"Вся краса чудова твоя у мене на виду"

Культура  5 червня 2020 року, 09:31 Василь Гарагонич 739

Із заслуженим художником України Василем Андрійовичем Поповичем ми познайомились за досить цікавих обставин, – пише Василь Гарагонич в газеті "Панорама" в номері від 4 червня. Його телефон як контактний був вказаний на афіші персональної виставки в ужгородському музеї імені Бокшая полотен оригінального харківського художника закарпатського походження Олександра Федяєва, повпредом і янголом-охоронцем якого на малій батьківщині упродовж багатьох років по добрій волі зголосився бути Василь Попович. До речі, у непростій життєвій і мистецькій долі свого, без сумніву талановитого молодшого друга і колеги, він зіграв чи не вирішальну роль, не раз на практиці демонструючи християнсько-людські чесноти – співчутливість, готовність завжди прийти на допомогу, поділитися окрайцем хліба... Відтоді час від часу спілкуємось з Василем Андрійовичем, буваємо один в одного в гостях.

Loading...

Читайте також:  Харківський закарпатець та його щасливий шлях додому

В останні роки художник залишив свою ужгородську квартиру дітям, а сам із дружиною Корнелією Юріївною – щебетушкою і бджілкою-трудівницею із знаного пацканівського роду Свидів, з якого вийшли народний художник і генерал, перебрався на дачу, що, мов ластівчине гніздо, притулилася до гори в урочищі Реформа на околиці відомого своїм Невицьким замком приміського села Кам’яниця. З балкону його творчої майстерні у мансардному поверсі казкового теремка – і самі руїни замку, і простора долина Ужа – мов на долоні. Як сказав свого часу поет-пісняр і майже земляк нашого візаві, співець Верховини Михайло Машкін, що довгий час прожив у селі Довге на Іршавщині, вся краса чудова твоя у мене на виду!

Народився Василь Попович сім десятиліть тому у Великих Ком’ятах на Виноградівщині. Мама-розумниця, якій доля не дала такої нагоди, просила трійко дітей вчитися. Старший брат став відомим хірургом, сестра – директором школи. І Василь залюбки виконував батьківські настанови, гарно вчився, писав вірші і навіть збирався на філологічний...Проте тяга до малювання пересилила, і він опинився в Ужгородському училищі прикладного мистецтва. Мов губка черпав знання не лише з книжок, а й від живого спілкування з іменитими наставниками – Шандором Петкі, Іваном Гарапко, Вільмошем Берецом, Василем Свидою та їх колегами, які дали крила для творчого злету не одній генерації закарпатських митців. У родичів Свиди, до речі, жив на квартирі, де і познайомився з їх чарівною донькою-школяркою Нелькою, яка після університету стала шановною Корнелією Юріївною – вчителькою англійської мови в одній із шкіл обласного центру й ось уже сорок чотири роки є дружиною художника і головним експертом та пропагандистом його творчості.

Читайте також:  Життя у солодкому полоні різця і пензля: Народному художнику України Тарасу Даниличу – 75

Трудився художником-дизайнером на механічному заводі, в Будинку офіцерів, у Закарпатському обласному художньо-оформлювальному комбінаті. Що і кого лише не доводилось йому малювати-писати за свою мистецьку кар’єру! Проте хотілося творити не лише заради хліба, а й для душі. Портрети і шаржі близьких людей, замальовки з натури і екрану телевізора, натюрморти з власного саду, пейзажі міські й на природі. Своїми здобутками щедро ділиться з глядачем, має чимало шанувальників власної художньої творчості, які щиро радіють його мистецьким вдачам. Як член Об’єднання професійних художників Закарпаття, перебуває у постійному контакті зі своїми талановитими колегами – народним художником України Степаном Шолтесом, заслуженим художником Василем Брензовичем, оригінальними малярами Іваном Івановчиком, Олександром Федяєвим, про якого намагається постійно піклуватись навіть на кількасоткілометровій відстані.

Коронавірусний карантин не дуже вплинув на розмірене життя подружжя Поповичів, які за роки малолюдного способу життя звикли до самоізоляції. Господарські справи по хазяйству чергуються вперемішку з роботою за мольбертом. На початок цьогорічного вересня у заслуженого художника України Василя Поповича в закарпатському «Луврі» запланована чергова персональна ювілейна виставка, на якій він планує представити на суд глядачів краще зі свого щедрого доробку за кілька останніх десятиліть.

Читайте також:  Талан до... пензля. Не позичений, а власний

У вільну хвилину Василь Андрійович залюбки долучає до малювання трьох любимих онуків – дітей своїх синів Івана та Андрія. Найкращі результати поки що демонструє дев’ятирічна онучка Катя, яка настирливо працює над «портретом» дідусевої собаки Річі породи угорська віжла, а та терпляче позує юній художниці.

На кількох сотках відвойованого від чагарників крутосхилу господарі влаштували сад-город з терасами, вимощеними власноруч каменем підпірними стінками, всередині розбили грядки з різною зелениною, деревами і квітами. Отже, мистецьке кредо художника: найбільше диво – природа, стало і його життєвим принципом. Ось так у гармонії з самим собою і навколишнім світом живе і творить завтрашній ювіляр, художник, що своєю невтомною працею заслужив осібне місце під мистецьким сонцем Срібної Землі, як її співець з чарівним пензлем.

Джерело: PMG.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Loading...
Коментарі - 0