Заробітки за кордоном: історії трьох закарпатців

Життя  18 березня 2016 року, 12:33 Андрій Слохіняк 2729

Закарпаття завжди було краєм людей, які, незважаючи на любов до рідного краю, емігрували за кордон у пошуках кращого життя.

Як і понад 100 років тому, коли закарпатці вирушали на заробітки у США на шахти, так і зараз через економічну кризу та низький рівень життя краяни шукають різноманітні можливості для того, аби якнайкраще влаштувати своє життя в іншій країні, отримати роботу та адаптуватись. Шлях до закордонного життя пролягає або через навчання в іноземних вишах, або сумлінною роботою на заробітках, – йдеться у статті газети "Панорама" від 10 березня.

Американська мрія звичайної дівчини

Історію уродженки Мукачева Ірини Франко можна сміливо назвати «американською мрією», адже звичайне навчання в одному з університетів США перетворилось на справжнє життя по той бік океану. Все почалось понад десять років тому у Києві, коли юна дівчина закінчувала факультет економічних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія». Столичний виш запропонував Ірині навчатись в аспірантурі за кордоном. Для цього їй треба було обрати країну, у якій вона навчатиметься. Дівчина обрала Сполучені Штати Америки, а саме один з університетів штату Іллінойс. Там Ірина продовжувала протягом трьох років здобувати економічну освіту і стала аспірантом. Опісля українка стала викладачем економіки в одному із американських вишів.

Під час навчання вона познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком, громадянином США. Разом вони вже створили сім’ю і мають доньку. Зараз вона працює фінансовим аналітиком у одній з американських компаній, яка займається розподілом енергетичних ресурсів.

Перший млинець «комом»

Але не все так райдужно буває за кордоном, як часто описують ЗМІ, колеги чи друзі. Бувають і такі випадки, коли у гонитві за великими заробітками можна добряче «обпектися».
Історія Дмитра Луцьо до болю проста. Хлопцю всього 23 роки. На малій батьківщині він встиг попрацювати 2 роки. Фахівець з туристичного обслуговування, працюючи за 1800 гривень в місяць, вирішив поїхати на заробітки в Європу. Вакансію шукав не по рекомендації знайомих, а в Інтернеті. На одному із сайтів натрапив на, як йому здавалось, хорошу вакансію. Зателефонував, домовився про зустріч. Під час співбесіди із роботодавцем було узгоджено всі деталі: оплату праці, графік роботи, премії… Оскільки в Дмитра були всі необхідні документи, то вже через кілька тижнів він поїхав на омріяну роботу в Польщу.

Та по приїзду всі окреслені мрії вмить розсіялись. Роботодавець, як виявилось, найняв надто багато робітників. Всі роботи на будівництві були виконані за тиждень. Далі попросили людей почекати день-другий. Втім роботи не було ні на другий, ні на третій день, ні через тиждень. Просидівши без роботи майже 2 тижні, «ситі» обіцянками закарпатці почали повертатись додому. Хлопець зізнається, що в той раз повернувся в рідне село, фактично, без грошей. Зароблені за перший тиждень роботи кошти довелось розтратити на харчування в наступні майже 2 тижні очікування роботи, проживання та дорогу додому.

По поверненню в Закарпаття вирішив не здаватись і вже через знайомих «пошукати щастя». Наступного разу Дмитро вже поїхав зі своїми односельчанами у Чехію. І, як він запевняє, поки все чудово: роботи є багато, стабільна зарплата.

Робота у ворожій країні

Чимало наших краян працюють не лише в Європі чи США, але і у такій близькій колись, а нині ворожій країні – Росії. І є чимало причин, чому закарпатці й досі працюють у цій країні. Це і спрощений перетин кордону, адже для цього не потрібні візи, зайві витрати та черги для їх оформлення. По-друге, багато закарпатців протягом кількох років мають стабільну роботу в Росії. Переважно це великі мегаполіси – Москва чи Санкт-Петербург.

Світлана Кравчик працює нянею в Москві вже 9 років. На відміну від Ірини та Дмитра, вона має дорослого сина, який навчається на стоматолога в Полтаві. Саме матеріальна підтримка матері й допомагає хлопцеві навчатись в Україні. Сама Світлана, як і чимало українців, шукали роботу завдяки агентствам та оголошенням. І врешті-решт, як і більшість українських жінок, вона влаштувалась нянею, доглядає за дітьми.

Після анексії Криму та збройної агресії на Сході України до неї, як і до багатьох українців, ставлення серед звичайних росіян не змінилось, адже частина населення Росії не сприймає агресивну політику керівництва Російської Федерації. Хоча є випадки, коли люди під впливом ЗМІ атакують українців. «Але це рідкість, оскільки звичайні люди розуміють нас і з розумінням ставляться до того, що ми тут працюємо, оскільки ми хочемо собі забезпечити гідне майбутнє для нас та для наших дітей», – зауважила пані Світлана.

Жінка й надалі збирається працювати в Москві, оскільки вже є стабільна робота і стабільний заробіток.

Зараз гостро актуальною є проблема еміграції української молоді за кордон. Чи не кожен другий молодий українець і, зокрема, закарпатець, думає про переїзд за кордон. Причина такого зростання є економічна криза, відсутність реформ та небажання керівництва країни змінювати систему. І саме розчарування підштовхує людей до пошуку кращого життя за кордоном. І владі варто задуматись над тим, щоб не втратити найкращих талановитих людей, які є капіталом для майбутнього України.

Джерело: PMG.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Loading...
Коментарі - 0
Злий Мукачівець 18.03.2016, 19:30
Но а што у сів державі чекати. За копійки робити? тать оби як тяжко айбо хоть прожити буде на шо
Золі Кочані 18.03.2016, 17:02
У мене родичи в Британию уихали. Тут перспектив не видили а там реальни гроши заробляють. Якщо влада не перестане красти гроши то в ций краини никого не лишиться