Підписуйтесь на нас у соціальних мережах
  • Facebook 313 000+
    Найбільша новинна спільнота Закарпаття
  • Telegram 15 400+
    Миттєво повідомляємо про найголовніше
  • Instagram 15 000+
    Тримаємо в курсі всіх подій
  • Відразу сповіщаємо важливі новини
  • Viber 13 000+
    Канал головних новин Закарпаття та України
  • YouTube 2000+
    Не лише розповідаємо, але й показуємо
Реклама на PMG.ua
Більше 4 мільйонів читачів на місяць. Найпопулярніше видання Закарпаття!
  • Головна
  • Життя
  • «Мені скоро 60, але за фізичною підготовкою можу дати фору деяким молодшим», — воїн 128 бригади

«Мені скоро 60, але за фізичною підготовкою можу дати фору деяким молодшим», — воїн 128 бригади

«Мені скоро 60, але за фізичною підготовкою можу дати фору деяким молодшим», — воїн 128 бригади

Анатолію через два місяці виповниться 60 років, тому не дивно, що його позивний — Дід.

Загальний армійський стаж Діда — 20 років, недавно він отримав спеціальну відзнаку Міноборони — «20 років сумлінної служби». Строкову службу боєць пройшов ще в часи СРСР, причому служив у Афганістані, тому є учасником бойових дій ще з тих пір, — інформує пресслужба 128 бригади.

ВІДЕО ДНЯ

— На строкову мене призвали одразу після закінчення школи в 1983-му, — розповідає Анатолій. — Три місяці «учебки» в Середній Азії, а далі Афганістан. Наш десантно-штурмовий батальйон дислокувався в Кабулі, але ми постійно виконували бойові завдання за містом. Часто полювали на каравани, якими душмани перевозили наркотики чи зброю. Каравани були невеликі, максимум 10 ішаків чи верблюдів — вони намагалися не перевозити крупні партії вантажів. На нас теж, звичайно, полювали, влаштовували засідки. До речі, в душманів на озброєнні була й американська зброя, наприклад, «Стінгери» (переносні зенітно-ракетні комплекси), якими вони збивали нашу авіацію. Тут, у 128 ОГШБр, я служу в зенітно-ракетному підрозділі, і в нашій бригаді також є «Стінгери». Але я більше працюю з «Іглою» (переносний зенітно-ракетний комплекс радянського зразка).

Читайте також:
«Я міг би стати офіцером, але краще залишуся солдатом. Люблю бойові виїзди», — воїн 128 бригади
Реклама

За два роки служби в Афганістані Анатолій отримав бойові нагороди, в тому числі орден Червоної зірки.

— Я вивів нашу групу із засідки. Коли душмани відкрили вогонь, наказав зайняти кругову оборону й по одному відходити. Уся група тоді вийшла без втрат.

Реклама

У радянський період у Анатолія, як і інших 18-річних призовників, не було вибору — юнаків направляли в Афганістан, і їм довелося воювати проти моджахедів. Але зараз, через більше ніж 40 років, боєць може тверезо оцінити свою участь у тій війні.

— Ми були там загарбниками — такими самими, як зараз тут росіяни. І радянська армія поводилася не краще. Якщо десантна група заходила в кишлак, і нам хтось стрельнув у спину, артилерія знищувала кишлак повністю — рівняла з землею із «Градів». Не дивилися, що там жінки, діти, літні люди. Так само росіяни поводяться зараз в Україні — не рахуються з цивільними людьми. Тому я ніколи не хвалюся своїми радянськими бойовими нагородами, а посвідчення УБД (учасника бойових дій) оформив теперішнє, українське, хоча радянське передбачає такі ж пільги.

Після строкової служби Анатолій залишився в армії, пройшов школу прапорщиків і 5 років служив на космодромі «Байконур» у Казахстані. Охороняв космічні ракети, бачив запуск орбітального корабля багаторазового використання «Буран». А в 1990-му, коли Радянський Союз почав розвалюватися, звільнився з армії, повернувся в Україну й працював на цивільних роботах у себе вдома на Хмельниччині. Наступний армійський етап життя в Анатолія почався в 2017-му — він добровільно пішов у військкомат і підписав контракт із ЗСУ. Кілька років служив у зоні АТО-ООС у одній із артилерійських бригад, а в 2022-му перевівся в піхотний підрозділ 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Зараз Дід служить оператором ПЗРК, виїжджає на бойові позиції прикривати з повітря піхоту, за потреби чергує в МВГ (мобільні вогневі групи) й працює з крупнокаліберного кулемета «Браунінг» по «Шахедах». Він жодного разу не відмовився виїжджати на бойові завдання, ніколи не шукає приводу залишитися в тилу.

Реклама

— Мені казали, що я найстарший боєць у бригаді, але почуваю себе цілком добре. По фізичній підготовці (наприклад, коли треба пробігтися в броніку на бойових позиціях) можу дати фору набагато молодшим хлопцям. У мене стара закалка…

Маючи бойовий досвід із кількох воєн, Дід може порівняти умови армійської служби в різні періоди — радянський і український.

— Служба в ЗСУ й радянській армії — це небо й земля. По-перше, тут немає такого гидкого явища, як дідівщина. В Афганістані в нашому підрозділі дідівщини теж не було, бо за неї можна було й кулю отримати від своїх. Але в «учебці» сержанти знущалися із солдатів на повну. Та й ставлення командирів у радянській армії — скотське. А тут ми, як у великій родині, кожен стоїть за товариша горою. Зате якщо порівнювати бойові дії, то на цій війні набагато небезпечніше. В Афганістані не було дронів, а зараз під час крайнього бойового виходу на мене двічі скидали вибухівку.

Через два місяці, по досягненні 60-річного віку, Анатолій буде звільнятися. Планує повернутися додому, на Хмельниччину і спочатку як слід відпочити.

— Буду ходити на риболовлю, а потім займуся будівництвом дачі для дружини. Однозначно нудьгуватиму за бойовими товаришами, але ми залишимося на зв’язку.

Раніше молодий захисник зі 128 бригади розповів про дрони на війні.

Скопійовано
Наш сайт використовує файли cookie
Для чого це нам потрібно