80 років у ритмі часу: «Панорама» – свідок і літопис епох
Ювілей – це завжди привід хоча б на мить зупинитись, озирнутись, згадати, порозмірковувати, оцінити – щоб потім впевненіше рухатись вперед.
7 грудня 2025 року така нагода випадає усім, хто причетний до колишньої мукачівської міськрайонної газети «Прапор перемоги», перший номер якої побачив світ рівно 80 років тому, та її наступниці – незалежної газети «Панорама», яка вже понад три десятиліття гідно несе людям зерна добра та правди.
Але перед тим, як розпочати нашу подорож в історію видання, зауважимо, що ця публікація виходить за авторством двох осіб – шеф-редактора «Панорама Медіа Групи», доктора історичних наук, професора Василя Васильовича Гарагонича (1959-2020) (далі – В.Г.), життя якого передчасно та раптово обірвалося у липні 2020 року, і нинішнього головного редактора Івана Васильовича Гарагонича (далі – І.Г.). Завдяки збереженим підшивкам видання ми маємо змогу систематизувати ювілеї, починаючи з 2000 року, та вмістити в цьому матеріалі усю квінтесенцію нашої спільної роботи за останні 25 років, а саме стільки у керма «Панорами» пропрацювали три покоління родини Гарагоничів.
За вісім десятиліть існування вийшло 10 271 номер нашої газети обсягом від двох до двадцяти чотирьох сторінок кожний. Якщо у 1946 році тираж «Прапора перемоги» сягав 1380 примірників, то в кращі радянські роки на піку популярності газети він доходив до 28 тисяч.
В.Г. Першою адресою редакції була вулиця Сталіна, 34. Згодом редакція розміщувалась на вулиці Пушкіна, 22, і зрештою, витративши на ремонт і реконструкцію двоповерхової будівлі колишнього чеського банку близько півмільйона власних радянських рублів, газета перебралася на вулицю Леніна, 17.
Редакторами «Прапора перемоги» були: перші шість номерів газети вийшли за підписом Герасютіна В.П., далі цю роль виконували – Дончак А.В. (1945-1946 рр.), Саламатін М.С. (1946-1952 рр.), Ващук Г.Т. (1953-1954 рр.), Пучков Н.І. (1954-1956 рр.), Дашковський М.М. (1956-1976 рр.), Бучинчик Л.В. (1976-2000 рр.), за редакторства якого часопис змінив назву на «Панорама», Гарагонич В.В. (2000-2006 рр., шеф-редактор з 2006 по 2020 рік), Гарагонич В.А. (2006-2019 рр.).
Не будемо забирати хліб у молодих істориків та теоретиків журналістики й давати оцінку нашим попередникам, бо вважаємо це не зовсім етичним. Але на прикладі нашої газети ще раз переконуємося у життєвості філософської сентенції: все тече, все міняється. Та, на жаль, не завжди у кращу сторону. І лише наша газета впродовж десятиліть залишається вірною своєму професійному кредо: з людьми і для людей. Бо життя, особливо у владі, – коротке, мистецтво ж слова – вічне!
… У 90-х роках ситуація на мас-медійному ринку докорінно змінилася. Партія наказала довго жити, «Прапор перемоги» трансформувався в «Панораму» і став «безгоспним». Колишні панорамівці розбрелись по світу. Одні створили свої газети, інші пішли в найми до багатих господарів. У кожного, як мовиться, своя доля і свій шлях широкий. Але досвід і гарт, здобутий у «Панорамі», прислужився і допоміг не одному долати життєві крутосхили.
Принцип: не великий з’їдає малого, а швидкий – повільного, став усе частіше проявлятися на практиці. У тому числі й газетній. Мої попередники сповідували правило: «Ми зробили все, що могли. Хто може – нехай зробить більше!» І ми взялись за роботу! Не всі витримали шаленого темпу, навантажень, а часом і тиску, що чинився на нас, і зійшли з дистанції…
А я, окрилений тритижневим журналістським стажуванням у США, яке передувало моєму приходу в «Панораму», вірив в успіх і переконував у цьому колектив. Те, що випало на нашу долю, не побажаєш і ворогові. Судові позови з вимогами багатотисячних відшкодувань, кримінальні справи, візити судовиконавців, арешти рахунків…
Мало не опинившись на вулиці, «Панорама» героїчно пройшла серію судових розглядів і таки перемогла. Отримавши дещицю із реально витрачених коштів, нам із Божою поміччю вдалося непогано влаштуватися у центрі міста і стати ласим шматком для узурпаторів. Хоча, за іронією долі, експропрійоване також часом експропріюють! Щоб не бути задушеною в обіймах «любих друзів», у квітні 2002 року «Панорама» оперативно пройшла процес роздержавлення, до якого ми готувалися заздалегідь. Благо, світлої пам’яті Віктор Олександрович Дядченко виявився людиною слова, з державницьким мисленням, для якого інтереси громади і держави були вищими особистих. Ось так ми пустилися у вільне плавання.
До розбитого панорамівського корита нікому не було діла. Коли ж під редакційним балконом на центральній площі міста з’явилася ще й новенька біла редакційна «Волга», долею газети зацікавились чимало «доброзичливців». «Панорама» стала першою і впродовж понад півтора десятиліття залишалася єдиною з-поміж колишніх комунальних видань Закарпаття роздержавленою
газетою, що живе виключно за рахунок власних надходжень без будь-якого диктату і допомоги ззовні. У цьому дехто і вбачає її небезпеку. А ми живемо за таким принципом: «Можна служити, але не прислуговувати». Не пройшло й 16-ть років як нашим досвідом роздержавлення й успішного виживання зацікавилися колеги з районів. Що ж, «і лиш тоді підуть по цій дорозі люди, як ми проб’єм її і вирівняєм всюди»…
Здобувши омріяну і солодку свободу, «Панорама», часто балансуючи на грані буття і небуття, вперто виборювала собі місце під сонцем.
Статус міськрайонки змінили на обласну газету. З приходом у видання молоді на базі «Панорами» поступово було сформовано інформаційне об’єднання «Панорама Медіа Група». До його складу, крім материнської «Панорами», увійшли новостворені рекламно-інформаційна газета «Панорама плюс Бізнес», перший і єдиний у Мукачеві прес-центр «Панорама», рекламно-інформаційна агенція
«Панорама» та наша особлива гордість – інтернет-видання «Панорама Мукачева», шляхом ребрендингу трансформоване у «PMG.ua».
І.Г. Певно у кожного з нас є речі, які асоціюються з певною людиною. Так ось моя асоціація «Панорами» передусім з постатями батька та дідуся. Тому заздалегідь прошу вибачення у вибагливого читача, але ця частина тексту буде пов’язана передусім з цими людьми.
Для кожного з нас батько займає своє, особливе і характерне місце у житті. Народна мудрість каже, що діти повторюють долю батьків… Не став виключенням у цьому і я.
Якось вже стало традицією те, що в нашій родині усі життєві стежки переплітались із «Панорамою» з молодих літ. В одному зі своїх численних спогадів батько розповідав про те, що почав дописувати в газету «Прапор перемоги» у дванадцятирічному віці. Моя ж перша публікація з’явилась в «Панорамі» в чотирнадцять років.
Спостерігаючи за тим, як натхненно тато живе своїм дітищем, попри усі виклики та проблеми, мені ніколи навіть на думку не спадало обирати професію. Здавалося, що сама доля і життя обрали мені шлях.
У березні цього року виповнилось 15 років із моменту як вперше переступив редакційний поріг. За цей час довелось пережити чимало, але кожне рішення, яким би складним воно не було, вартувало результату. В певному сенсі мені було трохи легше, адже ще «зеленому» працівнику, який тоді тільки навчався на четвертому курсі інституту, завжди готові були підкласти плече допомоги дідусь і батько. Саме їх мудрості та знанням завдячую своєму становленню в цій професії.
Цей рік сповнений чималої кількості знакових і приємних подій в панорамівській родині. Окрім 80-річного ювілею газети, який ми нині святкуємо, у червні наша гордість – інтернет-видання «PMG.ua» – святкувало 15-річчя. А вже у серпні ми відзначали 35-ту річницю бренду «Панорама». Справжня естафета як особистих, так і професійних ювілейних дат…
Пригадую, коли на початку моєї професійної кар’єри на одному з круглих столів у столиці України були яскраві обговорення колег з інших видань щодо майбутньої долі преси, зокрема друкованої. Тоді більшість журналістів скептично ставились до перспектив друкованого слова і пророкували, що десь до 2015 Інтернет повністю витіснить паперові видання. Роздержавлення комунальних медіа стало першим вагомим каталізатором змін. Чимало редакцій просто не змогли адаптуватись до нових реалій сьогодення і «канули в Лету».
Наступним важким ударом для газет стала пандемія коронавірусу. Перші декілька місяців ми навіть були змушені виходити у світ паперовою версією лише раз в місяць і сфокусувались виключно на онлайні. І ледь часописи трохи прийшли до тями, як повномасштабне вторгнення знову поставило їх на коліна. Хоч в ювілей і не прийнято говорити про проблеми, але коли, якщо не зараз. У тому ж Мукачеві ми єдина друкована газета, яка намагається втриматись на плаву попри усі обставини. Звісно, тут би було доречним написати кілька слів про віру у світле майбутнє, але ми реалісти. Газета створюється передусім для читача і поки відчуваємо підтримку та власну необхідність намагатимемось триматись до останнього. Це важкий шлях, але це наш шлях.
На завершення вчергове хотів би подякувати людям, без яких не уявляю сучасну газету. Передусім велика вдячність та уклін всьому колективу однодумців, які, попри усі виклики долі, намагаються тримати гідну планку, яку задали нам попередники.
Нинішня «Панорама» – приклад того, як з мінімальними фінансовими та людськими ресурсами одержимих та зацікавлених працівників, можна випускати газету, яка має шану у читачів.
80 років… За ними – людські долі, історія нашого краю. «Прапор перемоги» і «Панорама» для тисяч мукачівців і закарпатців – це не просто знайомі з дитинства слова, миттєвості їхнього буття, а й стартовий майданчик для багатьох у велику політику, журналістику. Словом, у все, що називається Життям.
Вітаючи усіх причетних із 80-річним ювілеєм газети, бажаємо Вам здоров’я, наснаги, гострого пера і Божої благодаті. Пишімо й надалі історію краю на сторінках «Панорами», і наша спільна праця буде винагороджена вдячною пам’яттю нащадків.