Олексій Фазекош: «Нікому не дозволимо ганьбити українську адвокатуру через власні амбіції або комплекси!»

Реформа юридичної професії – це завжди тест на здатність адвокатури відстояти свій професійний порядок денний у відносинах з державою. Якщо склали адвокати такий іспит – держава їх поважає, як за часів А.Коні та Ф.Плевако, а не склали – то роль адвокатури у суспільстві стає суто номінальною, як у перші роки радянської влади. На жаль, не все й не завжди залежить від адвокатів – наприклад, зараз в Адміністрації Президента вже вчетверте чи вп’яте переписують новий закон про адвокатуру. Хтось говорить про появу там державних адвокатів при Мінюсті, а хтось, навпаки, – про нові безпрецедентні вольності для регіональних рад адвокатів. Все те звучить добре, якби не декілька дрібних, але важливих нюансів.

Перше. Остаточної версії законопроекту, за яким знову хочуть реформувати адвокатуру, так ніхто й не бачив («інсайдерська» публікація від деяких юридичних ЗМІ на офіційне оприлюднення, при всій повазі до журналістів, аж ніяк не схожа).

Друге. Знаєте, один сучасний політик найвищого рангу вже якось сказав про «безпрецедентну свободу слова». Що з того вийшло – кожен оцінює на свій смак та аналітичні здібності. Але щось я, як адвокат з багаторічним стажем, не дуже вірю у таку «щирість» від влади.

Ну й найважливіше. Останнім часом, дуже бентежить навіть не зазіхання держави на права та гарантії діяльності адвокатів, як те, що інколи, окремі адвокати замість згуртованої позиції на свій захист роблять усе можливе й неможливе, аби інститут адвокатури зруйнувати, або роздробити, або й кинути напризволяще. І вже не важливо, чи то тіособи - замасковані «агенти влади», чи просто заздрісні конкуренти, чи просто люди, які щиро помиляються. Результат буде один – адвокат як єдина надія громадянина на захист у протистоянні з «Системою», здатною сам на сам розтрощити силу й волю кожної, навіть невинної людини, перестане існувати. Адвокатура зникне. І все.

До чого це я?

Та ось сьогодні вранці майже одна за одною кинулись в око дві публікації.

Перша – про те, як адвокатські палати Сербії і Белграда зажадали від влади якнайшвидшого розслідування вбивства адвоката Драгослава Михайла Огняновіча і оголосили про припинення роботи на тиждень. Тобто йдеться про той самий страйк адвокатів, які наші вітчизняні адвокати лише декілька разів хотіли провести, але через розпорошеність думок та поглядів так і не провели. Впевнений, що реакція сербської влади буде належною та миттєвою.

І друга новина. Адвокат Андрій Мамалига написав розлогий блог на «Українській правді» про свою «корпорацію монстрів» - Національну асоціацію адвокатів України. Я звичайно перебільшую про «монстрів», але відчуття після прочитання того допису було гнітючим, десь на рівні шевченківського «Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають». З чим пов’язана така нелюбов адвоката Мамалиги особисто до очільника НААУ Лідії Ізовітової – мені не відомо. Хоча в рамках публічної відповіді все ж зазначу спеціально для Мамалиги – більш фахового керівника, менеджера та поборника прав адвокатів, аніж Лідія Павлівна, я не зустрічав.

Але насправді я хотів поговорити не про особисті враження, а виключно про факти стосовно Української Адвокатури, адже саме фактами повинен оперувати справжній фахівець. А натомість навіть поверхневий аналіз публікації на «УП» свідчить про емоції та маніпулювання з боку автора, що притаманно не адвокату, а навіть більше якомусь активісту без юридичної освіти.

Лише декілька прикладів.

Андрій Мамалига впевнено пише про те, що «корпорація» НААУ створила «Єдиний реєстр адвокатів України, який має розміщатися на державному data.gov.ua, залишається адмініструватися приватними особами з території ворожої Росії». Я б навіть не став нічого казати про адміністрування з території ворожої Росії (бо це ж якась хвороблива фантазія, не інакше), якби не пасаж про «має розміщатися на державному data.gov.ua». А чого так? А чому не на сайті Мінюсту? Чи на сайті Президента? Що так обережненько? Чи то пан адвокат Мамалига просто поплутав державні установи з незалежною і самоврядною адвокатурою? Чи то на замовлення Банкової промацує, як на таке зазіхання відреагують адвокати? Ну так я відверто кажу – відреагують, та ще й по рукам надають всім тим, хто захоче ЄРАУ передати до державного управління і адміністрування. Слідчі й прокурори того подарунку, мабуть, так чекають, що аж дух перехоплює. Це ж тільки уявіть: з будь-якої скандальної справи – адвоката з ЄРАУ прибрав на декілька днів – і все, неповноважний, знаходимо більш «розумного та поблажливого захисника». Чи того ми хотіли, коли реформували адвокатуру? Навряд чи…

Не хочу переобтяжувати свою «відповідь Чемберлену», але все ж процитую інформацію, яку отримав з прес-служби НААУ щодо Реєстру: «Єдиний реєстр адвокатів України був створений та почав функціонувати з 16 січня 2013 року на підставі Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, затвердженого рішенням Ради адвокатів України. Стаття 17 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» покладає ведення ЄРАУ на Раду адвокатів України та визначає перелік відомостей, які вносяться до реєстру. Це повноваження вищого органу адвокатського самоврядування можна розглядати як одну з гарантій незалежності адвокатури, адже ведення ЄРАУ не залежить від державних органів та фінансується виключно коштом самих адвокатів. Дані ЄРАУ є відкритими та доступні на сайті НААУ у відповідному розділі не лише для адвокатів, але і для пересічних громадян. У статті 2 Порядку визначений дворівневий порядок внесення даних та визначено порядок доступу до адміністративної частини бази для адміністраторів першого (регіональний) та другого (національний) рівнів. Припущення про адміністрування ЄРАУ з території Росії або будь-якими сторонніми чи невизначеними особами є черговою спробою дискредитації адвокатури в цілому як самоврядного інституту та формою заклику до рейдерського захоплення адвокатури і реєстру зокрема. Можливості зовнішнього втручання до реєстру як з території України, так і з інших країн заблоковані завдяки постійному оновленню засобів технічного захисту даних реєстру».

В такому випадку у мене наступне запитання: так то сам адвокат Мамалига вирішив зробити рейдерське захоплення Реєстру, чи хтось на вушко прошепотів? Бо ж дуже вже у своєму блозі дописувач «УП» переймався тим, як «все це дозволяє корпорації маніпулювати реєстром адвокатів на власний розсуд: одних адвокатів виключати, інших включати, внаслідок чого адвокатів відводять від судових та кримінальних проваджень». Те, що мова в цьому абзаці йшла про прибічників незаконної, так званої альтернативної Ради адвокатів міста Києва, я не сумнівався. Бо декількома абзацами вище «в лоб» транслювалося: «А щоб створити видимість легітимних власних перевиборів у 2017 році та забезпечити підтримку в "бунтівному" Києві, Ізовітова і Ко вдалися до банального рейдерства. Так, у жовтні 2016 році кілька десятків київських адвокатів у тому ж таки Будинку Кіно обрали самі себе до органів київського адвокатського самоврядування: ради адвокатів, дисциплінарно-кваліфікаційної комісії тощо. Це ж зібрання з "благословіння" Ізовітової звільнило легітимно обрану Раду адвокатів міста Києва на чолі з Рафальською, КДКА міста Києва, відкликала представника адвокатів міста Києва в РАУ та ВКДКА».

Це емоції.

До того ж не підкріплені жодними фактами.

А факти – річ уперта. В 2018 році в судах першої та апеляційної інстанції розглядаються усього 10 (!) справ за позовом осіб, які склали кваліфікаційний іспит у нелегітимній КМ КДКА, з вимогою зобов’язати НААУ внести відомості про них до ЄРАУ. Водночас, деякі з цих осіб пройшли складання іспитів у легітимній КДКА м. Києва, чим фактично визнали правову позицію відповідача в частині легітимності КДКА в м. Києві.

А тепер ще раз. 10 позовів з майже 40 тисяч адвокатів – оце й є те саме «маніпулювання корпорацією Рєстром на власний розсуд»? Ну тоді у когось з математикою просто дуже кепсько.

Аж, може, автор блогу на "УП" хоч трішки правий у своїх звинуваченнях про те, що «з чотирьох тисяч київських адвокатів у реєстрі могло залишитися вісімсот лояльних»? Так теж буцнув у штангу! Бо ще 2014 року відбувся судовий спір між Радою адвокатів м. Києва та НААУ щодо протиправності переведення відомостей в ЄРАУ в стан неактивних та невидимих у загальному доступі. Після вжиття заходів забезпечення позову НААУ відкрила ці відомості у відповідному розділі на офіційному сайті. В цьому судовому спорі було заборонено переводити відомості у стан “невидимих”, і це рішення суду безумовно виконується.

Про що це говорить? Тільки й виключно про те, що подібні заяви та публікації, сповнені перекручених фактів та оціночних суджень, свідчать про бажання певних осіб зруйнувати незалежну адвокатуру та повернути державі контроль над конституційним інститутом захисту прав громадян.

І на останок. Єдине, що мене потішило, так це той факт, як адвокат Мамалига заплутався у тому, скільки ж агентів Медведчука перебувало чи перебуває в лавах адвокатури. Бо в нього й Володимир Висоцький «заручився підтримкою Медведчука». Й Лідія Ізовітова – теж «соратниця Медведчука». Але тут ось яка справа. Якщо відволіктися від нинішніх політичних уподобань Віктора Медведчука, то він, абстрагуючись від політики, є соратником ледь не всіх адвокатів, бо впродовж 1990 – 1991 рр. був членом правління Спілки адвокатів СРСР від України, президентом Спілки адвокатів України, з 1994 року – Голова Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при КМ України, з 1998 року - член Вищої ради юстиції. Та й отримував він своє свідоцтво адвоката саме в той час і в тій самій КДКА м. Києва, де й Інна Рафальська, яку зараз адвокат Мамалига так «ненав’язливо» захищає. Проте Інна Рафальська чомусь соратницею Медведчука не називається…

Однак головне зовсім навіть не в тому, хто й проти кого полюбляє «товаришувати» у сучасній адвокатурі. Цей постійний броунівський процес адвокатських інтриг не є чимось надзвичайним, на жаль. Проте дуже важливо, що ж саме окремі лідери адвокатських думок хотіли донести до нас словами Мамалиги. А ця теза проста як двері: «Тож очевидно: щоб створити дійсно незалежну та самостійну адвокатуру, український парламент має підтримати нову редакцію закону про адвокатуру, який унеможливить узурпацію влади в адвокатурі».

Он воно що, тепер все стало на свої місця – справа, виявляється, не в корпорації, і навіть не в Лідії Ізовітової. А просто треба (кому треба?!) прийняти новий закон про адвокатуру. Та чи дійсно це потрібно? Закон про адвокатуру від 2012 року виправдав своє призначення на 100%. Завдяки йому в державі утворився монолітний інститут захисників на чолі зі справжнім лідером. Система обрання очільників НААУ також підтвердила свою правильність, навіть отримавши схвальні відгуки від Венеціанської комісії та інших закордонних експертів.

Невже все робиться тільки й виключно окремими занадто амбіційними адвокатами, аби й собі дірватися (чи то пак повернути) до влади?

От тільки про яку залежність адвокатури торочать поборники перенесення Реєстру адвокатів на державний портал – ми так й не зрозуміли.

Як не дуже втямили, а про яку узурпацію влади говорять ті, кого так наполегливо «просувають» до важливих посад окремі народні депутати, слова яких «про Медведчука та соратників» пан Мамалига так слухняно повторює…

Зрозуміло одне – Український Адвокат давно має стати самостійною дійовою особою в своїх думках та висловлюваннях, та згуртованим – разом зі своїми соратниками – коли мова йде про порушення адвокатських прав та свобод.

А щодо корпорації... Якщо вже оперувати «господарською» термінологією, то краще аніж адвокат Павло Гречківський і не скажеш: «З прийняттям законопроекту виникне хаос, а важелі управління перейдуть під контроль 27 осіб. Це і буде «правління» ТОВ «Адвокатура України». Тема захисту прав адвокатів зніметься з великого порядку денного через відсутність «єдиного голосу» професії». Я теж наголошу на підтримці тих положень проекту закону «Про внесення змін до Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що стосуються гарантій професійної діяльності адвокатів, захисту їх прав та інтересів, так званої адвокатської монополії. Але усі адвокати Закарпаття, тим не менш, категорично не можуть погодитися із запропонованою в цьому законопроекті виборчою моделлю, а саме ідеологією формування органів адвокатського самоврядування. Ми вважаємо, що її реалізація на практиці зробить адвокатуру слабкою та неефективною. В цьому питанні ЗАВДАННЯ У НАС, АДВОКАТІВ, ОДНЕ – ДОМОГТИСЯ ТОГО, ЩОБ УКРАЇНСЬКА АДВОКАТУРА БУЛА ЄДИНОЮ, САМОВРЯДНОЮ, НЕЗАЛЕЖНОЮ, ЕФЕКТИВНОЮ, ТОБТО, ОДНИМ СЛОВОМ – СИЛЬНОЮ.

А все інше – від лукавого. І тому ми разом з колегами не дозволимо нікому ганьбити адвокатуру через якісь особисті амбіції або нереалізовані комплекси.