Автограф від Оксани Горіної

Днями вихованці кількох гуртків Мукачівського центру дитячої та юнацької творчості мали чудову нагоду познайомитися та поспілкуватися з поетесою. Наша землячка Оксана Іванівна Горіна – молода, талановита, успішна жінка й любляча мати 2 діточок.

Читаючи її поезію про кохання, можна відчути теплоту та щирість переживань письменниці, яку вона вдало описує в римованій формі. Вперше з-під її пера народився вірш – лист Святому Миколаю. Ще малою 8-річна Оксана вирішила спробувати написати вірш. Думала, що, можливо, Миколаю сподобається і принесе омріяний дитиною подарунок.

«Тоді сестра навіть образилася на мене, бо просила написати і за неї кілька рядків, та в мене більше не виходило», – сміється, розповідаючи, поетеса.

І хоч у багажі молодої поетки вже дві повноцінні збірки віршів, вона досі не знає, чому бувають періоди, коли поетичні рядки просто переслідують, ллються нестримним струмком, а потім – пауза, не пишеться, не тягне до пера…

У передмові до збірки «Пробудження» старший колега, відомий закарпатцям поет Василь Кузан підкреслює лірику та жіночність, притаманну творам Оксани Горіної, але у неї є й чимало віршів глибоко філософських, де роздуми про совість і честь, про людські чесноти й ницість, про життя і буденні реалії.

Поетеса у своїх віршах відверто засуджує тих, для кого «совість в гаманці». І попри те, що в 2019 році, коли було видано другу збірку віршів, на жахливі події, початок яким поклало 24 лютого 2022 року, ще навіть натяку не було, у деяких рядках звучить якась така неусвідомлена пересторога.

«Помолімося, друзі! «О, Боже великий,

Україну храни від нашестя безликих!»

Тоді ще ніхто не думав про війну, хоча це слово вже пролунало у рядках молодої поетеси, яка з болем описує «постріл у вічність», постріл, який обірвав життя молодого хлопця – одного з Небесної сотні, на історичному Майдані у Києві.

«…Бо не всі захотіли свободи,

Європа потрібна далеко-далеко не всім».

Напевне, справді, талановиті відчувають серцем…. І так важливо, що в цьому серці стільки любові до життя, стільки надії на краще. Оксану Горіну можна слухати знову і знову. Як не дивно, майже усі свої вірші вона знає напам’ять.

«Та, що тут такого, – щиро дивується, – я люблю своїх двох діточок, а дві збірки – це ж також мої, рідні вистраждані…»

Зустріч із поетесою відбувалася напередодні Міжнародного дня рідної мови. Історія заснування свята – трагічна. Цей день прийшов з Пакистану, коли там влада проголосила урду державною мовою, хоча нею спілкувалася меншість населення. Почалися протести, під час яких у Дацці поліція та військові вбили кількох студентів.

Після цієї події Східний Пакистан став незалежним,отримав право офіційно спілкуватися рідною бенгальською мовою і почав називатися Бангладеш. В пам’ять про загиблих сесія ЮНЕСКО оголосила 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. 

Хоч зараз багато хто переконаний, що символом свята мала б стати боротьба українців за можливість вивчати й говорити батьківською мовою, саме існування якої протягом століть заперечували росіяни. 

Мова – це той найдорожчий скарб, який ми маємо зберігати і вдосконалювати. Саме з цим нам допомагають наші українські поети і письменники, плекають і вдосконалюють мову, виступають на її захист. Серед них ще зовсім молода, але вже відома закарпатцям поетеса Оксана Горіна, яка, хвилюючись, читала нам свої вірші, відповідала на безліч наших запитань, а наостанок подарувала учасникам зустрічі збірки віршів з автографом та персональними побажаннями.

Нагадаємо, на Закарпатті списані російськомовні книги здають на макулатуру.