Михайло Фіцай: "Кожна громада має право відстоювати свої вигоди та долучатися до змін"

Бути чи ні інтенсивному розвитку туризму на Івано-Франківщині й на Закарпатті? Чи мають право горяни самі вирішувати долю курорту "Турбат"? Чи знову місцеві та приїжджі активісті різних політичних сил зароблятимуть на створенні туристичної зони політичні дивіденди? Власними роздумами щодо доцільності забудови курортів у Карпатах ділиться колишній Лопухівський сільський голова Михайло Михайлович Фіцай.

– Яка Ваша позиція щодо будівництва курортів "Турбат", "Бистриця" і "Свидовець"?

– Не стою осторонь подій навколо створення туристичної зони. Підтримую будівництво даних проєктів. Адже все своє дитинство я провів в урочищі річки Плайська, де допомагав батькові проводити таксаційні роботи та у відведенні лісосік. Загалом обходив кожну територію, де заплановано курорту "Турбат".

На посаді директора Комунального підприємства "Агенція регіонального розвитку" при Тячівській районній раді спостерігав за розвитком подій навколо курорту зі спільною назвою "Свидовець". Ним займалися люди, зацікавлені не у розвитку курорту, а у вирубці лісу, дерибані землі.

Знаю, що створення туристичної зони підтримую не тільки я, але й більшість жителів навколишніх сіл.

– Що саме зроблено для створення "Турбату"?

– Коли був сільським головою, я активно пропагував розвиток туристичної зони у селах Усть-Чорнянського куща. Разом із проєктантом з НВФ "Дніпропроект" у 2009 р. об’їздив всю територію с. Лопухів для розробки проєкту перспектив розвитку туризму. У нашому регіоні вивчено місця можливого розміщення підіймачів та спусків.

Проводив активно Дні села. Започаткував фестиваль "Брустурянська кедровиця", присвячений місцевому унікальному напою, – для розвитку туризму. За цей період село відвідало безліч журналістів як місцевого, так і регіонального рівня, які в численних публікаціях зображали життя та природу нашого села.

– Михайле Михайловичу, чи долучалися Ви до підтримки інших курортів на Закарпатті?

– У 2015 р. до земель запасу Лопухова долучено 4300 гектарів. На них створено Комунальне підприємство "Свидовець" для випасу худоби, збору дикоростучих рослин і збереження земель села. У майбутньому підприємство мало б працювати для зеленого туризму.

– Чи переймали Ви закордонний досвід створення туристичної зони?

– У 2013 р. разом з закарпатськими журналістами побував у північній Італії. Зміг побачити величезну кількість курортів у малих та віддалених селах. Зацікавило мене зокрема функціонування 930 міні-ГЕС.

Спілкування з місцевими керівниками міст і сіл додало лише впевненості у тому, що сучасні технології змінюють світ та завдають мало збитків навколишньому середовищу. Також я скористався нагодою поспостерігати: як діють такі міні-ГЕС.

До поїздки в Італію був проти будівництва подібних споруд. Проте згодом змінив свою позицію. Нині дві міні-ГЕС можна побачити на річці Брустурянка у с.Лопухів.

– Напевно, був спротив місцевих жителів?

– Справді, у процесі погодження на побудову міні-ГЕС я відчув величезний спротив місцевих підприємців і лісівників. Але я вдячний тим, хто мене підтримав. Будівництво споруд виправдалось. Адже в період війни Лопухів та ще декілька навколишніх сіл мали постійне електрозабезпечення. Та ніхто з тих, хто був проти не відмовились від використання світла.

– Михайле Михайловичу, чи знаєте як живуть горяни нині?

– Так, звичайно. З 2016 р. у селі активно почали протягувати будівництво курорту "Свидовець". Тодішня влада не змогла довести цю ідею до кінця. Відтак продовжуються вирубки лісів, що знищують екосистему. А для створення туристичної зони й збереження наявних лісових заказників Кедрин, Талпішурка, Горгани, Аршичний тощо треба озеленювати Карпати.

Та й інвестори будуть зацікавлені у збереженні лісів для туристів. Завдяки численним лісовим реформам зменшується вирубка дерев, – це призводить до втрати робочих місць місцевого населення. Така тенденція зростатиме.

Люди, які були зайняті у лісовій сфері, емігрували до Європи. А зараз спостерігається ще гірша ситуація: вони забирають з собою жінок та дітей. На жаль, закарпатці працюють в Європі, частково у сфері туризму й ресторанного бізнесу. Тому у нашому регіоні нашим людям запропонувати нічого, крім розвитку туризму.

Стикався щодня з тим, що 70-80% жителі с. Бистриця та с. Лопухів живе на порозі бідності. І це помітно неозброєним оком. Звісно ж, вирішував їх побутові проблеми, працював з різними верствами населення.

– Зважаючи на непросту ситуацію у жителів сіл та активний супротив активістів, чи зміниться на краще життя громад Поляницької (Івано-Франківщина) та Усть-Чорнянської (Закарпаття) після будівництва курортів "Бистриця" і "Турбат"?

– Упевнений, що реалізація подібних проєктів у віддалених регіонах Карпат принесе більше плюсів, ніж мінусів.

Якщо буде надано дозвіл на будівництво таких курортів, то багато наших земляків зможуть повернутися додому, реалізують себе на батьківщині та забезпечать гідне майбутнє собі й своїм дітям.

Також податковими надходженнями наповняться бюджети громади, районів та областей. Як показує приклад сіл, де є туризм, податки зросли у десятки й сотні разів за дуже короткі терміни.

Уже зараз населення активно приватизовує свої землі, поки нікому не потрібні. У майбутньому користуючись з тих земель можна володіти суттєвим капіталом, завдяки чому можливе відкриття власного бізнесу. Розвиток зеленого туризму, ресторанного бізнесу та сфери послуг подужає кожна зацікавлена особа.

Крім того, буде побудована автомобільна дорога між Бистрицею і Лопуховим через перевал Пантер, яка з’єднає Івано-Франківщину та Закарпаття. Буде добудоване мале Карпатське коло, що сполучить дороги з Нижніх Воріт, Колочави, Лопухова й Івано-Франківська.

Усе це стане реальністю лише при втіленні даного проєкту в життя.

– Михайле Михайловичу, чому на Вашу думку виник супротив проти створення туристичної зони?

– Протягом десятків років помітно: ті, хто висловлюють критику – експлуатують населення за копійки та захищають власну вигоду: заробіток на вирубуванні лісу. Що вони можуть запропонувати? Це риторичне запитання. Активісти проти будівництва й розвитку туризму у Карпатах прагнути залишити нас депресивним регіоном.

Від рішення громад залежатиме їхнє життя: або працюватимуть удома з можливістю заробітку на місцях, або житимуть на копійки, чекаючи на соціальну допомогу від держави. У першу чергу жителі нашого краю є господарями на своїй землі та мають право вирішувати самі: бути курорту чи ні.