Василь Гарагонич: "Я завжди любив і люблю правду"

Сьогодні християни східного обряду відзначають одне з головних релігійних свят у році – Великдень. Це світле свято Воскресіння Христового є особливим для поважного педагога та журналіста, багаторічного головного редактора газети "Панорама", заслуженого вчителя України Василя Андрійовича Гарагонича. Адже саме цього дня він відзначає свій 88-ий День народження.

Наша крайня із Василем Андрійовичем розмова припала на квітень 2020 року. Саме тоді авторитетний вчитель, завуч, директор школи, заступник директора Кооперативного технікуму, а згодом журналіст та головний редактор тижневика "Панорама" святкував свій 85-річний ювілей.

З того часу в житті багаторічного педагога змінилось чимало. Після того, як відійшла у засвіти його кохана дружина Софія Юріївна, з якою Василь Андрійович прожив у шлюбі понад 60 років, раптово та передчасно на 61-ому році обірвалось життя єдиного сина.

Попри всі життєві трагедії та проблеми зі здоров’ям, Василь Андрійович мужньо долає виклики недуги. Іменинник не втратив силу духу, світлий розум та віру в краще майбутнє. Саме з цього питання ми вирішили й розпочати нашу розмову.

– За останні кілька років на Ваші плечі звалилось чимало випробувань. Спочатку несподівана та підступна хвороба, потім втрата найдорожчих людей. Попри це Ви гідно проходите усі виклики. В чому секрет?

– Секрету жодного немає. Пережити втрату близьких надзвичайно важко. Та легше переживати такі трагедії з Богом, що означає молитись за спасіння їхніх душ та довіряти їх Богові. Я погоджуюсь з твердженням, що Бог посилає нам лише ті випробування, з якими ми можемо впоратись. Важко, не справедливо, болюче, але ми повинні рухатись далі.

– Чи було у Вас гасло або принцип, яким керувалися у житті?

– Я завжди любив і люблю правду. Ніколи не міг збрехати. Завжди намагався робити іншим добро, якщо була така можливість. Оце такі в мене пріоритети. Виховуючи сина, не кажучи вже про учнів і студентів, ніколи не застосовував примусу, фізичної сили – тільки переконання, заклик до розуму і логіки.

– Можливо, брали з когось приклад – з якогось літературного героя чи живої конкретної людини? Іншими словами, чи мали кумира?

– Знаєте, ще з дитинства я дуже любив читати. Читання літератури було для мене справжнім святом, стихією, в яку поринав з головою. Але робити це вдавалося лише у неділю, бо весь інший час треба було працювати по господарству, допомагаючи батькам-селянам. У вихідний день я брав з собою книжку, забирався на стодолу і читав до нестями, поринаючи у світ літературних героїв. В ті часи кумирами у молоді були Павка Корчагін, Зоя Космодем’янська, молодогвардійці… Які часи, такі і герої були.

Хочу відзначити, що читання художньої літератури дуже розвиває людину: і думка працює, і духовне збагачення відбувається, і словниковий запас поповнюється, і приклади для самовиховання – все там є. На відміну від телебачення, коли "працює" не стільки розум, як емоції, та й ті частіш за все, негативні, бо часто на телеекрані показують аварії, катастрофи, війну, людські нещастя, одним словом, – "чорнуху", яка "б’є" по мізкам, відключаючи їх роботу. Тому трішки шкода тих представників сучасної молоді, які захоплюються не читанням книжок, а годинами можуть переглядати програми телебачення, або ж надовго "зависають" в інтернеті. Цим вони самі обмежують свій розвиток, як духовний, так і розумовий. Не хочу здаватися комусь "старим моралізатором", але від правди нікуди не подінешся.

– Хтось все життя працює на сім’ю, на її матеріальне забезпечення, жертвуючи своєю кар’єрою і успіхами. Для інших сім’я є надійним тилом, опорою і трампліном для сходження наверх. А як було у Вас?

– Добре, коли в сім’ї є взаємопорозуміння і панує повне довір’я одне до одного. Коли можна порадитися і прийняти спільне, виважене рішення. Я завжди прислухався до думки моєї "половинки". Так, не завжди був згоден з її рішеннями чи пропозиціями, але відразу їй про це не казав. Пропонував і обстоював свою думку, залишав їй час на роздуми. Інколи вона сама визнавала мою правоту, інколи я приходив до висновку, що саме вона має рацію, і робив, як порадила дружина.

Після втрати найдорожчих мені людей – дружини та сина, опорою та підтримкою стали моя любляча невістка та онуки. Поки живу, то намагаюсь завжди допомагати їм слушною порадою та усім, що від мене залежить.

– На завершення нашої розмови, Василю Андрійовичу, що б Ви побажали своїм землякам і всій нашій рідній Україні?

– Що може побажати звичайна людина? Хотілося б, звісно, щоб якнайшвидше зло було переможене. Звичайно зараз мова про несправедливу та жорстоку війну, розв’язану нашим сусідом. Нам усім потрібна стабільність. Щоб людина була впевнена у завтрашньому дні.

Тому хотілося б побажати всім нам перемоги, миру, розумних і справедливих керівників, стабільності. А кожному окремо – прості, але дуже важливі речі: людського і сімейного щастя, добробуту, довголіття і міцного здоров’я.

З нагоди Дня народження, панорамівці щиро вітають Вас, Василю Андрійовичу, та зичать Божої благодаті та щасливого майбуття. Для нас, сучасників, Ви є світочем в українській журналістиці та прикладом неперевершеної педагогічної майстерності.

Одна з ваших численних книг має назву "І слово – дар Божий". Все своє життя ви словом навчаєте, виховуєте, надихаєте, розповідаєте правду... За Вашими плечима гідний поваги життєвий шлях. Вклоняємось Вашій життєвій мудрості, багатому досвіду. Сердечно вдячні Вам за Вашу невтомну працю, життєву стійкість та мудрість. Бажаємо міцного здоров’я, щастя та ще довгих років життя.