У краю згоранської казки

Вітаючи телефоном з днем народження, київські друзі запропонували відзначити цю подію разом і запросили у гості до свого давнього доброго товариша і бізнес-партнера на Волинь, на знамениті Шацькі озера.

І ось в обумовлений час з трьох міст України – Києва, Луцька і Мукачева у напрямку мальовничого волинського села Згорани вирушили три автомобілі, яким відповідно належало здолати 550, 140 і 450 кілометрів, – пише газета "Панорама" у номері від 3 серпня 2017 року.

Наш маршрут проліг через Львів – Червоноград – Нововолинськ – Володимир-Волинський – Любомль, де на нас чекали провідники. Ще кілька кілометрів їзди із супроводом і ми опиняємося у природно-рукотворній казці, яку за назвою села назвали згоранською. На порозі готельно-ресторанного комплексу, який перебуває на завершальній стадії будівництва, нас зустрічає гостинний господар, велет-здоровань із добрими лагідно-усміхненими очима – Володимир Ковальчук.

Володимира Зиновійовича добре знають в Україні як потужного гравця у сфері виробництва будівельних матеріалів, а ось кілька років йому закортіло внести свою посильницьку лепту у готельно-ресторанний бізнес рідної Волині, яка завдячує Ковальчукам за багато добрих справ. Але про це – пізніше.

Автор статті разом із Володимиром Ковальчуком

У триповерховому так званому гостьовому будинку із зруба, збудованому за власним проектом господаря, все продумано до дрібниць. Одночасно у дворівневих номерах можуть проживати три багатодітні родини і місця вистачить усім. Простора вітальня розділена на кілька зон: обідню, ігрову, відпочинкову з каміном і телевізором та бар-стійкою… Двері, вікна, внутрішнє оздоблення – неймовірної краси ручної різьби по дереву. На стінах – чучела кабанів, птахів, лисиці тощо… Це все – трофеї господаря, який до всього є дуже азартним мисливцем і… поваром. З балкону другого поверху відкривається чудова панорама на Велике Згоранське озеро, яке у кількох хвилинах ходу від садиби. На Волині понад дві сотні озер, які кишать рибою і раками, ліси – грибами і ягодами та дикою живністю. Але щоб його гостям довго не блукати волинськими лісовими партизанськими нетрями у пошуках пригод, Володимир Зиновійович влаштував міні-зоопарк прямо на подвір’ї готелю. Щоправда, здогадатись про його існування можна тільки під ранок за характерними звуками тварин і пернатих, але аж ніяк не за їх «ароматами». Чого тут тільки немає: кілька видів свиней, курей, павичів, фазанів, баранів, куріпок, качок…, а у власному озері із оглядовим містком посеред звіринцю хлюпаються і нерестяться риби, раки, сновигають черепахи.

Щоб у гостей склалося більш повне враження про загадково-казкову Волинь і одне із її чудес – Шацькі озера, пан Володимир влаштував нам незабутню екскурсію у Шацький національний природний парк. У містечку Шацьк ми завітали до його друзів, де можна придбати знаменитих копчених вугрів, які водяться у найбільшому тутешньому озері Світязь. Колись вугрі «відкривали» двері найвищих московських кабінетів, та й нині з ними можна повирішувати чимало питань у Києві. Це стверджують знаючі люди, яким можна довіряти!

Шацькі озера – це понад 30 водойм у Шацькому районі, найбільшим і найглибшим (59 м) з яких є вже згадуваний Світязь. На його берегах – десятки баз відпочинку підприємств, установ та організацій. Влітку на пляжах – яблуку ніде впасти.

Але Володимир Зиновійович на те й природолюб і мисливець, щоб знати всі озерно-лісові секрети. Тож завозив нас на багато озер у ті місця, де і вода чистіша, і народу обмаль.
… На просторій терасі господаревого дому-теремка на березі рукотворного міні-озерця, за широким щедрим столом з масивними лавицями такої ширини, що на них можна комфортно спати, говорили на різні теми. Я згадав світлої пам’яті свого луцького знайомого професора Колесника Віктора Пантелеймоновича, з яким ми займались схожою транс-кордонною проблематикою і допомагали один одному. Оскільки Колесник колись працював у обкомі партії, то й жив у «обкомівському» будинку. Виявилося, що Ковальчуки були з ним сусідами по під’їзду, бо батько Володимира – Зиновій Степанович був першим секретарем Волинського обкому партії переломного Андроповсько-Черненківсько-Горбачовського періоду, депутатом Верховної Ради СРСР. І свого часу вберіг Волинь від атомної електростанції. Нині батьки Володимира Зиновійовича мешкають у Луцьку, у тій квартирі, гостями якої були знамениті партійні і радянські діячі, світила науки і культури, космонавти, закордонні гості. Які цікаві мемуари вийшли б! У наступний приїзд Володимир обіцяв познайомити нас із батьками, дай їм Боже здоров’я. Як і хлібосольним згоранським господарям, київським друзям, які роблять цей світ добрішим і світлішим.