Життя   •  7 серпня 2017 року, 08:23 7292

Туристи показали фото привидів, які вони сфотографували на Закарпатті

Про те, що на Хустському замку живуть привиди – місцеві мешканці говорили давно. Дідусі та бабусі знали десятки таких історій. Вони могли годинами розповідати про них дітям та онукам. Однак все було тільки словами, документально не підтвердженими. Але цими днями подивитись у темну пору доби на руїни старовинної фортеці вирушила група гостей міста над Тисою. І те, що вони побачили, пояснити з точки розу здорової логіки неможливо.

«Було близько 23 години ночі. Оскільки в Хусті я не була давно, а взимку замок підсвітили, я захотіла подивитися нічну панораму міста, помилуватися замком. Уночі там я ще ніколи не була. Тим більше, що зараз мешкаю в Кременчуці, – розповідає виданню Андріана Тендітна. – Взагалі я матеріаліст, дуже прагматична людина і в якісь там потойбічні сили не вірила ніколи. Усе завжди намагалася пояснити з наукової точки зору, однак після пригод на горі, мої погляди на все докорінно змінилися».

Отже разом з друзями і родичами підкорювачі Замкової гори вирушили в мандрівку.

«Коли ми вирушили з дому, дорогу нам перейшла чорна кішка. Хтось сказав, що не поталанить, що потрібно повертатися. Але я не звернула на це увагу і ми пішли далі. Нас було четверо дорослих і двоє дітей, – веде далі розповідь жінка. – Дорога з підніжжя до вершини була складною. Хоч мури підсвічено,  але шлях до них все одно складний, довгий. Його непросто долати навіть вдень. Ми втомилися, але не здавалися. Було тихо, тепло і більше ні душі з людей. Аби підбадьоритись, ми жартували, підтримували одне одного. В руках у нас був ліхтарик. Уже на горі, біля арки ми вирішили пофотографуватися. Разом із дітьми. Зрозумівши, що узгір’я під ногами, одразу стало веселіше, здавалося, що ми – на вершині світу. Фотографували на телефон. Зробили кілька знімків. Але враз ми зрозуміли, що ліхтарик зник».

Скільки нічні подорожуючі не шукали його, та марно. Відтак вирішили податися на оглядовий майданчик, уже змирившись, що в сутінках ліхтарик не знайти.

«Перед очима простягалась казкова панорама міста. Все було загадковим та гарним. Вогники у вікнах та світло ліхтарних стовпів переливалося із зірками на чорному небі. Словами не передати  побачене. Емоції переповняли нас. Ми познімали Хуст, зробили кілька селфі на згадку і вирішили повертатися. Було вже близько півночі. Біля арки знову зупинилися і знову пофотографувалися. Ніде не було ні душі, у кущах не було чути жодного шелесту. І раптом ми побачили наш ліхтарик. Прямо на дорозі. О, диво! Та ми ж там десятки разів дивилися. Як могли його не бачити? Складалося враження, що хтось із нами просто побавився. Заховав і повернув. Але ж  як, коли ми там були одні», – наголошує  пані Андріана.

Далі, з її слів, вони увімкнули ліхтарик і знову трапилось непередбачуване. Світло на замку погасло. Хоча воно було справним і ніколи на ніч його не гасили! Жодного разу. Це підтвердили у Хустській міській раді.

«Ми освітлювали собі шлях ліхтариком. Було трохи моторошно. Тим більше, що дорога пролягає повз кладовище, – веде далі оповідку кременчуцька гостя. – Компанія в нас була хорошою, тож і незчулися, як дійшли вниз, до місточка через Хустець. І раптом, коли ми вже були внизу, світло на вершині знову запалилося. Ми перезирнулися і не могли зрозуміти, що за дивний збіг обставин. Хтось пригадав випадок із кішкою. Ми посміялися і вирушили додому. Ну всяке ж може бути. Технічні проблеми, неполадки в роботі району електромережі, відсутність якогось там контакту».

Вдома жінки вклали дітей спати і сіли скидувати на комп’ютер фотографії з походу на Замкову гору.

«Добре, що діти були не з нами. Бо те, що ми побачили, кидало то в холод, то в жар. Я просто втратила дар мови. На світлинах, де поруч із нами нікого не було, ми побачили силуети. При чому вони були на різних знімках. Почали збільшувати фото. На одному з них вдалося чітко побачили силует молодої дівчини. Навіть її обличчя. Вона була тендітною, дуже гарною, із чітко вираженими рисами, зі світлим волоссям.  Незнайомка посміхалася і було видно, що вона дружньо налаштована, дуже добра. На іншому знімку був чоловік у мантії. Обличчя його було злим. Дивитись на нього  ставало моторошно. На ще одній світлині у кущах було щось схоже на карлика», – зізналася Андріана Тендітна.

У ту ніч із дорослих  мандрівників не спав ніхто.

«Ми до ранку рилися в Інтернеті, шукали пояснення, що то може бути. І врешті-решт знайшли підтвердження – то були привиди, – заявила жінка. – Більше на Хустський замок я не піду вночі ніколи. Це точно!»

Випадок після оприлюднення в одній із соцмереж почала бурхливо обговорювати громадськість. Одні запевняли, що не мають бажання підніматися на вершину гори навіть вдень, інші ж навпаки стверджували, що хочуть також стати свідками дива. І приїхати подивитись на хустських привидів тепер хочуть як кияни, так і львів’яни, тернополяни, чернівчани, одесити та мешканці інших куточків України.

Більше того, хустяни активно почали розповідати власні історії про зустрічі з привидами. Якщо ні Андріана, ні ті, хто тієї ночі був на горі разом із нею, в реалі привидів не бачили і помітили їх лише на світлинах уже на комп’ютері, то декому поталанило зустрітися з потойбічними істотами віч-на-віч.

Джерело: Закарпатпост
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
PMG.ua