляко пропагує творчість своїх спілчан. А вона чогось таки варта. Недаремно роботи професійних художників Закарпаття експонувалися у Празі, Будапешті, Чернівцях, Маріуполі, Запоріжжі, Києві. У столиці вони отримали настільки високу оцінку, що 74 полотна… загадково зникли. Але це, як мовиться, вже зовсім інша історія.

– Наше завдання сьогодні і на майбутнє – далі підвищувати майстерність колег, шукати нові форми подачі живопису, пропагувати неповторні карпатські краєвиди, – підсумовує розмову заслужений художник України Василь Брензович.

І на завершення нашої розповіді – слово народному художнику України Степану Шолтесу: «Василь Брензович є яскравим представником сучасного постімпресіоністського реалістичного пленерного живопису. У портретній сфері він досяг результатів, коли копії часом яскравіші оригіналів. Бо вони одухотворені».

Сподіваємось, Василь Брензович ще не раз приємно здивує нас своїм багатогранним талантом.