В знак подяки Богу за те, що син повернення додому із Афганістану живим, мати щодня ходила молитися до церкви

Коли повернувся живим додому, батько з радості затіяв у селі банкет, а мати щодня ходила молитися до церкви, що Господь порятував її сина.

Іван Дмитрович Шкарампота народився в с.Кошелево-Залом, що на Хустщині, у сім′ї колгоспників. В родині було 10 дітей, а троє з братів, до слова, обрали фах міліціонера.

Одного дня листоноша принесла повістку про те, що наймолодшого Івана призивають до армії. До останньої хвилини у сім’ї ніхто не знав, де син буде служити. Мати зібрала нехитрі пожитки в дорогу, і вся сім’я провела Івана до Закарпатського обласного військкомату, звідки групу закарпатських призовників відправили у військову частину в м.Хмельницький.

Пробувши там три дні, за ними приїхали офіцери та сержанти у формі, в якій служили війська в Середній Азії: панама, черевики, прямі штани та куртка. Побачивши таку атрибутику, Іван зрозумів, що буде служити десь в Середній Азії, але думки про Афганістан взагалі не було. Проте дивним для нього стало те, що у літак їх «пакували» вночі та супроводжували автоматники з собаками...

Хлопці літаком полетіли до Ташкента, а звідти поїздом приїхали у м.Термез, куди потім їх відвезли на полігон. Після чотирьохмісячного курсу молодого бійця літаком відправили у м.Шендант, Афганістан. В Афганістані він зустрів свого першого бойового командира майора Іванова. Зі слів Івана Дмитровича, це була людина, на яку можна було покластися в різній ситуації і якій можна було довіряти. Для солдатів він був не тільки командиром, але й батьком та другом.

Свій обов′язок Іван виконував старанно, про що свідчать нагороди: Почесна грамота від президента Афганістану; медаль від афганського народу та орден воїнів-інтернаціоналістів.

Іван завжди писав додому багато листів, здебільшого про гарне, а про погане ніколи не згадував. Коли мати з першого листа довідалась, що син два роки буде служити в Афганістані, то щодня ходила до церкви та благала Бога, щоб повернув сина живим. Ставила свічки, постила, а разом з нею і вся сім’я.

В Афганістані Іван був сапером, розміновував доріжки, по яких ішло їхнє відділення. Першим ішов сапер, за ним розвідник, а вже потім усе відділення. За своє армійське життя Івану довелося розміновувати не один десяток мін. Якось товариш-сапер, який ішов попереду, наступив на міну. В народі ці міни називали «жабками». Вибухом хлопцеві відірвало ногу, осколок міни Івану потрапив у ліву руку, де й досі знаходиться, нагадуючи йому про ту війну.

На війні в Афганістані Іван зустрів багато друзів, серед яких є вірмени, росіяни, молдавани, татари. Вони були вірними побратимами, не раз прикривали один одного своїми плечима. Їхня дружба триває і досі. Спілкуються в «Однокласниках» і через скайп.

З медалями та орденами у 1988 році, живий і неушкоджений, Іван повернувся додому. Мати від щастя проплакала місяць, щодня ходила до церкви та дякувала Богу, що повернув сина живим та неушкодженим. В честь повернення сина з війни батько зробив великий банкет, на якому гуляло півсела.

В той час два старші брати Мирон та Віктор вже працювали у міліції. Іван теж вирішив стати міліціонером. Його призначили на посаду охоронника ВДСО у званні сержанта міліції.

Після закінчення школи міліції в Івано-Франківську, йому було присвоєно перше офіцерське звання лейтенант міліції. Лейтенанта Івана Шкарампоту було призначено на посаду дільничного інспектора міліції. На цій посаді він пропрацював 14 років. До його адміністративної дільниці входили села Н.Бистрий, Березово, Горінчево та Монастирець.

За сумлінну службу його було нагороджено премією Міністра МВС, іменним годинником УМВС області, який і по він носить із гордістю, а також нагрудними знаками, грамотами та преміями.

У 2006 році з посади старшого дільничного інспектора міліції у званні майора Іван Дмитрович пішов на заслужений відпочинок.

Агнеса Куртяк, Хустський МВ УМВС