Культура   • 10 червня 2019 року, 13:42788

Людина, що дано їй Божий дар

Народному художнику України Степану Шолтесу – 75

Народному художнику України Степану Шолтесу – 75.

Справжнє мистецтво тим і відрізняється, що воно безсмертне й нетлінне. Ars longa wita brewis – казали древні мудреці-латиняни, а по-нашому: життя коротке – мистецтво вічне.

А тому кожен, чиє чоло відмічено Господнім поцілунком, у будь-якій царині мусить, просто зобов’язаний залишити по собі слід на землі. Його ж глибина прямо пропорційна величині таланту, яким обдарував людину-митця Всевишній творець. І не важливо, у якій сфері трудиться митець – у красному письменстві, образотворенні, музиці тощо. Головне, аби те, чим він займається, приносило людям насолоду впродовж тривалого часу, радувало серце і лягало бальзамом на душу. У процесі філософствування в пам’яті зринають поетичні рядки десятилітньої давнини, присвячені нашому нинішньому герою.

«Від круч Дніпра, до місць святих, біблейських,

В музеях і на виставках, в людей,

В п’ятнадцяти країнах європейських,

Він знаний живописець-корифей.

Ось і живе, працюючи натхненно,

Людина, що дано їй Божий дар,

Всевишнім на діла благословенний,

Відомий всій Європі ювіляр», –

ось так глибоко і натхненно написав про тоді ще заслуженого художника України Степана Шолтеса до його 65-ліття наш спільний друг і колега, поет і людина від Бога, довголітній керівник Свалявщини Георгій Кеменяш. Як у фізиці різнойменні заряди, так у реальному житті притягуються талановиті люди, взаємозбагачуючи, взаємодоповнюючи і взаємонадихаючи один одного.

Читайте також:  Його серце в горах: малярські висоти Степана Шолтеса

За десятиліття, що минуло від народження вірша, відбулося чимало змін – не стало автора поетичних рядків, герой вірша Степан Шолтес удостоєний найвищого мистецького звання народного художника України, а сама поезія набула рис пророчості...

Пригадую, як приблизно у той же час, перебуваючи у столичній докторантурі на берегах Дніпра – Славути, отримав запрошення на сімейне торжество від своїх друзів – палких шанувальників мистецтва. У заміському будинку зібралася київська науково-мистецько-бізнесова публіка. У залі, де відбувалася головна частина свята, на стінах висіло кілька закарпатських пейзажів батька і сина Шолтесів – Золтана Івановича і Степана Золтановича, на той час заслужених художників України. Скільки того вечора довелося почути захопливих відгуків про талановитих митців та їх роботи від богемної столичної тусовки, яка професійно знається на мистецтві – не переказати. З яким пієтетом, ба навіть обожненням елітарні гості реагували на твори справжнього мистецтва авторства наших земляків, хвалили бездоганний художній смак господарів, які спромоглися роздобути полотна художників, слава про яких справді розійшлася по всій Європі та поза її межі. Не передати словами, яке це задоволення і щастя гордитися і купатися в променях слави людей, особливо, якщо ти до них дотичний!
... 26 травня вікопомного 1944 року в родині неординарного греко-католицького священика і художника в селі Туриці на Перечинщині Золтана Шолтеса з’явилася на світ третя дитина – хлопчик, якого нарекли Степаном. Хоча пензля у руках новонародженого помічено не було, але схоже його мистецька доля наперед була визначена на небесах. Отцю Золтану Шолтесу на той час було 35 років. Відтоді круглі ювілеї і напівювілеї батька і сина щоп’ятирічки чергуються. Ось і цьогоріч – Степану Золтановичу – 75, а Золтану Івановичу виповнилося б 110. Про батька ми сподіваємося продовжити розмову у липні, а зараз повертаємось до розповіді про сина-ювіляра.

Кого лише із знаменитостей не заносила доля в оселю сільського панотця в Туриці та інших місцях його душпасторської діяльності. Це і Петро Панч, і Юрій Смолич, і Максим Рильський, і Павло Тичина... Ось у такій атмосфері росли і виховувалися діти Шолтесів. Проте у кінці 40-х на Закарпаття «прийшли ленінські ідеї, з ними й сталінські діла», почалися гоніння на греко-католицьку церкву. Сім’я Шолтесів опинилася на межі виживання. Все це не могло не закарбуватися у пам’яті допитливого Степана. Добре затямив, як з батьком доводилося бувати у майстерні фундатора закарпатської образотворчої школи Адальберта Ерделі, а в 1955 році його татові випало проводжати маестро на вічний спочинок. Всі гранди крайового та всеукраїнського мистецтва живопису для Степана Золтановича не просто хрестоматійні постаті, а й живі реальні люди, з якими пов’язані різні житейські історії.

Читайте також:  Художник Василь Вовчок – Івана Юри Ількового

По закінченні у 1967 році із відзнакою Київського державного художнього інституту (нині – академія) за спеціальністю «архітектура» Степан Шолтес залишив сотні автографів на творах і витворах архітектури, монументального мистецтва та живопису, які принесли йому загальну відомість. Тепер він провідний експерт у крайовій архітектурі, фундатор і перший пензель за зростом і талантом в Об’єднанні професійних художників Закарпаття, що дедалі потужніше заявляє про себе на теренах області. Справедливості ради констатуємо – нині у творчому тандемі батько і син Шолтеси поки що ніким не неперевершені на теренах Срібної Землі як за званнями, так і за визнанням!

Щоб впевнитися у цьому, варто відвідати нововідкриту масштабну персональну виставку ювіляра в славетних залах Закарпатського художнього музею імені його доброго вчителя і друга їх сім’ї Йосипа Бокшая, ознайомитися із свіжим художнім альбомом «Степан Шолтес: В горах моє серце», присвяченим творчості потужного митця, по вінця закоханого в гори і рідний край. І ця любов, як стверджують мистецтвознавці, з роками набула присмаку мудрості.

Джерело: PMG.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів