Життя   • 6 серпня 2018 року, 12:25585

Людвиг Бучинчик: "І сьогодні живу «Панорамою"

Вихід у світ 10000-го номера нашої газети – подія, яка спонукала редакційний колектив узяти інтерв’ю у заслуженого журналіста України Людвига Васильовича Бучинчика, який половину прожитого життя присвятив «Прапору перемоги» – «Панорамі».

Людвиг Васильович люб’язно погодився відповісти на питання, які нас цікавлять, – йдеться у ювілейному номері «Панорами» від 2 серпня.

– Людвигу Васильовичу, розкажіть, будь ласка, з чого почалася Ваша журналістська діяльність? Як Ви опинилися в «Прапорі перемоги»?

– Учителював у Жнятині. Звідти запросили мене на посаду інструктора в райком партії. Готуючи питання на засідання бюро, на пленуми, разом з колегами знайомився, зокрема, зі станом справ у різних сферах життя, в трудових колективах Мукачівщини. В письмових довідках про результати перевірок вимагалося висловлювати пропозиції, спрямовані на вдосконалення роботи колективів, з роботою яких знайомились. Подумав: чому б не надати гласності всьому цьому? Райкомівці підтримали мою ідею, працівники «Прапора перемоги» – теж. І вже незабаром, бувало, в одному номері міськрайонки під різними псевдонімами публікувалося по кілька моїх дописів. Почав друкуватися і в обласних та республіканських виданнях. Не завжди встигав виконувати редакційні замовлення... Через два роки редактор «Прапора перемоги» світлої пам’яті заслужений працівник культури України Михайло Максимович Дашковський запросив мене на роботу в редакцію. З перших же днів січня 1967 року влився в журналістський колектив «Прапорця», як тоді читачі з любов’ю називали свою міськрайонку.

– Чим Вас приваблювала робота в часописі? Чому вирішили пов’язати своє життя з журналістикою?

– Щоденне спілкування з різними людьми, активне втручання в багатогранне життя. Хіба цього мало? Вірив і вірю, що журналістська праця спроможна поліпшити навколишній світ.
В редакції працював із повною віддачею. Дуже старався не лише писати – намагався ознайомитися з усіма складовими процесу виробництва газети та ще й встигнути належно підготуватись до екзаменаційних сесій на заочному відділенні історичного факультету Ужгородського держуніверситету. Успішно закінчив вуз у 1971 році.

– Якою була міськрайонка, коли Ви прийшли працювати в редакцію?

– Набирали газетні тексти на лінотипних машинах у міській друкарні. Букви до заголовків виливали з металу, потім вручну складали з них заголовки... Обов’язкову інформацію ТАРС і РАТАУ по радіо диктували нам з Києва. Про комп’ютери, інтернет ще й думки не було. Блокнот, авторучка або шарикова ручка були для журналістів головним інструментарієм. Ми, творчі працівники, тіснилися в приміщенні старої редакції на колишній вулиці Пушкіна. Але, не зважаючи на ці прикрості, єдина на той час газета «Прапор перемоги» чотири рази на тиждень, вчасно, без будь-яких затримок доходила до своїх читачів у Мукачеві і районі, які з нетерпінням чекали кожен номер часопису, який переважно готувався на основі їхніх листів, телефонних повідомлень. Це було живильне джерело для тематичної спрямованості видання, читацьким осмисленням подій і явищ економічного, соціального і політичного життя. Рубрики «З редакційної пошти», «За листом до редакції», «Нам пишуть» самі за себе говорять. «Прапор перемоги» на той час вже був одним з кращих видань у нашому краї. Виходила міськрайонка тиражем 14 тисяч примірників.

– Що змінилося у Вашій роботі після закінчення університету?

– Було приємно, що став дипломованим істориком. Однак дедалі сильніше відчував потребу у дальшому фаховому зростанні, чого вимагала праця в редакції. Незабаром свою мрію здійснив на факультеті журналістики ВПШ при ЦК Компартії України в Києві. Два роки стаціонарного навчання в цій кузні журналістських кадрів пролетіли швидко. По закінченню навчання на настійне прохання Михайла Максимовича повернувся в «Прапор перемоги» – завідуючим відділом, хоча й мав офіційні запрошення на кілька вищих посад в Ужгороді. Коли ж у 1976 році Дашковський оформився на пенсію, мене призначили редактором.

– І з чого почалися будні нового очільника журналістського колективу?

– Із дальшого вдосконалення творчої праці журналістів, із пошуків молодих людей з числа робсількорівського активу, передусім, для доукомплектування творчого колективу. Багато б розповідати. Як результат нашої колективної праці – через кілька років рішенням столичного керівництва нашу редакцію було визнано республіканською школою передового журналістського досвіду. До нас на семінари приїжджали редактори міськрайонних і районних газет з усієї України.
Ще раніше мені вдалося «вибити» для редакції двоповерховий особняк на вулиці Ярослава Мудрого, 17. Після реконструкції, яка здійснювалася господарським методом, за участі моїх колег, кожен журналіст одержав тут просторий, світлий кабінет. Всіх вдалося забезпечити портативним магнітофоном «Весна», персональною друкарською машинкою. У 80-і роки тираж «Прапора перемоги» сягав 25-28 тисяч примірників.

– Як пройшов процес переходу від «Прапора перемоги» до «Панорами»?

– Мирно. Без будь-яких потрясінь. Оголосив внутріредакційний конкурс на нову назву газети, в якій навіть натяку не було б на якусь політичну орієнтацію.
У серпні 1990 року вийшов перший номер під новою назвою. Тлумачний словник слово «панорама» трактує, зокрема, як «Показ широкої картини життя у мистецькому творі або літературі». Крім того, це слово однаково звучить як українською, так і угорською, російською та багатьма іншими мовами, означає воно одне і теж.

– Журналісти працюють 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Що було найважчим у роботі журналіста, зокрема, редактора?

– Вижити, зберегти газету в складних умовах фінансових потрясінь, економічної нестабільності і духовної кризи в державі...

– Чи слідкуєте за діяльністю нашого часопису тепер? Що подобається, не подобається у виданні?

– Кожен номер «Панорами» чекаю з нетерпінням, читаю з інтере-сом, прискіпливо. Всією душею вболіваю за високий авторитет газети, яка вже стала незалежним обласним щотижневиком. Мені імпонує, що нинішні творці часопису серцем і розумом сприйняли кращі традиції, достойно примножуючи все позитивне, що було в нашій роботі. Всі опубліковані матеріали в сьогоднішній «Панорамі» написані правдиво, чесно, професійно. У цих складних економічних умовах на більше я і не сподіваюся. А своїм зовнішнім виглядом, художньо-технічним оформленням газета просто заворожує. Хоча це не дешеве задоволення. Як і комфортні умови, в яких працюють творці щотижневика.

– Ваше ставлення до сучасної журналістики?

– На шпальтах переважної більшості газет сьогодні, на жаль, майже повністю відсутня людина праці, редакції невиправдано мало уваги приділяють дієвості газетних виступів. Свободу слова працівники преси часто плутають із вседозволеністю. Найчастіше це помічається під час підготовки до виборів...

– Що для Вас означає «Панорама»?

– «Панорама» – це половина мого життя. Майже сорок років віддав цій газеті. З них чверть віку – на посаді редактора. І сьогодні живу «Панорамою».

– У чому, на Вашу думку, секрети наших успіхів?

– Всі ви, як керівники редакції, так і рядові журналісти, дуже відповідально ставитеся до творення своєї газети, робите свою справу компетентно, з душею, як і ваші попередники. І це похвально.

Джерело: PMG.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
PMG.ua