«У мене практично вся сім’я воює», — молодший сержант 128-ї бригади про захист України

Вадим родом із невеликого села на Харківщині, розташованого лише за 22 кілометри від російського кордону. Уже 24 лютого 2022 року, з перших годин повномасштабного вторгнення, населений пункт опинився під контролем ворога. Виїхати тоді було практично неможливо — мости підірвані, дороги перекриті блокпостами, — розповідає пресслужба 128 бригади.

Протягом кількох тижнів через село безперервно рухалися російські колони — від бойової техніки до вантажівок із цивільним призначенням. Натомість у зворотному напрямку вивозили пошкоджені машини на ремонт.

Частина місцевих правоохоронців перейшла на бік окупантів і передала їм списки мешканців, які становили для ворога особливий інтерес: ветеранів АТО та власників зареєстрованої зброї.

Попри тиск і репресії, місцеві жителі чинили тихий спротив, зокрема зварювали й розкидали на дорогах «їжаки», які пошкоджували шини російської техніки. Окупанти жорстко реагували — затримували тих, хто мав зварювальні апарати, й вивозили в сусідні міста. Лише одиниці повернулися додому. У селі також встановили гауляйтера, але його швидко ліквідували.

Окупація тривала до осені 2022 року, коли ЗСУ розпочали контрнаступ на Харківщині. Ворог відступав хаотично. Разом із ними виїхали й ті, хто повірив російській пропаганді про нібито «іноземних найманців» у лавах української армії. Поліцейські-колаборанти теж утекли, перед тим відібравши в селян автомобілі. Вадиму пощастило — його старенькі «Жигулі» окупанти не зачепили.

Після звільнення рідного села чоловік деякий час працював водієм вантажівки в агропідприємстві. Згодом пройшов військово-лікарську комісію та потрапив у мінометну батарею 2-го гірсько-штурмового батальйону 128-ї бригади. Став навідником 120-мм міномета.

Неодноразово виконував бойові завдання, перебував під обстрілами. Під час одного з боїв його підрозділ накрили артилерією, дронами та мінометним вогнем. Увесь розрахунок отримав поранення й контузії. Сам Вадим також проходив лікування, а після відновлення долучився до роботи з операторами безпілотників.

У родині військового служать і його близькі: молодший брат зараз воює на Покровському напрямку, двоє племінників і племінниця також перебувають у складі різних підрозділів ЗСУ.

«У мене практично вся сім’я воює. Я знаю — ця війна не закінчиться без мене, тому навіть не думаю, щоб якось „косити“ чи йти в СЗЧ», — говорить військовий.

Раніше видання розповідало історію старшого сержанта із Закарпаття.