Життя   • 25 грудня 2018 року, 14:0636205

Двадцять років без Геші: хто і як вбив Михайла Токаря

Двадцять років без Геші: хто і як вбив найбільш авторитетного "авторитета" Закарпаття Михайла Токаря

Історія гучного та показового розстрілу на католицьке Різдво 36-річного депутата обласної ради Михайла Токаря, котрий був відомий також як найбільший закарпатський авторитет на прізвисько «Геша», досі оповита величезною купою загадок та домислів. І хоча винуватці-організатори, на думку правоохоронних органів, отримали своє покарання, справа «Геші» поповнила ланцюг резонансних вбивств, в яких не вдалось встановити реальних замовників розстрілу.

Хто з мукачівців не знав Михайла Токаря? Напевно, таких немає. І якщо молодь дізнається про свого впливового покійного земляка здебільшого з Інтернету, то чимало людей, яким за 40-50 років, особисто були знайомі з Гешою. Молодий, амбітний та справедливий – саме так характеризували Михайла Токаря знайомі. Бізнесмен витрачав чималі гроші на благодійність: фінансував будівництво церков, ремонт доріг, газифікацію, дитячі спортивні клуби, видання літератури… Словом, формував позитивний імідж про себе в суспільстві.

Як же з’явився найбільш авторитетний «авторитет» Закарпаття Михайло Токар,  слава якого навіть через двадцять років після його смерті не дає спокою багатьом?

Читайте також:  У Мукачеві двома пострілами вбито власника кав’ярень "Time"

Інтернет-видання «PMG.ua» зібрало найцікавіші вирізки з газет того часу, які яскраво подають ситуацію навколо найрезонанснішого вбивства в історії Закарпаття.

Ким же був для Закарпаття обласний депутат від Мукачева, смерть якого викликала такий великий резонанс?

Саме цим питанням задавався в статті, опублікованій в «Дзеркалі тижня» від 1 квітня 2005 року, журналіст Володимир Мартин. Вашій увазі подаємо найяскравішу, на думку редакції PMG.ua, частину з цієї публікації.

«Михайло Токар народився в легендарному присілку Мукачева Куштановиці, про який деякі закарпатські правоохоронці жартували, що його варто було оточити потрійним рядом колючого дроту. Присілок із населенням менше тисячі людей у середині 90-х став центром, із якого вийшли найбільші закарпатські гангстери, що поширили свій вплив на тисячі кілометрів навколо. Іноді доходило до анекдотичних випадків: оперативники з Московського управління по боротьбі з оргзлочинністю телефонували в Ужгород й запитували своїх закарпатських колег:

«Що це у вас за місто таке – Куштановиця? Там що, самі бандити живуть?»

«Гангстерська» слава прийшла до Куштановиці лише після розвалу Союзу, спочатку ж Токар, як і його однолітки, був звичайним сільським хлопцем. Після навчання в ПТУ та служби в армії влаштувався водієм у рідному колгоспі, а потім – інструктором із водіння в одному з мукачівських училищ. Здавалося, і подальша біографія Геші (це прізвисько він одержав від однокласників у дитинстві) складеться так само, як у більшості односельців.

Дембельський альбом Михайла Токаря (Геші)

Дембельський альбом Михайла Токаря (Геші)

Наприкінці 80-х у країні розпочалися глобальні зміни. Після відкриття кордонів в Україну ринули сотні чехословацьких і польських фарцівників, на яких у прикордонному Закарпатті вже чекали «кидали» з усіх куточків Союзу. На очах сільських хлопців, які один за одним втрачали роботу в сільському господарстві, що розвалювалося, великі гроші робилися практично з повітря. У цей момент Геша, наділений рисами лідера, створює зі своїх однолітків і молодших односельців угруповання, яке взяло стихійний бізнес під контроль.

Правила торгівлі на трасах і базарчиках навколо Мукачева були суворо регламентовані, а заїжджі «гастролери» за дозвіл працювати на чужій території сплачували місцевим хазяям данину. Так було накопичено початковий капітал, який Геша вклав у бізнес. Використовуючи прогалини в митному законодавстві, він зайнявся експортом спиртних напоїв з Угорщини та Чехії в Україну. За короткий час зумів налагодити широкі зв’язки з російськими компаньйонами і став доставляти їм із Заходу сотні каміонів зі спиртним і продуктами, а назад – промислову сировину та деревину. Водночас розумно вкладені кошти дуже швидко поверталися сторицею, і Геша, який побачив перед собою фантастичні можливості для заробітку, з головою поринув у тіньовий бізнес. Але з колишніми соратниками не порвав.

На початку 90-х Закарпаття перетворилося на найбільший осередок організованої злочинності в Західній Україні, кримінальним центром якого стало Мукачево. Невеличка область була неспроможна задовольнити дедалі більші апетити братви, і та поїхала підкоряти сусідні Словаччину, Угорщину, Чехію. Місцева поліція виявилася зовсім не готовою до зустрічі з бандитами, озброєними автоматами Калашнікова. Незабаром саме слово «Мукачеве» почало наводити на тамтешніх обивателів жах, а угорська поліція, що склала карту злочинності світу, на території СНД позначила тільки три великих кримінальних центри – багатомільйонні Москву, Київ та Мукачево, яке не налічує навіть ста тисяч населення.

У кримінальному безкраї, що розпочався в Закарпатті на початку 90-х, Геша відіграв досить цікаву роль. Серйозний бізнес на спиртному та сировині давав такий прибуток, що в доходах від грабежів або рекету потреби вже не було. Проте Геша повністю контролював місцевий криміналітет. Величезний капітал забезпечив йому небувалий вплив у регіоні, а часті бізнес-поїздки за кордон зблизили з найбільшими авторитетами СНД. Михайло Токар, зокрема, мав чудові стосунки з лідерами наймогутнішого в Євразії солнцевського угруповання. У разі виникнення якихось непорозумінь на території Закарпаття або прикордонних областей сусідніх країн, авторитети СНДівського масштабу зверталися по допомогу в залагодженні питань саме до Геші.

1995 року Геша власними силами вигнав із Закарпаття потужне чеченське угруповання, яке замислило взяти область під свій контроль, а потім почав прибирати до рук і «домашніх» свавільників. У Мукачеві він із власної кишені «підгодовував» підростаючу кримінальну молодь, щоб та не займалася розбоєм та грабежами, а в разі потреби діяв і набагато жорсткіше», – йдеться у статті видання «Дзеркало тижня».

Геша був чи не єдиним «авторитетом» в Україні, який не відсидів у в’язниці ні дня

Про масштаб особистості Михайла Токаря яскраво свідчать і цікаві деталі, описані журналістом Ярославом Галасом в газеті «Факты» від 24 березня 2000 року.

«Фактично, за мірками Союзу, Михайло Токар не мав підстав піднятися на такий високий рівень в кримінальному світі, адже він жодного разу не був судимий. Куди більше можливостей очолити місцеву «братву» мали інші «авторитети». Однак крах Радянського Союзу спричинив за собою і розвал злодійських понять. Стара система, відповідно до якої сувора послідовність в русі по злодійській ієрархії і заборона «авторитетам» займатися бізнесом або входити в контакт з правоохоронцями, зжила себе. Нові часи вимагали більш гнучких лідерів. Одним з них і став колишній колгоспний водій Міша Токар, який розмовляв навіть з найкрутішими «авторитетами» СНД на діалекті рідного села.

При цьому, щоб піднятися на таку висоту, Геші не знадобилося жодних розбірок і навіть натяку на насильство – він просунувся завдяки здібностям: вмінню знаходити спільну мову між сторонами, здавалося б, в безнадійних ситуаціях і запропонувати вихід, що влаштовує навіть непримиренних ворогів.

У першій половині 90-х Геша став найвпливовішою особою Мукачева та околиць. Вирішувати питання, пов’язані з несанкціонованими «наїздами» «братви» або з викраденнями автомобілів, до нього зверталися бізнесмени, а іноді і правоохоронні чини.

Читайте також:  В Ужгороді прямо в офісі застрелили генерального директора однієї із фірм

Корінний перелом в кримінальній обстановці Мукачева настав лише в 1994-1995 роках, коли міськвідділ міліції очолив підполковник Іван Клим. Замінивши значну частину особового складу, новий начальник взявся наводити в місті порядок гранично жорсткими методами. Він міг наскочити на «сходняк» в супроводі бійців «Беркута», скласти бритоголових штабелями на асфальт, закривав їх на кілька діб в міськвідділ і розмовляв на зрозумілій їм мові. Через півтора року значна частина угруповань була знешкоджена або витіснена за межі міста, і Мукачево стало спокійним провінційним містечком.

Знаючи про вплив Геші на кримінальний світ, силовики в цей час влаштували на нього справжнє полювання. Бували дні, коли вдома у Геші один за одним проводили обшуки міліція, прокуратура і СБУ. Однак Токар відчував себе настільки впевнено, що міг заявити правоохоронцям: «Навіщо кожен раз приходити до мене додому і лякати рідних? Виникне потреба – просто подзвоніть, і я сам прийду куди треба». Старання міліції «пов’язати» Токаря виявилися марними – доказів проти нього знайти не вдалося. Геша був чи не єдиним «авторитетом» в Україні (і, цілком ймовірно, далеко за її межами), який жодного разу не перебував під слідством і не відсидів у в’язниці жодного дня.

Як вбивали Михайла Токаря

25 грудня 1998 року біля половини сьомої вечора, тільки куплений Гешою «п’ятисотий» Мерседес, зрешетили кулями. Це сталося в кількох метрах від його особняка на вулиці Ракоці в Мукачеві. З вісьмома вогнепальними пораненнями Михайло Токар помер по дорозі в лікарню.

Пам’ятник Михайлу Токарю (Геші) у селі Куштановиця

Пам’ятник Михайлу Токарю (Геші) у селі Куштановиця

Були небачені по пишності похорони, клятви «авторитетів» з усієї України знайти і страшно покарати «беззаконня». Один з київських «паханів» встановив навіть винагороду в розмірі 100 тисяч доларів тому, хто вкаже на вбивць.

Однак вже через місяць не «братки», а оперативники УБОЗ затримали в Донецьку двох підозрюваних. Ще через п’ять днів в Ужгороді на виході з кафе «5х5» попався третій. Побачивши оперів, він спробував втекти, послизнувся, впав. З кишені його куртки випав пістолет ...

Слідство тривало майже рік. В кінці листопада 1999 року шість томів справи були передані в Закарпатський обласний суд. Головував у процесі суддя Микола Крегул.

На першому ж засіданні підсудні, як водиться, відмовилися від свідчень, даних на слідстві. І ініціатор злочину, якийсь Ігнаткін, він же Женя Донецький, залишався в розшуку.

На лаві підсудних сиділи 30-річний уродженець села Негровець Міжгірського району Іван Рабчак, 27-річний ужгородець Іван Ситар (який проживав в білоруських Барановичах), 25-річний Дмитро Кулинич з Брестської області і 48-річний Георгій Будаєв, уродженець Тореза Донецької області. Троє перших звинувачувалися в бандитизмі, умисному вбивстві при обтяжуючих обставинах, вчиненому на замовлення в організованій групі, і незаконному носінні, зберіганні, придбанні вогнепальної зброї та боєприпасів. Четвертому інкримінувалися «лише» бандитизм і незаконне зберігання зброї. Йдеться в матеріалі газети «Сегодня» №532 від 04 березня 2000 року.

На початку вересня 1998 року Івана Рабчака, двоюрідний брат Ситара, познайомив в Бресті з Ігнаткіним. Женя Донецький поцікавився, чи знає закарпатець Гешу з Мукачева. Знає. Ігнаткін сказав, що Гешу треба прибрати.

Ситар відмовився, Женя попросив подумати і підключити Кулинича, з яким закарпатець раніше сидів в ізоляторі під Мінськом.

Через тиждень Ситар з Кулиничем приїхали в Брест. Ігнаткін наполягав: треба «виконати» Токаря. Ті м’яли, і Донецький запропонував «просто з’їздити» в Мукачево, вивчити спосіб життя «об’єкта», його звички, маршрути ...

На початку жовтня Ситар і Кулинич приїжджають в місто Геші, знімають квартиру і починають стеження. Ситар зв’язується з Ігнаткіним і доповідає про обстановку. Ігнаткін просить з’їздити в Ужгород і забрати у Жори (Будаєва) «сумку з інструментами». У сумці лежали автомат АКС-74, браунінг і боєприпаси.

Ситар знову передзвонив Ігнаткіну в Брест. Той жорстко зажадав «замочити» Токаря. Однак виконавці не наважувалися. Тим більше, що білоруса Кулинича затримали і, як іноземця, видворили з країни. Передавши сумку зі зброєю тому ж Будаєву, Ситар і Кулинич виїхали до Білорусі.

На третій зустрічі в Бресті Женя Донецький категорично зажадав від Ситара з Кулиничем повернутися в Мукачево і вбити Токаря. В іншому випадку за їх життя він не ручався ...

Побоюючись за себе і близьких, кандидати в кілери в перших числах грудня знову з’являються в Мукачеві і селяться у вже знайомому їм будинку на Червоноармійській. Вирішили лише обстріляти Токаря і сказати, що «не вийшло». Однак Ігнаткін попередив: за ними стежать і треба робити, що доручено.

Ту ж сумку зі зброєю, набоями та двома раціями знову привезли від Будаєва в Мукачево. Однак Ситар і Кулинич на вбивство знову не наважилися.

23 грудня в Мукачево разом з Рабчаком приїжджає Ігнаткін. За дві доби він розробив детальний план замаху. Провели генеральну репетицію. Ситар і Кулинич попрямували з рацією до дому Токаря, Ігнаткін з Рабчаком на «Жигулях» – до пам’ятника визволителям Закарпаття. Там Донецький знайшов місце для стійкого радіозв’язку з виконавцями.

На наступний вечір Ситар і Кулинич вийшли на місце вже зі зброєю. Однак операція зірвалася: в момент приїзду Токаря біля його особняка з’явилася якась жінка. Ігнаткін був розлючений. Ніч всі четверо провели на орендованій квартирі, хоча Рабчак, стурбований тим, що їх «дев’ятку» раз у раз зупиняла ДАІ, пропонував Ігнаткіну виїхати в Ужгород.

Вранці 25 грудня Женя Донецький провів останній інструктаж. Все було готово: зброя, рація, маски, рукавички, шляхи відходу ... Потім Рабчак відвіз Ігнаткіна в Ужгород.

Рівно о 17.30 Ситар і Кулинич були біля будинку Токаря на вулиці Ракоці. Рація кілерів ожила: «об’єкт» наближався. Ситар взяв автомат з магазином від кулемета РК-74, Кулинич – пістолет. Вийшли на тротуар навпроти особняка жертви.

Мерседес, за кермом якого сидів Токар, посигналив. Повільно відкрилися металеві ворота ... і пролунали постріли. Кілери стріляли напевно, впритул, поливаючи жертву свинцевим дощем через праву бокову сторону автомобіля. Вже йдучи, Ситар зупинився і для вірності випустив чергу по лобовому склу і капоту машини.

Добігши до кінця вулиці Ракоці, вбивці завернули в провулок. Ситар кинув в сніг автомат. На вулиці Писарєва Кулинич викинув браунінг. Позбулися рації, масок і рукавичок. На таксі дісталися до житла. Склали одяг в поліетиленові мішки, наділи новий і відразу ж пішли. Мішки залишили в недобудованому будинку на вулиці Матросова (згодом всі докази були виявлені). На таксі поїхали в Сваляву і залізницею – в Брест.

Ігнаткін ночував в Ужгороді. На наступний день Будаєв відвіз його і Рапчака на своїй «Ниві» у Львів. 29 грудня Ігнаткін, Ситар, Кулинич і Рабчак знову зустрілися в Бресті. Ватажок наказав підручним їхати в Донецьк, де їх повинні були влаштувати на роботу. Там 24 січня Рабчака і Кулинича затримали.

За два десятиліття без найавторитетнішого «авторитета» Закарпаття чимало змінилось. Але одне залишилось незмінним – спогади про Гешу, які залишаються в пам’яті людей, з якими пересікались життєві дороги Михайла Івановича.

Нагадаємо, чоловіка, який жорстоко убив мукачівця Михайла Глебу у ніч на 6 січня, засудили до довічного ув’язнення.

Джерело: PMG.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів