Бочки закарпатського умільця мають Анатолій Тимощук та Юрій Луценко (ФОТО)

Життя  26 березня 2013 року, 10:28 361
Ремесло бондаря – досить ненадійний бізнес, – вважає Василь Колонич, бочкар з села Шаланок (Виноградівський район). Бо хороша бочка може прослужити і 50, і 100 років. Це не той товар, який постійно треба підкуповувати, обновлювати. Може, саме тому, зізнається майстер, на Закарпатті у нього майже нема замовників. Ті, хто використовує бочки, хоснують ще батьківські посудини. – Моїми клієнтами переважно є кримські винні заводи, траплялися покупці з Австрії, Німеччини, – розповідає чоловік. А найбільшу бочку робив для замовника із Севастополя. Довелося залучити ще чотирьох бондарів. Днище бочки було більшим за мій зріст – 1,90 м в діаметрі. Ми виготовили три таких посудини. У Шаланках бондарів не так і багато – шестеро-семеро, розповідає пан Василь. Тому, коли до нього приходять хлопці й просять показати, як треба робити бочку, радо береться навчити їх цьому ремеслу. Часто чоловіки поїдуть в Угорщину, в Київ на заробітки, а їх «кинуть», не розрахуються. Так і повертаються ні з чим. Тому і сини майстра після кількох таких випадків вирішили долучитися до бондарської справи. І не шкодують. Так у цій сім’ї з’явилося вже третє покоління бондарів, адже батько Василя Колонича також займався цим ремеслом. Майстер згадує, що першу свою бочку зробив 30 років тому. На початку 80-х чоловік працював на сувенірному заводі. Тож, маючи хороші слюсарські навики, пан Василь вирішив спробувати себе у бондарстві, щоб мати додатковий заробіток. – Я закрився у сараї на три дні й там змайстрував свою першу діжку, – розповідає. – Вона й дотепер мені слугує. Я нікого не просив мене навчити ремеслу, просто придивлявся до роботи то одного, то іншого майстра. Коли побачив, що вдався перший виріб, почав братися за інші. Сам процес виготовлення посудини дуже копіткий, пояснює бондар. Вистругавши акуратні дошки (для винних бочок використовує виключно дуб), залишає на рік – «підсихати». Потім їх треба збити – одна до одної, поставити на них обруч. Далі найважча частина – спеціальним пристроєм (цугом) бочка прогрівається 5-8 годин і одночасно затискається в обручі. Тоді вже набиваються днища. Робота ювелірна, адже, помилившись на міліметр, можна звести нанівець усі зусилля. – Я виготовляю бочки найрізноманітніших форматів, – веде далі майстер. – Починаючи з громіздких чанів для саун і завершуючи невеликими сувенірними роботами. А під час туристичного сезону, коли на Закарпаття навідуються високопосадовці або ж знаменитості, Василеві Колоничу вдається інколи знайти дуже відомих клієнтів. Наприклад, одну бочку повіз його знайомий на Львівщину своєму другу-прокурору в честь ювілею. Там різні люди були, одне слово, виробом зацікавилися і замовили такий самий тоді ще міністру Юрію Луценку, також у подарунок. Ще одну діжку купили туристи своєму другу, Анатолію Тимощуку, який виступає нині за мюнхенську «Баварію». Невелику, на 20 літрів. Через кілька місяців майстер випадково натрапив у телеефірі на передачу про Тимощука, а в кадрі – його бочка. – Я дружині кричу: «Дивися, дивися, мою бочку по телевізору показують», – згадує. Василь Колонич впевнений – він свою бочку ніколи не сплутає з виробом іншого бондаря. Краники, орнамент, колористика, безліч інших деталей – тут неможливо помилитися, переконує майстер. Христина Горват
Джерело: Час Закарпаття
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Loading...
Коментарі - 0