"Серед пересічного населення не поширена правова обізнаність", – правознавець

Основою європейського демократичного суспільства є дотримання прав людини. Для кожної особи вони є індивідуальними. Проблема індивідуальних прав є завжди актуальною для будь-якого суспільства. Про те, як реалізовуються індивідуальні права та про правову обізнаність українців інтернет-видання "PMG.ua" поспілкувалось з проектним менеджером "Інституту Суспільних Ініціатив" Ольгою Палінчак.

– Україна активно декларує, що сповідує європейські цінності та демократію. Наскільки дотримання індивідуальних прав є важливим фактором та індикатором розвитку демократичного суспільства?

– Дуже часто, коли ми зачіпаємо поняття прав людини, говорять про розвиток громадянського суспільства. Визначень, що таке громадянське суспільство дуже багато. Ось одне правильне, але більш легке для розуміння та читання. Громадянське суспільство – це середовище стабільного функціонування людини у всіх його проявах, яке ґрунтується на відчутті свободи дій. Тобто, це цілісна суспільна система. Грубо кажучи, це відносини між державою (вона може бути в обличчі будь яких своїх органів та інституцій) та громадян цієї держави. Однією з ознак розвинутого громадянського суспільства і є дотримання прав людини державою. Варто зазначити, що також до них ще додають такі ознаки, як демократія, плюралізм думок, верховенство права, розвинуті ринкові відносини. Як на мене, громадянське суспільство - це все те, за що люди борються кожного дня і кожного дня вимагають від держави.

Права людини є важливою і необхідною складовою розвинутого громадянського суспільства, особливо, демократичного теж. Дотримання прав людини – це завжди відносини між людиною та державою. Відповідно порушення прав людини іншою людиною – неможливе. Це може зробити тільки держава в особі своїх органів та/чи державних службовців, оскільки вони при виконанні своїх обов’язків на роботі представляють державу.

Права людини пережили свою довгу історію та розвиток. Зараз основним документом для захисту прав людини є Європейська конвенція з прав людини (вона має декілька додатків), а вирішує справи відповідний орган – це Європейський суд з прав людини. До речі, його рішення мають більшу юридичну силу для України, аніж закони (навіть в рішеннях що не стосуються нашої країни), але чомусь адвокати та судді тільки починають використовувати ці норми при розгляді справи по суті.

– Які індивідуальні права, на Вашу думку, найчастіше порушуються у нашій країні?

– У 2015 році я стажувалася в Міністерстві юстиції в офісі уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, у цивільному відділі. І за час стажування та практики я помітила те, що найбільш часто в Україні порушується саме стаття 6 Європейської конвенції (право на справедливе судочинство).

Часто із-за того, що до Європейського суду  були подані чимало справ різними людьми по всій державі, але вони мають один предмет спору в кожному випадку. Таких справ може бути декілька тисяч. В таких випадках ці справи об’єднують в одну пілотну. І для більш легкого розгляду її суд одночасно розглядає справи одразу всіх позивачів одночасно. В даному випадку всі документи по кожній особі направляються в Київ до офісу уповноваженого (це може бути декілька тисяч справ). Їх називають пілотними.

Можу зазначити, що на сайті уповноваженого Верховної ради з прав людини є статистика за 2013 рік, де можна прослідкувати тенденції сучасного стану справ, що були подані до Європейського суду з прав людини проти України.

– Що роблять міжнародні організації для того, аби у в світі, зокрема, і в Україні, були дотримані індивідуальні права людини?

– Права людини – це як основоположні принципи, на яких ґрунтується все. Вони є фундаментом, після якого вже говорять про мову ворожнечі, про злочини на ґрунті ненависті та інші дотичні поняття. Оскільки під час розгляду того чи іншого питання (наприклад, раптово в Україні активізувалася проблема абортів) завжди основними аргументами є порушення того чи іншого права людини. І це є єдиними аргументами, що є зрозумілими часто для обох сторін.

Міжнародні організації насправді займаються багатьма важливими речами, і всі про це знають, але чомусь забувають, що найголовніше – це права людини.

Є декілька способів поширення інформації про права людини. Зокрема, це можуть бути тренінги для громадських активістів, де їм надають навички адвокації та моніторингу дотримання прав людини, заняття для юристів та адвокатів для кращого розуміння законодавчих актів через призму прав людини. Також, є тенденція до збільшення  тренінгів для журналістів, а особливо представників регіональних видань, де їх вчать описувати ту чи іншу проблему через призму прав людини, розуміння толерантності та недискримінації. Але це все лише сектор неформальної освіти.

Також втілюються  різні проекти для моніторингу дотримання прав людини в місцях несвободи (це не тільки установи виконання покарань, а навіть дитячі будинки та психіатричні лікарні). Цим займається національний превентивний механізм, що діє при офісі уповноваженого Верховної ради з прав людини.

Насправді чимало проектів, що фінансуються іншими державами можна підв’язати під права людини. Як я вже зазначала, це той фундамент на якому будують будь-які відносини між людиною та її державою. 

– Чи знають українці про власні права? Наскільки розвинена у нашій країні, можна так сказати, правообізнаність і правова освіта звичайних громадян?

– Кожен знає, що в нього є права закріплені Конституцією. В школі є предмет права, але там не розглядають права людини комплексно. Можливо там говорять, що Конституція надає ті чи інші права і все. Але у Конституції більшість прав є соціальними і ми знаємо, що не завжди країні вдається їх забезпечувати. Такі права, як безкоштовна вища освіта, соціальний рівень та безкоштовна медицина – вимагають від країни великих фінансових вливань, тобто дій для забезпечення цього права. Але чи є в нашої держави можливість забезпечити кожному безкоштовне медичне та якісне обслуговування? Це вже інше питання.

В школах я бачила різні дошки, де йшлося про права дитини (вони відрізняються від дорослих), але нема кому якісно пояснити, навіщо це дітям та дорослим. Тому що відсутнє банальне розуміння, що саме таке дискримінація та хто може порушити права людини/дитини та яким чином.

На жаль, правова освіта в нас не сильно поширена серед пересічного населення. А значить, відсутнє фундаментальне поняття про те, як має функціонувати влада і чого вона та люди, що її представляють, не мають робити. Наприклад, особиста недоторканність чи недоторканість власного житла, захист персональних данних та ін. Також, існує такий термін, як забезпечення відповідного балансу, коли певні права можуть частково порушуватись або звужуватися, коли це необхідно для забезпечення безпеки інших. Гарним і зрозумілим прикладом тут є те, що суд дає відповідний спеціальний дозвіл на огляд приватної власності або на перевірку дзвінків особи (негласні слідчі дії). І такий баланс є відповідного кожного права (окрім права на життя та право на повагу до його гідності, оскільки ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню).

– Дуже дякую за розмову.

Матеріал підготовлено в межах проекту "Українська регіональна платформа громадських ініціатив" за фінансової підтримки Європейського Союзу в Україні.