Пам’ять понад усе. Як закарпатські словаки бережуть власні традиції

Словацька національна спільнота на Закарпатті хоч і має невелику кількість населення у порівнянні з чисельними угорською та ромською громадами, та вона є небайдужим учасником активного міжнаціонального спілкування на Закарпатті.

Закарпатські словаки чи не найактивніше інтегровуються в українське суспільство завдяки близькій спорідненості двох слов’янських мов – української та словацької. Однак ця спорідненість не заважає етнічним словакам Закарпаття зберігати власну мову та традиції. Ба, більше – діалект закарпатських словаків містить у собі як і українські, так і словацькі та угорські слова, і є унікальним у багатонаціональній культурній палітрі нашого краю.

Розквіт словацької громади Закарпаття

Габріелла Бровді, журналістка словацькомовної редакції обласного суспільного мовника – телеканалу "Тиса-1" вважає, що саме у період незалежності України словацька громада має можливості для розквіту та вільної реалізації своїх прав. Та, на жаль, кількість закарпатських словаків, на її думку значно занижена. Причиною цього стало те, що у радянські часи про словаків Закарпаття просто забули.

"Нині згідно останнього перепису населення на Закарпатті проживає понад 5000 осіб. Та, на мою думку, це не є реальними даними. Адже після 1945-го року, коли Закарпаття стало частиною СРСР, радянська влада дала можливість виїхати у Словаччину етнічним словакам. Тодішні чиновники сказали: "Ті, хто себе почувають словаками, можете виїхати у Чехословаччину". Частина виїхала, а частина залишилась. І питання існування закарпатських словаків для радянської влади було закрите.

За словами Габріелли Бровді, на Закарпатті проживає близько 17 тисяч етнічних словак
За словами Габріелли Бровді, на Закарпатті проживає близько 17 тисяч етнічних словак

Ні шкільництва, ні культури – нічого. Багато хто навіть боявся визнавати, що вони є словаками. Деякі забували словацьку мову і втрачали свою ідентичність. Та все-таки словацька мова серед закарпатців збереглась лише завдяки тому, що нею говорили вдома і в римо-католицьких костьолах, які не були закриті. Тому, ймовірно, реальною є кількість етнічних словаків на Закарпатті у близько 17 тисяч осіб", – зауважила пані Габріелла.

За її словами, саме завдяки демократичній політиці в незалежній Україні словацька спільнота переживає справжнє відродження: "Так, вже після здобуття Україною незалежності було створено чимало товариств. У 1996 році відкрився словацький клас в Ужгородській ЗОШ №2. А вже згодом з’явилась і повноцінна словацькомовна школа – Ужгородська ЗОШ №4.

Ми зрозуміли, що якщо мова вкладається в голови наших дітей, зберігатимуться традиції, то наша народність буде розквітати.

Також були започатковані заходи, деяким з яких уже навіть понад 20 років. Один з найголовніших заходів – це свято словацького народного мистецтва "Словенска Веселіца", що проводиться щороку у вересні. І на це свято прибувають словаки з усього Закарпаття. Також у грудні проводиться різдвяний фестиваль "Словацький бетлегем". Ще словаки Закарпаття проводять обласний конкурс  "Чарівність казки", а також конкурс словацької народної пісні "Золотий соловей". Крім того, на Закарпатті діє організація "Матіца Словенска", яка нещодавно відначила своє 25-річчя і зробила чималий внесок у розвиток культури словаків Закарпаття”.

Читайте також:  Як роми, угорці, словаки та інші нацменшини із Закарпаття на Донбасі воюють за Україну

Сама пані Габріелла і в побуті зберігає свою словацьку ідентичність. "Ми вдома спілкуємось виключно на словацькій мові. Однак це не літературна мова, на якій говорять усі словаки, а діалект. І раніше моєю дитячою мрією було вивчити словацьку літературну мову. Адже у радянській школі я її не вчила. Тому на різноманітних курсах її вивчала і опановувала".

Пам’ять у книжках

Закарпатські словаки не лише оберігають традиції, але і пам’ятають про славну історію свого народу, фіксуючи її у літературі та перевидаючи такі книги. Цим займається керівник Ужгородського товариства словаків Іван Латко, який, до слова, розповів і про історію та походження закарпатських словаків.

Читайте також:  Закарпатці та словаки розробили концепцію мережі далекобіжних велошляхів

"Як і моя сім’я, так і предки закарпатських словаків діляться на дві частини. Перша прийшла сюди за часів Австрійської, а згодом і Австро-Угорської імперії протягом 1750-х років. Інша частина прийшла уже в часи Чехословаччини – з 1918 по 1939 роки. Словаки живуть в Ужгороді, у селах Сторожниця та Середнє Ужгородського району, у Тур’ї Реметі та у Перечині, у Родниковій Гуті та Сваляві, у Довгому та Лисичові, що на Іршавщині", – сказав пан Іван.

Іван Латко разом з іншими закарпатськими чехами та словаками відроджують пам’ять про часи Чехословаччини
Іван Латко разом з іншими закарпатськими чехами та словаками відроджують пам’ять про часи Чехословаччини

Іван Латко разом з іншими закарпатськими чехами та словаками відроджують пам’ять про часи Чехословаччини. Адже, на його думку, як словаки, так і закарпатські українці з приємною ностальгією згадують часи існування Першої Чехословацької Республіки, яка була чи не найдемократичнішою державою ХХ століття.

"Ми відновлюємо пам’ятки видатних чехів і словаків, які є знані у нашому регіоні. Ми відновлюємо бюсти, барельєфи. Першого президента Чехословаччини Томаша Масарика. Також є бронзова дошка пам’яті Мілана Растіслава Штефаніка – словака, який був одним із співзасновників Чехословаччини. Також у наших планах увіковічнювати пам’ять кодифікатора словацької мови Людовіта Штура та інших видатних словаків. Крім того, ми почали у 1996 році видавати перший культурно-історичний календар словацькою мовою, який видається щорічно. Також ми перевидаємо чехословацькі видання, у яких також згадується і Закарпаття.

Пан Латко збирає інформацію про правдиве життя тодішньої Чехословаччини
Пан Латко збирає інформацію про правдиве життя тодішньої Чехословаччини

Адже чехи і словаки не забрали пам’ятки з собою, а залишили тут велику архітектурну спадщину. І усі ці видання у радянські часи стали прямо табу. Адже вони лише розповідали про буржуазну Чехословаччину. І зараз, у часи демократичної України, ми маємо можливість їздити у Чехію, Словаччину, і в антикваріатах шукати матеріали, які пов’язані тематично з Чехословацькою державою, зокрема, з тематикою про історію Підкарпатської Русі (так раніше називали Закарпаття). Ми їх видаємо без коментарів і перевидаємо, щоб люди знали правду", – мовив Іван Латко.

Читайте також:  "Еко-село": словацький та норвезький досвіди для Закарпаття

На його думку, закарпатські словаки особливі своєю толерантністю і повагою до інших людей. Адже і зараз, і раніше, були поширені змішані шлюби між словаками і угорцями, між словаками і українцями. Адже такі подружжя об’єднувало лише одне – віросповідання обох сторін шлюбу.

Як дітей привчають до народних танців

Чимало словацьких сімей привчають своїх дітей до збереження власної ідентичності. Одним із способів збереження етнопам’яті є народні танці. У селі Сторожниця Ужгородського району, яке є населеним пунктом, де проживає найбільш компактна словацька громада, існує мистецький колектив "Наша файта". Керівником цього колективу є Дарина Габор – етнічна словачка, яка виховує дітей в дусі народних традицій.

"Наш колектив вже 5 років існував без назви. Однак тодішній склад вибирав цю назву. Адже файта по-закарпатськи означає "рід, сім’я". А оскільки у нас, у Сторожниці чи не у кожному дворі є родичі, то вирішили себе назвати саме так, по-родинному".

Дарина Габор – етнічна словачка, яка виховує дітей в дусі народних традицій
Дарина Габор – етнічна словачка, яка виховує дітей в дусі народних традицій

Сам колектив функціонує при Будинку культури с. Сторожниця. І, за словами Дарини Габор, він популяризує культуру села. Адже його корінними жителями є саме етнічні словаки. І тому дітям потрібно  зберегти дух словацького народу. "Ми стараємось зробити так, щоб словацький народний танець стояв на висоті. І щоб його цінували і тут, і далеко за його межами", – каже пані Дарина.

Читайте також:  Креативно, сучасно, по-європейськи: як навчають дітей в словацькомовній школі №4 м. Ужгорода

Колектив вже функціонує 11 рік і включає три групи загальним складом у 65 осіб. Очільниця колективу розповіла, за що діти полюбили словацьку культуру: "Ми завжди стараємось, щоб дитина залюбки виступала на сцені. Бо лише на сцені дитина себе почуває артистом. Вона бачить, до чого потрібно прагнути. Вона відчуває, що їй це потрібно. І словацькі танці їм до душі. Навіть діти, які не знають мови, опановують словацькі пісні і танці. І вже 2 роки поспіль ми не лише танцюємо, але і співаємо".

Дітям до душі словацькі танціДітям до душі словацькі танці

"Наша файта" зі Сторожниці співпрацює із словаками різних країн світу: зокрема, з Чехії, Румунії, Польщі. І саме завдяки таким контактам колективи виступають у цих країнах. Крім того, сторожницький колектив відвідав фестиваль "Прага – серце народів". Також ми взяли участь у Міжнародному фестивалі у Румунії, який скликав словаків з-понад 10 країн світу. Також група є активним учасником вечорів нацменшин та днів сіл прикордонних територій. Зокрема, у селі Лекаровце (Словаччина). А травневі свята "Наша файта" зустріла у Словенскому Новому Месті, де їх прийняв губернатор Кошицького краю Словаччини.

Саме дівчина не лише на сцені та під час репетицій плекає свою словацьку ідентичність, але і вдома, розмовляючи на діалекті словацької мови. Або, як у селі кажуть, "по-йовранськи" (Йовра – старовинна назва села, - Авт).

Загалом, етнічні словаки, незважаючи на близьку спорідненість із закарпатськими українцями, зберігають і плекають свою ідентичність, бережуть свої традиції, але і, водночас, йдуть в ногу з часом, пам’ятаючи, хто вони і ким вони є. І своїми колоритними традиціями, цікавим діалектом вони є невід’ємною частиною багатонаціональної палітри Закарпаття.  

Етнічні словаки зберігають і плекають свою ідентичність
Етнічні словаки зберігають і плекають свою ідентичність

Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.

Фото/Відео: Роберт Папп, Олександр Балаж