Кольори життя Івана Шутєва

Чим визначається велич людини? Попри десятки можливих правильних відповідей на це питання, головним, вочевидь, є її справи при житті та глибина суспільно-корисного сліду, який людина залишає по собі.

Два роки тому, реалізуючи проект «Мистецька гордість Закарпаття», ми познайомили читачів з усіма вісьмома народними художниками України, які жили і творили на той час на теренах Закарпаття. Крайнім у цьому списку за алфавітом виявився народний художник України, легендарний митець Іван Шутєв. Ось тоді нам випало щастя вперше переступити поріг гостинного дому Шутєвих, познайомитися і порозумітися з його господарем, здобути взаємні симпатії і з тих пір доволі часто бувати в цій оселі у мальовничому куточку Ужгорода, провівши десятки годин задушевних розмов із розважливим, а іноді і категоричним газдою, – йдеться в газеті "Панорама" в номері від 25 жовтня.

Як нагороду за наші праведні труди по популяризації образотворчого мистецтва краю та його персоналій приємно було отримати з рук одного з останніх сучасних корифеїв пензля товстелезну книгу про нього «Іван Шутєв. Живопис» з власноручним автографом і присвятою «в знак дружби і поваги». А це, як мовиться, дорогого вартує!

Своїх гостей Іван Михайлович, як правило, приймає на мансардному поверсі будинку у просторій майстерні-студії, що нагадує собою мистецький храм. Довкола безліч полотен різноманітної тематики, за кожним з яких ціла історія – від виношування ідеї до його створення. За журнальним столиком кілька крісел. Одне з них незмінно господареве. Навпроти – місце для почесних гостей. Хто тільки не сидів за цим столом! Секретарі обкомів, народні депутати, бізнесмени, дипломати, навіть Голова Верховної Ради України і кожен пишався придбаним полотном. Під гарний настрій Іван Михайлович може розщедритися і на знак особливої приязні до гостя навіть подарувати свій шедевр.

То хто ж він, цей унікум образотворчого мистецтва, феномен художницького світу Закарпаття на ймення Іван Шутєв?

Іван Михайлович з’явився на світ, як тепер прийнято казати, ще при чехах – золотої осені далекого 1933 року в ужгородській родині класного майстра-мебляра. Ясна річ, батько бачив у тямущому і роботящому синові своє продовження і не тільки роду Шутєвих, а й своєї скромної приватної справи. Але людина передбачає, а Бог визначає. Тож малого Івана все більше вабило малювання. І тут на його життєвій дорозі зустрівся професійний художник Вілмош Берец, майстерня якого виявилася по сусідству з батьковою «столяркою». Саме він запримітив у підліткові потенційний талант до малювання і порекомендував розвивати його у художньому училищі.

Ужгородське художнє училище кінця 40-х - початку 50-х років минулого століття було справжньою мистецькою академією і мало чи не найзоряніший за всю свою історію склад педагогів. Чого тільки варті прізвища Йосипа Бокшая, Адальберта Ерделі, Федора Манайла, Вілмоша Береца, Ернеста Кондратовича… Минуть роки і готуючи до друку свій мистецький альбом-Біблію, який став проміжним підсумком понад півстолітньої діяльності на той час уже народного художника України Івана Шутєва, вдячний учень 2011 року у вступному слові напише: «Дякую Всевишньому за те, що я народився на благодатній карпатській землі, за те, що даровано мені талант, що мав я таких чудових вчителів як Й.Бокшай, А.Ерделі, Ф.Манайло, В.Берец, Е.Кондратович, Ш.Петкі і що мені пощастило працювати пліч-о-пліч з такими видатними художниками, як А.Борецький, А.Коцка, Г.Глюк, А.Кашшай, З.Шолтес. А ще дякую Богові та долі за те, що завжди, а особливо у тяжкі часи мого життя, поруч зі мною була вірна супутниця – дорога моя дружина».

На жаль, нікого з перерахованих митців уже немає поміж нас: усі вони, як висловився перед смертю А.Ерделі, вже відсалютували Господу Богу і продовжують жити хіба що у вдячній пам’яті учнів та нащадків. Зате, дякувати Богу, поруч із маестро його чарівна дружина Алла Тимофіївна, з якою одружилися 1957 року, народили і виховали трьох дітей: Катю, Олександра та Яноша, ділять навпіл радість і горе, по-християнськи покірно долають виклики примхливої долі.

А на життєвому шляху Івана Михайловича траплялось усяке – і любов, і журба, і радість, і смуток. У 23-річному віці репродукцію його картини «Під вечір» опублікував чи не найпопулярніший і найтиражніший у тодішньому Союзі журнал «Огонёк» і в одну мить він став знаменитим художником. Проте раптова слава згодом зіграла з ним злий жарт – його було виключено з лав Спілки художників СРСР. Недоброзичливці вважали, що на Шутєву-художнику поставлено хрест. Проте погано вони знали митця. Мобілізувавши волю і талант, він не тільки, мов птах Фенікс, відродився з попелу, а й досяг вершин, про які його заздрісникам залишалося хіба що мріяти!

Роботи заслуженого, а згодом і народного художника України Івана Шутєва експонувалися на головних виставках колишнього СРСР, у багатьох країнах світу, а його полотна закупили провідні галереї планети «Геккос» у Токіо, «Мадзоліні» у Римі, «Акельсон» у Швеції… Картини Шутєва дарували багатьом сильним світу цього: Брежнєву, Кадару та іже з ними. А у місті над Латорицею навіть діє персональний музей полотен дерев’яних церков пензля Івана Шутєва із серії «Молитва у дереві». Це чи не єдине місце, де вдалося зберегти творіння людських рук та розуму. Бодай на полотні…

Хоча цитований нами альбом про творчість І.Шутєва містить 436 сторінок, переконані, він далеко не охоплює всього, що вдалося створити майстру за понад шістдесят років плідної творчої діяльності. Ось вам і підтвердження відомої життєвої формули про видатних: «Нельзя объять необъятное!»

28 жовтня на поріг дому Шутєвих прийде господареве 85-ліття. Отож, бажаємо ювіляру, щоб яскраве, колоритне, оригінальне і самобутнє явище у культурі і мистецтві нашої країни під назвою творчість народного художника України Івана Михайловича Шутєва при його доброму здоров’ї, тривало якомога довше! На радість і втіху всім шанувальникам прекрасного. Бо, як казали древні мудреці, – життя коротке, мистецтво ж вічне!

Раніше повідомлялось, що на Закарпатті живе і творить геніальний художник, картини якого свого часу дарували "сильним світу цього".