Художник Василь Вовчок – Івана Юри Ількового

Давнє мудре прислів’я гласить – людині у житті повинно поталанити тричі: у кого народитись, у кого вчитись і з ким одружитись.

Саме тому ювілейну розповідь про знаного педагога і художника, члена Національної спілки художників України і голову секції живопису її Закарпатської обласної організації, лауреата різних премій і просто приємного співрозмовника Василя Вовчка спробуємо побудувати, базуючись на цих трьох «китах», – йдеться у статті газети «Панорама» у номері від 25 квітня.

«У кого народитись»...

Майбутній митець з’явився на світ 29 квітня 1959 року у мальовничому селі Нижній Бистрий на Хустщині, де, як мовиться, вся краса чудова Верховини у мене на виду. Ріс допитливим, із широко розплющеними очима, намагаючись ввібрати в себе всі красоти і щедроти навколишнього світу. Родина Вовчків з давен була талановитою – і батько Іван, і діди-прадіди були спеціалістами на всі руки, гарно малювали, а стрий Василь в Ужгороді взагалі був відомим на всю округу майстром слова. Коли раптово трагічно обірвалося молоде життя батька, стрий запропонував свою допомогу – забрати восьмирічного хлопчика на виховання до себе в обласний центр. Відтоді життя Василька круто змінило свій вектор.

Старенькій мамі Василя Івановича дотепер невтямки, як це син може сидіти в журі конкурсу в Ясінях, коли у Нижньому Бистрому треба розкидати гній перед весняною оранкою...

«У кого учитись»...

Сім’я стрия Василя оточила племінника увагою і турботою як рідного сина. Окрім загальноосвітньої школи хлопчик мав змогу відвідувати заняття у творчій студії самого неперевершеного відкривача потенціалу дитячих душ Золтана Баконія. На уроках та пленерах у мистецьких дитячих таборах творча молодь, як тоді її величали, мала змогу не лише навчатися, а й спілкуватися з метрами образотворчого мистецтва краю Золтаном Шолтесом, Ернестом Кондратовичем та їх колегами. Коли незабутній Золі-бачі у центрі велелюдного Ужгорода впізнав і персонально привітався з малим Вовчком, називаючи його по імені, хіба могло бути щось приємніше і знаменніше?

За порадою наставників вищу мистецько-педагогічну освіту Василь здобував в Одеському державному педагогічному інституті ім. К.Ушинського на художньо-графічному факультеті, який закінчив у 1980 році. До таїн мистецтва хлопця долучали десятки педагогів, проте прізвища О.Лихоліт та К.Ворохта досі вимовляє з особливим пієтетом.

Свою власну педагогічну діяльність розпочинав у легендарних стінах Мукачівської художньої школи ім.М.Мункачі, відтак ось уже понад три десятиліття виховує мистецьку зміну в Ужгородській дитячій школі мистецтв. Нині вже серед своїх молодших іменитих колег по пензлю є такі, хто вважають його своїм наставником. Це і Атілла Коприва, Олексій Федор, Петро Свалявчик...

Окрема сторінка у житті і творчості Василя Вовчка – його дружба і співпраця з народним художником України Ернестом Кондратовичем в останні роки життя маестро. Саме у цих взаєминах знайшли втілення глибокі шевченківські рядки: «раз добром нагріте серце вік не прохолоне».

«Із ким одружитись»...

Василь Вовчок має чудову родину – дружину, двох доньок і зятів, трьох онучок. Без такого міцного і люблячого тилу він навряд чи досягнув би нинішніх висот – одного з провідних живописців Закарпаття. З родиною та колегами багато поїздив по світу, долучаючись до найкращих культурницьких надбань багатьох народів, закарбовуючи американські, італійські, словацькі, угорські краєвиди на своїх чисельних полотнах. Сім’я та мистецтво для Василя Вовчка стали двома рівними крилами у досягненні простого людського щастя, що мов троянди і виноград дають суспільству красиве і корисне.

На батьківщині, у рідному серцю Нижньому Бистрому, нинішнього ювіляра називають по народному просто і ємко: Вовчок Василь – Івана Юри Ількового. Так в одній фразі сконцентрована пам’ять і повага односельців до кількох поколінь талановитих Вовчків, які залишили помітний слід у долі своєї малої батьківщини. І тому своєю ювілейною персональною виставкою у Закарпатському художньому музеї імені Й.Бокшая, яка урочисто відкрилася днями, Василь Іванович Вовчок попри своє ніжно-лагідне прізвище вкотре демонструє на практиці, що в образотворчому мистецтві він давно справжній професійний вовк, здатний не лише навчати, а й дивувати найвимогливішого глядача приємними мистецькими несподіванками.

Раніше видання розповідало про заслуженого художника України, лауреата обласної мистецької премії імені Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі Йосипа Михайловича Бабинця.