Така книжка – явище, яке не зникне

Доктор мистецтвознавства, відомий фольклорист і літературознавець Іван Васильович Хланта належить до особистостей, які вміють організувати не лише свою творчість, а й тих, хто поряд. Згуртовуючи навколо себе авторів, він цілеспрямовано надихає їх до праці. Відтак збирає тексти, готує власні праці, пише передмову або вступну статтю й видає потрібну, очікувану книжку.

Саме так формувався черговий збірник "Закарпатські замки у легендах, переказах та літературних творах". Як глибокий аналітик, Іван Хланта зосередив увагу колективу авторів на ключових явищах з історії краю. І вони виконали волю вченого, а він поєднав поезію і прозу так, щоб виринув більш-менш цілісний образ про замки Закарпаття. Ось і вийшов посібник для полегшення роботи вчителів історії, краєзнавства, літератури. Попри серйозність теми, книжка сприймається з оповідальною легкістю. Видання ілюстроване майстерно виконаними світлинами Івана Енея та Карла Смутка. У такому форматі історія не старіє, хіба що набуває вагомості.

"Закарпатські замки у легендах, переказах та літературних творах" – друге, змінене й доповнене видання, яке побачило світ у видавництві "Патент" за підтримки Управління культури облдержадміністрації та з благословіння директора обласного організаційно-методичного центру культури В.В. Рудейчука.Раніше розкидані відомості, факти, легенди та й усні розповіді належно опрацьовано, упорядковано, перевірено й досліджено вченими. І тільки після відповідних процедур підготовлено до друку. Достовірність історичних фактів та літературно-художню цінність текстів засвідчили поважні рецензенти: доктори історичних наук О.Д. Довганич й В.В. Задорожний, а також доктор філологічних наук – В.П.Марко.

Окрім історичних довідок про кожен з двадцяти чотирьох замків і городищ, в книжці вміщено легенди й перекази, записані з кінця XIX століття і до наших днів. До того ж, під яскравою сучасною обкладинкою мов би оживають події – стихійні протести, прагнення свободи і справедливості, пристрасть і сльози, мрії та устремління наших предків. У текстах згадуються імена бунтарів, організаторів опришківського руху, котрі виборювали права, можливо, й не до кінця усвідомлюючи свій подвиг та його значення для майбутніх поколінь. У збірнику йдеться про володарів замків, королів, князів, графів та інших вельмож, а ще – про куруців, тамплієрів, воєвод і розбійників. І не тільки. Бо, як відзначив у вступній статті Іван Васильович Хланта, "Замки приваблюють ще й тому, що в них оживають минулі часи: архітектура, стіни, палаци, коридори з низькими склепіннями. Усе це дає можливість уявити життя людини періоду середньовіччя”. А якщо розглядати архітек­турний комплекс замку в сукупності з міським ансамблем чи як невід­дільну частину пейзажу Закарпаття, – то не можна не захоплюватися їх довершеністю, гармонією і красою, а значить, не можна не визна­ти їх певної естетичної цінності.

Тож і не дивно, що замки, які збереглися в більш-менш цілісно­му стані, а також рештки в руїнах та ще й легенди, пере­кази – надихнули окремих поетів до написання віршованих творів. Від­даність літературній справі, прагнення поділитися з читацькою аудиторією знаннями, враженнями та емоціями залучили до співпраці над книжкою Василя Габорця, Романа Офіцинського, Віру Фесенко, Софію Малильо. Поміж тим, читач знайде в книжці й поезії Шандора Петефі "В Канівському замку", Марійки Підгірянки "Князь Лаборець", Миколи Матоли "Колодязь у Мукачівському замку", Ліни Костенко "Стара фортеця" та інших авторів. Вражають досконалі образи, намагання поетів передати атмосферу і настрій минулих століть. Переповідаючи історичні факти й народні легенди мовою поезії, авторам удалося в кількох віршованих куплетах спресувати інформацію у стислу думку, ще ж заінтригувати читача власними спостереженнями, висновками та співпереживаннями. Недаремно мета видання, зокрема літературних творів – достукатися, насамперед, до юних сердець, аби слова, нанизані в сюжет, розквітли почуттями і вдячністю кожному, хто розвідує, береже й примножує національні скарби, шанує здобутки й помилки, досліджує перемоги й поразки наших предків. Й навряд чи хтось заперечить, що така книжка – дієвий і впливовий урок.

Видання корисне в багатьох аспектах. Читач, який цікавиться літературними фактами та легендами, – зрозуміє, в чому наші предки помилялися, а що з їх досвіду залишається актуальним. Прочитавши книжку, дехто усвідомить, що перш, аніж пакувати валізи в далекі подорожі, варто пізнати свій край, розкрити дітям, онукам велич рідної землі. Адже молодь без вагань користується свободою, можливістю в будь-який момент податися в незвіданий світ. Й тільки з часом замислюється: куди все зникло, чому в душі нуртує пустка?..

Не спокушається Іван Васильович Хланта успіхом "епатажної" літератури, яка, попри захоплюючий сюжет, повела наше суспільство вниз. Вчений вірить, що світ тримається на тому, що "веде вгору". На тому, що нагадує про вічні цінності, бо люди того спраглі. Отож, ніби альтернативу нинішньому стану речей, він оприлюднює та увіковічнює вельми необхідну царину культурної спадщини, провадить розвиток інтелектуального й духовного життя нашого краю.

Й поки інші говорять про відсутність системи виховання людей, готових служити своїй батьківщині, поки в Україні немає програми, яка створила би героям нашого часу умови для самовираження, – творчі особистості нашого краю пишуть і видають книжки на кшталт "Закарпатські замки у легендах, переказах та літературних творах". До речі, щоб видавати подібну літературу, потрібні ще й наукова відвага, принциповість і відповідальність. Іван Васильович Хланта особистим прикладом спонукає колег до корисної справи.

Він – класичний трудоголік і змінює життя багатьох людей, захопивши їх цікавими ідеями, поспішає донести до краян незвідане інтелектуальне багатство, духовні цінності з джерел, котрі довгі роки не були доступні, навіть не досліджувалися.

Маргарита Меденці, член Національної спілки журналістів України