Хто ви, палички Коха?

Зовсім нещодавно нашим ресурсом був започаткований проект – добірка матеріалів про хворобу, з якою ми можемо зустрітися будь-де. Хвороба, про яку ми чули багато, але мало хто знає про неї достатньо, для того щоб вберегтися. Мова йде про туберкульоз. Що це за хвороба? Звідки вона пішла? Які перші прояви і як лікуватися? Все це в матеріалах, які підготовлені нашими журналістами разом з лікарями Мукачівської ЦРЛ. Отож пропонуємо третій матеріал з циклу: ”Хвороба, яка не дрімає”.

Як заражаються і захворюють туберкульозом?

З давніх-давен побутувала думка, що туберкульоз передається по спадковості від одного покоління іншому. Це і не дивно, бо дуже часто в одній і тій же родині, як тоді, так нерідко і тепер, члени однієї родини частіше за інших хворіють на туберкульоз (чому це так, дізнаємося нижче). Проте, одночасно з цим твердженням вже тоді виникало припущення і щодо заразливості цією хворобою. Таке припущення було практично підтверджене багато століть тому шляхом штучного зараження піддослідних тварин. Але минуло ще дуже багато часу до того, поки людство нарешті визначило справжнього винуватця. І сталося це тільки у 1882 році, коли Роберт Кох нарешті беззаперечно довів інспекційну природу туберкульозу, відкривши його збудника, показав його під мікроскопом й заразив ним піддослідних тварин. На його честь і було названо збудника туберкульозу паличкою Коха.

Це відкриття стало доленосним у подальшій тактиці й стратегій боротьбі з цією хворобою, бо тепер вже вчені і лікарі знають, з чим мають справу, а коли знаєш свого ворога, його значно легше перемогти.

В подальшому було встановлено, що, крім туберкульозної палички Коха (тепер її називають мікобактеріями туберкульозу), у природі існують ще декілька видів: бичій, пташиний, мишиний, холоднокровний, а також петинові форми, які, відповідно, викликають захворювання на туберкульоз тварин (у першу чергу великої рогатої худоби), птиці та інших видів тваринного світу.

Захворювання людей у переважній більшості зумовлюють типові палички Коха, які ще називають людськими. Зараження людини цим збудником - складний процес, і з часу його відкриття й дотепер викликає багато суперечок. Найновіші специфічні епідеміологічні дослідження, нагромаджений у всьому світі досвід боротьби з туберкульозом значно розширили наші знання у питаннях зараження хворих, шляхів передачі збудника від хворої людини здоровій і в подальшому його розповсюдженні в організмі, ролі імунітету (опірності організму до збудника-хвороби) тощо. Суть всього цього коротко зводиться до наступного:

1. Зараження туберкульозом людини відбувається тільки від хворого на туберкульоз, який виділяє збудника туберкульозу. Хворі на туберкульоз легенів, в харкотинні яких не знаходять мікобактерій туберкульозу лабораторним методом, а також хворі на поза легеневі (кісткові, сечостатеві, очні, шкірні, інші) форми туберкульозу (навіть у яких лабораторно знаходять у виділеннях палички туберкульозу) нічим не загрожують оточуючим, бо вони не можуть бути джерелом зараження.

Тож, не слід жахатися всіх хворих на туберкульоз і відчужуватися від них.

2. Шляхом зараження туберкульозом практично в усіх випадках є повітряно-крапельний. Хворий на заразну форму туберкульозу під час кашлю, чихання, надто голосної розмови, сміху виділяє у формі крапельок харкотиння, а з ним і палички туберкульозу (звісно такого не відбувається, якщо хворий дотримується елементарних правил і затуляє при цьому рота). Ці краплини певний час літають у повітрі або відразу осідають і потім з рухом повітря піднімаються і при певних умовах можуть вдихатися оточуючими.

Але, щоб відбулося зараження цими краплинками, вони мають бути меншими за 5 мікронів (більші через свою вагу не можуть літати у повітрі і осідають на землю чи предмети, або навіть якщо і могли попасти у дихальні шляхи іншої людини, то через свої розміри неспроможні проникнути в альвеоли), до того ж ще і містити у собі дуже велику кількість мікобактерій туберкульозу. Тож посуд, білизна чи будь-які інші предмети, якими користувався хворий, не можуть загрожувати здоровим, навіть якщо вони «забруднені» туберкульозними паличками.

Крім того, загроза заразитися туберкульозом прямо залежить від концентрації цих заразливих краплинок у повітрі, яким ми дихаємо. Зрозуміло, що їх найбільше у закритих приміщеннях, де тривалий час перебуває хворий, якщо вони належним чином не провітрюються або не знезаражуються (сонячне світло досить швидко вбиває туберкульозні палички). Звичайно, відіграє суттєву роль і тривалість та частота перебування здорових у таких приміщеннях (згадайте частоту захворювань серед членів однієї і тієї ж родини).

Одноразова зустріч з хворим на заразливу форму туберкульозу недостатня для зараження.

До того ж, переважна більшість хворих на заразливі форми туберкульозу отримує чи не постійне лікування, внаслідок чого їх харкотиння вже з перших днів лікування містить все меншу і меншу кількість мікобактерій туберкульозу, які ще і слабшають та втрачають свої агресивні властивості.

Загрозу для оточуючих становлять тільки краплинні харкотиння тих хворих, у яких мікобактерії туберкульозу визначаються мікроскопічно (для цього кількість їх в одному мілілітрі харкотиння має бути декілька сотень тисяч). А такими є тільки хворі з розповсюдженими занедбаними формами туберкульозу і які не лікуються.

Тож не дивно, що незважаючи на практичну неминучість для кожної людини зустрітися з туберкульозними збудниками, більшість людей залишається здоровою.

3. Вдихання заражених туберкульозними паличками краплинок харкотиння призводить до попадання збудника через слизову оболонку дихальних шляхів у лімфатичну і кровоносну системи, якими розносяться по всьому організму. Якщо мікобактерії достатньо агресивні, а опірність організму з тих чи інших причин знижена, то збудник хвороби може «осісти» будь-де (найчастіше у тих же органах дихання: горлі, бронхах, легенях, внутрішньо грудних лімфатичних вузлах, плеврі). На місцях ураження утворюється специфічне запалення у вигляді висипки або інакше - бугорків туберкульозу (давно туберкульоз називали бугірчаткою), де палички туберкульозу швидко розмножуються, знову всмоктуються в кров, розносяться і вражають все нові й нові здорові місця. Якщо своєчасно не зупинити такий розвиток належним лікуванням, то це призведе до руйнації легеневої тканини і утворення так званих каверн, в яких накопичується харкотиння з мільярдами паличок туберкульозу, які активно продовжують руйнування організму і викликають значну інтоксикацію (своєрідне отруєння). Таке може відбуватися у будь-якому іншому органі людини.

Нерідко попадання туберкульозних паличок не викликає такого бурхливого розвитку хвороби. Коли захисні сили організму достатні, то збудник хвороби неспроможний призвести до значних уражень органів і осідає в лімфатичних вузлах та в окремих ділянках легень, де відбувається їх обмеження і звапнення. Таким чином, хвороба не відбулася. Проте і ці звапнілі вогнища містять живі туберкульозні палички, які тільки зачаїлися і чекають слушного часу для атаки. А така нагода настає у випадку ослаблення опірності організму (найчастіше через інші виснажливі хвороби) і тоді ці звапнілі бугорки руйнуються, палички з них попадають у кров і лімфу, розносяться, розмножуються і спричиняють розвиток хвороби.

4. Генералізація (розповсюдження) туберкульозу залежить від масивності інфікування (кількості потрапляння паличок туберкульозу) та від індивідуальних (особистих) захисних сил організму. Менш масивне інфікування у щеплених проти туберкульозу (БЦЖ) осіб та у яких відсутні будь-які фактори, що послаблюють організм, значної генералізації не відбувається і розвиваються зазвичай так звані малі форми туберкульозу, які за умов їх своєчасного виявлення легко і швидко виліковуються.

Тож робити щеплення необхідно, як і зміцнювати свій організм усіма відомими і доступними способами.