Мукачівська майстриня виготовляє унікальні сувеніри із сіна

«Моя покійна мама родом із Міжгірщини, – розповідає 41-річна жителька міста над Латорицею Ірина Бурак, – отож на її, мовити б, малу батьківщину я їздила доволі часто, особливо влітку. Дядькові та тіткам допомагала з роботами на сінокосах. Якось у спеку сіла відпочити в холодок і взяла ворошок сухої трави. Бавлячись, скрутила її, і з цього вийшов ну справжній зайчик, такий кумедний, з довгими вушками. Пізніше почала моделювати й інших різних казкових героїв із сіна. Ось так і стала виготовляти найрізноманітніші сувеніри».

Майстриня стверджує: щоб все вийшло як слід, насамперед сіно треба добре спресувати у необхідну форму. Для цього рівненькі стебла потрібно скласти докупи, змоделювати майбутній виріб, а вже опісля зафіксувати з допомогою прозорої жилки чи нитки. Інколи для того, щоб він добре тримався і не розповзався, пані Ірина склеює масу клеєм. Це і буде основа її виробу, а вже потім потрібно братися за декор. Для цього жінка для казкових героїв та звірів шиє одяг. Ведмедики й зайчики в козацьких штанцях-шароварах та ляльки у сукнях-плахтах виходять дуже привабливими. Як декор широко застосовує також мішковину, тканини, бісер, намистинки. Із природних матеріалів у хід іде кукурудзиння. Багато виробів фарбує для більш привабливого вигляду.

«Навчитися виготовляти такі вироби зовсім неважко, нічого складного тут немає, – стверджує майстриня.  – А ось людям подобаються такі сувеніри, і вони охоче їх купують, здебільшого для оберегів. Їх ставлять у помешканнях, автомобілях, на робочих місцях, попередньо посвятивши у церкві. А ще беруть їх як іграшки дітям».

Якось до пані Ірини на базарі підійшла жінка й спитала, чи зможе вона виготовити великого ведмедя, ну десь заввишки з метр. Майстрині й самій стало цікаво, чи впорається з таким замовленням. Повернувшись додому, відразу пішла до стодоли й взялася за роботу, а вже наступного дня телефонувала замовниці, що її талісман готовий. «Той ведмідь вийшов напрочуд привабливим, – веде далі мукачівка. – Я навіть не знала, скільки за нього просити, й сказала замовниці, мовляв, скільки дасте. Вона витягнула з гаманця сотню гривень. П’ять років тому це були добрі гроші. Я тоді накупила на всі сто гривень витратних матеріалів. Наступним був великий лев, потім тигр, кінь, пес, котик. Тепер часто мені доводиться виконувати такі замовлення».

За малі сувеніри майстриня править від 5 до 20 гривень, залежно від складності виробу та кількості матеріалу, який пішов на його виготовлення.

«Влітку повз сіно просто так я пройти не можу, – розповідає далі Ірина Василівна, – обов’язково беру суху траву в руки і включаю свою фантазію. Роблю найрізноманітніші речі дуже швидко. Більше часу витрачаю потім на їх декорування. Та виготовляю все це не заради грошей, а просто дуже люблю цим займатися. Велику насолоду отримую від того, коли бачу, що люди цікавляться моїми виробами, зупиняються і розглядають їх, милуються ними, а потім і купують. Тоді в мене в душі прокидається радість, хочеться сідати за роботу й творити щось нове, ще привабливіше. Від подиву та цікавих поглядів моїх клієнтів у мене прокидається натхнення, і тоді я кидаю всяку роботу й беруся за сувеніри. Ось так».

Усі ці привабливі вироби, до речі, потребують спеціального зберігання у сухих місцях. Їх треба тримати і якнайдалі від вогню, бо легкозаймисті, а ще від води – від вологи втрачають форму.

Віталій Пумпинець, НЗ