Незбагненний Іван Бровді: народному художнику України – 80

Час рікою пливе і настільки швидкоплинно й нестримно, що ми часто не встигаємо за його стрімким бігом. Незчулися, як народному художнику України, почесному громадянину міста Мукачева Івану Васильовичу Бровді 2 червня «стукнуло» 80, – йдеться в газеті «Панорама» в номері від 6 червня.

То хто ж він насправді цей філософ-мудрець із сивою бородою, примруженими замріяними очима і категоричними, часом безальтернативними судженнями про все суще, ця ходяча мистецька енциклопедія Закарпаття, лауреат і меценат, скульптор і художник, що своїм талантом і працею вкарбував власне прізвище навічно на скрижалях історії краю?

На одному із знакових полотен Бровді, чиї роботи розлетілися по світу від Австралії до Канади, зображено звичайне на перший погляд колесо. Але це не просто один із найгеніальніших винаходів людства, може це колесо історії, яка об’єктивно і безжально розставляє все і всіх на свої місця. А може це щасливе колесо циганського воза, яке, мов фортуна, вивезло звичайного хлопчину із села Онок на Виноградівщині із провінційного болота на гребінь державного визнання й пошанування? А може це прозорий натяк митця на те, що він ніколи не був і не збирається бути п’ятим колесом до чийогось воза, незважаючи на те, хто править віжками. У властивій йому манері художник прямолінійно заявляє: «Владу я не просто не люблю, я її презираю! Це временно ісполняющіє чиїсь примхи...» І зі знанням справи і предмету дискусії додає: «Достоїнство королів оприділялося по колічеству їх врагов. А хто врагов нє імел, ето – нішто!» Вроджений артистизм і хохмацтво, специфічна, колоритна, вишукана мова художника, яка вирізняє його з-поміж інших, не дає сплутати ні з ким! Ось так у всьому – у житті і творчості Іван Васильович обстоює власну індивідуальність і неповторність, свій стиль та манеру пензля і різця, власні ідеали й принципи, які готовий захищати до кінця, чого це йому б не вартувало. А боротись він уміє і може, бо з юності має не лише людську щедрість, спортивну виправку, а й бійцівську натуру, і це при його непоказному зрості, що увібрала у себе футбольну спритність і потужний боксерський удар.

Історію образотворчого мистецтва Закарпаття другої половини 50-х років минулого століття – 20-х років століття нинішнього Іван Васильович інтерпретує крізь призму власного сприйняття та особистої участі у багатьох подіях творчого процесу. Адже щаслива мистецька доля на життєвому шляху зводила його із Бокшаєм, Бурчем, Манайлом, Кашшаєм, Сапатюком, Коцкою, Шутєвим, Контратовичем... Від кожного допитливий митець намагався запозичити щось найкраще й адаптувати до своєї художницької манери. Перед початком роботи над кожною новою картиною він, як це робив Йосип Бокшай, хреститься сам і ставить невидимий хрест на полотні. Від Кашшая перебрав широкий мазок, декоративність запозичив від Коцки і Глюка... Будучи глибоко віруючою людиною, Іван Васильович вважає, що творчість це не що інше як сповідь митця перед Всевишнім. Чи не тому в мистецькому арсеналі художника останнім часом превалюють роботи філософсько-духовного змісту. А ще митець переконаний, що він є зв’язуючою ланкою у ланцюжку між минулим і майбутнім під назвою наш час.
У життєвому марафоні Бровді зробив свій вибір: скульптура – спеціальність, а живопис – хобі. І в одному, і в іншому він досяг таких висот, що можна лише йому світло позаздрити. Його монументальні роботи у дереві, мармурі, бронзі височать на березі Синевирського озера, у Виноградові, Берегові, Мукачеві, Ужгороді, Києві... Його бронзові Кирило і Мефодій з центральної площі міста над Латорицею з благородною духовно-просвітницькою місією дійшли до національної святині православ’я – Києво-Печерської Лаври, обезсмертивши ім’я їх автора. А воно у нього, як стверджує київський академік-мистецтвознавець Олександр Федорук, справді європейське, бо «Іван Бровді – скульптор європейського масштабу!»

Попри свою відомість і авторитетність Іван Васильович не завжди знаходить спільну мову із владними структурами, інколи виявляється своїм серед чужих і чужим серед своїх. Ось і на цей ювілей у казні забракло грошей на його мистецький альбом, афіші, запрошення на заплановану грандіозну виставку... Тому маестро, скріпивши серце, вирішив відмовитися від неї, сподіваючись на кращі часи...

Нині Іван Бровді слідом за своїми бронзовими героями-просвітителями може висловитися словами, викарбуваними на пергаменті в руках св.Кирила: «Обіцяю вам, братіє, яко же днесь, завжди буду з вами...» Ось так і митець своїми реалізованими монументальними і образотворчими роботами, своїми задумами і мріями, заготовленими сюрпризами, назавжди залишається з глядачем – найвірнішим камертоном його творчості.

Кажуть, що велике бачиться на відстані. Очевидно потрібен час, щоб до кінця збагнути хід думок митця, розгадати ті символи-ребуси, які він адресував нам у своїх скульптурно-картинних посланнях і зрозуміти всю їхню велич і геніальність. А усвідомивши це, вдячно вклонитися в ноги їхньому творцеві за його непересічний талант. Проте дуже хотілося б, щоб це сталося ще за життя великого митця...

Конкурентні відносини у мистецькому середовищі завжди були непростими. Колеги насторожено реагують на успіхи кожного з них. Проте нині серед дев’яти діючих на теренах Закарпаття народних художників України, що чи ненайбільше за всі часи незалежності України, коли мистецтво кинуто на самовиживання і переживає певну деградацію, перше місце посідає Іван Васильович Бровді. За алфавітом. І проти цього не попреш!

...На могилі Олександра Македонського, який володів світом, встановлений символічний пам’ятник: із надгробка стирчить рука великого правителя, яка показує людям – я з собою нічого не забрав! Отже, все найкраще із створеного людиною, треба залишити нащадкам, бо велике багатство – це звичайна хвороба...