Микола Болдижар: "Патріотами зразу не народжуються, ними стають у процесі виховання"

Життя  8 жовтня 2013 року, 09:55 1625
Радіти треба за прожиті дні, роки, бо кожен день – це сходження до чогось вищого. Особливо тоді, коли ти робиш добрі справи, користуєшся тільки благими помислами, вболіваєш за своє майбутнє і загальне, з любов’ю ставишся до оточуючих людей, до природи, вкладаєш душу у ту роботу, яка обрана і за покликанням, і за здібностями, і за необхідністю. Бо ще відомий педагог Ушинський розмірковував над тим, що якщо людина вдало вибере для себе працю і вкладе у неї душу, то буде щасливою. Микола Миколайович Болдижар цій тезі не зраджує впродовж всього життя. А воно, як кажуть, вимірюється і роками, і добрими ділами. Роки полічиш, а добрі справи хіба порахуєш? Їх було багато. Є бажання і далі їх творити. Бо зроблене людиною, то користь для багатьох. Більше того, коли ти навчаєш і виховуєш підростаюче покоління у своєму батьківському селі. Значить, все добірне зерно, посіяне в душі і серця юних, згодом проросте на рідному полі. У свої сімдесят років наш співбесідник ще при ділі, життєрадісний, думаючий і творчий, не цурається селянської праці по господарству, активіст громадської роботи в селі і районі, порадник і наставник люблячої родини, ініціатор корисних справ. Напередодні його дня народження ведемо з ним розмову. – Ваш трудовий шлях, Миколо Миколайовичу, складається із керівних посад комсомольських, партійних і педагогічних напрямків. Яку оцінку чи порівняння даєте їм? – Роботу у комсомолі згадую з великим задоволенням, сюди підбирались чесні, авторитетні, ініціативні молоді люди. Партійні органи суворо питали за будь-які недоліки, тим більше проступки. Із комсомольських працівників потім підбирались керівники трудових колективів. Це були кращі роки мого життя. – Але за освітою, покликанням і нахилом Ви все-таки педагог. Цій благородній справі віддаєте свій хист, енергію, любов і нині. – Звичайно, Мене завжди тягнуло у школу. На мою долю випало будувати її у рідному селі. За моїм клопотанням перед Міністерством освіти наша восьмирічка переросла у середню школу. Роботи прибавлялось, обладнували кабінети, спортзал, майстерню, їдальню, створювали лінгафонний кабінет для вивчення іноземної мови. У школі проводились районні олімпіади. Вперше в області у сільській школі був побудований стандартний басейн. А з військово-патріотичного виховання школа стала опорною. Я завжди жив і живу понині, вболіваючи за школу. – Колись стверджувалось у педагогіці, що найсвятіше для учителя – це дорожити любов’ю учнів. Чи не втрачає ця теза свій зміст? – Теза дорожити любов’ю учнів не втратить свого змісту. Якщо учні люблять вчителя як особистість, то вони зацікавляться і тим предметом, який він викладає. Але головне – цю любов треба заслужити. Чим? Повагою, любов’ю, чуйністю, добротою, знаннями, особистим прикладом. Недарма ж педагог – інженер людських душ. – Ви багато уваги приділяли й приділяєте вихованню істинних патріотів. Які Ваші мотиви з цього приводу? – Якщо говорити про виховну роботу у школі, то процес навчання і виховання нерозривний. Кожен урок має бути виховуючим. Гадаю, треба забувати про таке поняття, як «виховний момент». Але щоб поставити виховну роботу на належний рівень, для цього треба мати і відповідну матеріальну базу. Коли наш колектив вирішив серйозно займатися цим питанням, то зрозумів, що треба зосередити увагу на певній конкретній справі і навколо неї вести цілеспрямовану виховну роботу. Виходячи із місцевих умов, ми вибрали патріотичне виховання. Взялись за створення музею, який діє з 1981 року і має три відділи: бойової слави, етнографії, історії освіти. З участю вчителів, учнів та мешканців села було побудовано пам’ятну стелу на місці падіння радянського бомбардувальника, екіпаж якого відвів палаючий літак від села ціною свого життя. В урочищі «Стара гора» встановлено пам’ятний знак на місці загибелі активіста за возз’єднання Закарпаття з Україною А.І. Петрички. На будинках колишніх добровольців встановлені дошки з надписом «Тут живе учасник ВВв». На фасаді школи привертає увагу меморіальна дошка колишньому учневі школи В.М. Немешу, який пропав безвісті у Афганістані. Біля цих пам’ятних знаків у відповідні дати проводяться мітинги-реквієми, виступи добровольців, учасників бойових дій зі спогадами. Зараз учні школи готують нові експозиції з історії партизанського руху на околицях гірського села. Є вже певні напрацювання. Мотив простий: патріотами зразу не народжуються, ними стають у процесі виховання. Ця робота – копітка. Повну версію інтерв’ю читайте у газеті "Панорама" від 5 жовтня 2013 року, №41
Джерело: PMG.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Loading...
Коментарі - 0