Іноземець, який одного разу побував у Закарпатті, почав організовувати сюди турпоїздки і популяризувати край

Про те, що саме запало в душу європейцю, читайте в інтерв’ю з цікавою людиною, Далімілом Пеша (Dalimil Peša). Колишній спортсмен живе в Чехії, в місті Кутна Гора (Kutná Hora), одружений, має двох майже дорослих дітей. Далімілу 47 років, зараз він фінансовий консультант, а в минулому був баскетболістом. Окрім туризму і подорожей, цікавиться історією ХХ століття.

– Що привело вас у Закарпаття? Коли ви вперше тут побували?

Я не люблю подорожувати туди, де подорожують усі: Іспанія, Франція, Єгипет, тощо.

У 2016 році я мав іти зі своїми друзями до Польщі та сходу Словаччини (Дукла, Кременець). Але врешті я не зміг поїхати. Друзі повернулися і поділилися, що це було прекрасно, але ще більш красиво на Закарпатті. Тому ми домовилися, і в травні 2017 року вирушили до Закарпаття.

Ми побували в Ужанському парку і парку Синевир (Колочава). Усього 8 днів.

Мені дуже сподобалася наша подорож, і я вирішив трохи допомогти й привезти туди ще деяких моїх друзів. Врешті, у 2017 році я побував на Закарпатті 4 рази. Всі мої подальші поїздки ми перебували лише у Волосянці у Сергія Ленько в його родинному готелі “Ліан”. Туди і дотепер приїздить більшість туристів і вони там зупиняються. Дехто і на одну ніч. Я був на Закарпатті 4 рази, і я ще не побачив усього, що б хотів.

– Що вам найбільше сподобалось, а що ні?

– Що мені найбільше подобається? Напевно, все. Перш за все, люди. Люб’язні, дивовижні, доброзичливі люди, які можуть зробити для вас що завгодно. Ми також були з візитом у місцевого старожила, на жаль, зараз уже небіжчика,  Івана Івановича, його сина Івана та невістки Марії. Ми отримали сир, самогон (сміється - ред.), ковбасу і багато інформації про життя в Закарпатті.

Новим досвідом для мене стало те, що на Закарпатті я запросто можу зустріти корову на вулиці або в горах. У нас вони знаходяться за парканом і люди бояться їх. Я насправді також.

Фантастична була їжа, яку готувала Ганночка Ленько, а також пиво в Любомира нам дуже смакувало.

Неймовірний досвід “пекла” був у чанах. Там дуже сподобалось кожному, хто побував. Також чудова електричка на Ужоцький перевал.

Ну, і звичайно, красива природа. Це неможливо сказати, це треба прожити, відчути на собі. Ліси, які є в Ужанському парку, у нас не знайдеш. І коли я викарабкався на Дрогобицький камінь і озирнувся довкола, то не побачив жодного димоходу, високовольтних ліній, а всього-навсього одиноку мобільну вишку.

І що мені не сподобалося? Можливо, просто безлад, пляшки та пластикове сміття скрізь, –  і в лісах, і в горах. Але це є і в нас, хоч і не так багато. Коли у нас я йду на прогулянку, я збираю сміття і просто кладу його в мою кишеню або в рюкзак. У вас я повертаюсь з прогулянки із трьома пакетами повними із сміттям. Мені було дуже шкода, коли я купив малечі у Сянках в магазині цукерки, а діти відразу ж викинули обгортки на землю. Я сказав їм, що це неправильно. Коли я приїхав удруге, упаковки були кинуті в смітник. Тож просто потрібно сказати їм. Вони, напевно, не знали.

– Як виникла ідея організувати поїздки на Закарпаття?

Закарпаття прекрасне, це недалеко від нас, ми маємо спільну історію, а чехи бояться їздити туди. У той же час вашим людям також потрібні туристи, щоб трохи покращити своє життя. Тому я намагаюся переконати чехів, що поїздка в Закарпаття –  найкраща ідея для відпустки. Їм не потрібно ні про що непокоїтися, а ще у вас дуже гарно. Я це відчуваю так. Але, на жаль, мені для цього не вистачає часу. Цього року я навідаюсь до вас тільки один чи два рази. Але наприкінці травня 2018 року ціла група друзів була на Закарпатті одна без мене, і їм там дуже сподобалося.

– Що плануєте на майбутнє?

– Тепер я повинен присвятити більше часу своїй родині та роботі. Мій син закінчує навчання в старшій школі, дочка у середній школі, до того ж, займається спортом. Ну, а працювати мусай! Щоб було за що поїхати до Закарпаття. Зараз я намагаюся просувати це в Інтернеті та пропонувати людям, що я планую поїздки і все організовую. Якщо є група туристів, які зацікавлені в поїздці до Закарпаття, я можу їх відправити, або піти з ними, коли прийде час. Я обов’язково хочу приїхати з друзями наприкінці вересня 2018 року і повернутися знову до Волосянки. Це також мотивує мене взяти велосипед на Пікуй. Але я ще не можу це зробити, бо мушу спершу тренуватися і взяти з собою когось, хто за мною дивитиметься там. Адже я “колишній” спортсмен.