Втрати року: хто з відомих закарпатців пішов із життя у 2020-му

Закарпаття та Україна загалом у 2020 році втратили чималу кількість видатних людей. З цими людьми (і не тільки) ми попрощалися в році, що минає, назавжди.

Інтернет-видання «PMG.ua» згадує тих, кого не стало цього року.

Сергій Устич – колишній очільник Закарпатської області

7 лютого відійшов у вічність колишній очільник Закарпатської області Сергій Іванович Устич. Після тривалого лікування і декількох хірургічних операцій його серце зупинилося. Сергію Івановичу було 64 роки.

Коротка біографія. Народився Сергій Іванович Устич 9 червня 1955 в селі Загаття Іршавського району. У 1978 закінчив Ужгородський державний університет. Кандидат історичних наук, доцент.

З 1995 по 1999 роки був головою Закарпатської обласної державної адміністрації. З 1998 по 1999 обіймав посаду постійного представника від губернаторів і мерів України в Конгресі регіональних і місцевих влад Ради Європи в Страсбурзі. З 02.08.1999 по 27.05.2004 – Надзвичайний та Повноважний Посол України в Чехії. З 27.05.2004 по 21.06.2005 – Надзвичайний та Повноважний Посол України в Словаччині.

По завершенні дипломатичної місії Сергій Іванович повернувся до рідного університету. Він перший і єдиний на Закарпатті доктор соціології, професор, завідувач кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій УжНУ.

Олександр Теметєв – знаний на всю Європу футбольний арбітр

31 березня на 79-му році життя відійшов у вічність відомий український футбольний арбітр Олександр Олександрович Теметєв.

Коротка біографія. Народився Олександр Теметєв 24 лютого 1942 у Берегові.

Перші ази футбольної феміди засвоював у Львівському державному інституті фізичної культури, до якого вступив у 1962 році. 1975 року розпочав арбітраж поєдинків першої ліги, а через два роки – вищої ліги. 23 квітня 1978 року дебютував як головний арбітр. У тому матчі московський ЦСКА переміг єреванський «Арарат». З 13 липня 1979 року – суддя всесоюзної категорії.

9 травня 1981 року обслуговував фінал кубка СРСР разом з Мирославом Ступаром і Миколою Брєєвим. За підсумками сезону був включений до списку десяти найкращих футбольних арбітрів.

Протягом десяти сезонів обслуговував матчі чемпіонату СРСР у вищій лізі. Провів як головний рефері 90 поєдинків, а в 33 матчах був боковим суддею. Як лайсмен провів по дві зустрічі в Кубку європейських чемпіонів і Кубку УЄФА.

Півтора десятка років очолював Закарпатську обласну колегію футбольних суддів.

Микола Богар – знаменитий ромський барон, який мав 12 дітей та 60 онуків

13 травня у віці 62 роки помер ромський барон. Микола Богар проживав у Підвиноградові Закарпатської області. Смерть настала від коронавірусу.

Ромський барон був знаментитий на всю Україну тим, що мав 12 дітей (семеро синів та п’ятеро доньок), а також 60 онуків та 12 правнуків.

Перед смертю він озвучив слова-прохання до своїх дітей. Їх можна прочитати за цим посиланням.

У 2018 році у мережі з’явилася інформація, що на 60-й день народження Богара прийшло близько 400 гостей, а семеро синів ювіляра подарували батькові раритетний автомобіль ГАЗ-13 «Чайка».

Ковач Володимир – знаний лікар

На 48-му році життя відійшов у вічність Ковач Віталій Володимирович – головний лікар Закарпатської станції переливання крові.

"Він був доброю, мудрою, працьовитою людиною, що була прикладом гідності та добропорядності. Світла пам’ять про Віталія Володимировича назавжди залишиться в серцях всіх, хто його знав, любив і шанував", – згадують про Віталія Володимировича рідні.

Дмитро Данилюк – знаний педагог

6 червня на 79 році життя факультет історії та міжнародних відносин Ужгородського національного університету з глибоким сумом сповістив про смерть доктора історичний наук, професора, патріота Срібної Землі Дмитра Дмитровича Данилюка.

Коротка біографія. Народився 19 вересня 1941 року у селі Тересва, що на Тячівщині. Закінчив історичний факультет (1965) та аспірантуру (1971) Ужгородського університету. Після закінчення вишу протягом шести років працював у середніх школах Миколаївської та Закарпатської областей. У 1971 – 2015 роках був викладачем, старшим викладачем, доцентом та професором Ужгородського державного (згодом національного) університету. Деякий час очолював кафедру історії України.

Науковий доробок вченого є чималий – понад 300 публікацій. Вони – різнопланові.

Педагогічний стаж Дмитра Данилюка складає 50 років, у тому числі – 44 роки у вищій школі.

Емма Левадська – відома на Закарпатті художниця, педагог та громадський діяч

29 червня на 83 році життя відійшла у вічність Емма Романівна Левадська, відома на Закарпатті художниця, педагог та громадський діяч, яка зробила відчутним вклад у розвиток мистецтва Закарпаття, виховала не одне покоління митців.

Коротка біографія. Емма Романівна Левадська народилася на Луганщині. У 1960 році закінчила Київське училище декоративно-прикладного мистецтва і разом із чоловіком – художником Георгієм Левадським – переїхала на роботу та проживання в Ужгород. Працювала в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї та обласному «Художфонді». Була співзасновницею і членкинею Об’єднання професійних художників Закарпаття, а також Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Працювала педагогом-методистом в Ужгородській дитячій школі мистецтв, де викладала живопис, рисунок і композицію дітям від 6 до 14 років. Була ініціаторкою створення та керівницею творчої школи мистецтв для дітей «Малий Лувер».

З 1980 р. стала постійною учасницею обласних та міжнародних виставок, пленерів, симпозіумів та конкурсів. Нагороджена срібною медаллю ВДНГ України, міжнародними дипломами з мистецтва, а також мистецькою премією за 1-ше місце на міжнародному пленері в Угорщині. Роботи художниці зберігаються в Закарпатському обласному художньому музеї ім. Й.Бокшая, приватних колекціях Росії, Угорщини, Канади та інших країн.

Мілан Шашік – єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії

14 липня греко-католицька спільнота втратила одного зі своїх духовних отців – єпископа Мілана Шашіка. Це втрата не лише для Мукачівської єпархії, але й для всього Закарпаття і сусідніх регіонів європейського прикордоння.

Коротко про Мілана Шашіка. Від самого дитинства усе життя Преосвященного владики Мілана було пов’язане з Богом. Це був свідомий вибір і усвідомлене покликання. У віці 8 років він приступив до першої Святої Сповіді та першого Святого Причастя. Опісля став міністрантом і прислуговував під час церковних богослужінь. У 10 років в парафіяльному храмі прийняв Таїнство Миропомазання. Після 9 класу основної школи взяв участь у паломництві до храму Пресвятої Богородиці в Левочі на Східній Словаччині: там він уперше був присутній на греко-католицькій Літургії оновленої греко-католицької Церкви, яка вийшла з підпілля. 31 серпня 1971 року у віці 18 років був таємно прийнятий до місійної спільноти Св. Вінкентія де Поль (лазаристи) та розпочав новіціят, за рік склав тимчасові обіти, а 27 вересня 1973 року в провінційному домі сестер вінкентинок в Мендрику (сьогодні Чеська Республіка) – вічні обіти.

Далі було навчання у священичій семінарії на Кирило-Мефодіївському богословському факультеті в Братиславі, висвячення на диякона і священника. Першу святу Літургію Мілан Шашік звершив у базиліці Семиболісної Діви Марії, головної покровительки Словаччини в Шаштині.

У 1990-х отця Мілана направили на духовні студії до Риму. У червні 1992 року він закінчує навчання в Римі – отримує ліцензіат із богослов’я.

Закарпатська сторінка життя Мілана Шашіка починає писатися у 1992 році з візиту у село Довге, пасторальної служби для словацької спільноти у Великому Березному, Кольчині, Довгому й Лисичові… Із серпня 2000 року отця Мілана призначають настоятелем спільноти отців лазаристів і парохом у Перечині для римо-католиків. Із двома співробітниками він обслуговував ще й Тур’я Ремети, Оноківці, Гуту, Великий Березний і Забрідь, а також і греко-католиків.

З листопада 2002 року Мілан Шашік був призначений за єпископа для греко-католиків Закарпаття – Апостольським Адміністратором Мукачівської греко-католицької єпархії із осідком в Ужгороді. Хіротонізований в єпископи Святішим Отцем Іваном Павлом ІІ 6 січня 2003 року в Римі.

За даними Мукачівської греко-католицької єпархії, владика Мілан за свою службу освятив більше 160 храмів та каплиць, висвятив понад півтори сотні нових єпархіальних священиків.

Більше про життя єпископа читайте за цим посиланням.

Василь Гарагонич – шеф-редактор "Панорама Медіа Групи"

23 липня на 62 році життя помер доктор історичних наук, професор Ужгородського національного університету, заслужений працівник освіти України, член Національної спілки журналістів України, шеф-редактор «Панорама Медіа Групи» Василь Васильович Гарагонич.

Коротка біографія. Народився Василь Васильович 18 липня 1959 року. Середню освіту здобув у СШ №2  імені Т.Г.Шевченка м. Мукачева (закінчив із золотою медаллю).

Вже з юності мав велике бажання стати журналістом. Як зізнавався в одному із інтерв’ю, бажання стати журналістом було настільки потужним, що за відсутності в Закарпатті відповідного факультету обрав... історичний, оскільки розумів, що одне другому не те що не завадить, а й за певних обставин навіть допоможе.

Студентом історичного факультету УжДУ з першого до останнього дня навчання активно співпрацював з університетською багатотиражною газетою «Радянський студент», писав у газети «Молодь Закарпаття», «Закарпатська правда», «Радянська освіта», «Освіта» та інші новинки.

На п’ятому курсі вже був прийнятий на роботу в УжДУ і разом із своїм земляком-мукачівцем професором Михайлом Трояном та іншими ентузіастами займалися створенням Музею історії університету. У 23 роки був призначений редактором газети «Радянський студент», став членом Спілки журналістів СРСР.

Потім була викладацька робота в університеті, Мукачівському педагогічному училищі, де став кандидатом історичних наук, Мукачівському технологічному інституті... І всі ці роки не поривав стосунків із журналістикою. Співпрацював із популярними газетами «РІО», «Відомості міліції», «ФЕСТ», «Освіта України», «Аргументы и факты», був штатним власним кореспондентом «Новин Закарпаття».

У 2000 році, пройшовши жорсткий конкурентний відбір, побував на стажуванні у Сполучених Штатах Америки. Повернувшись із США, Василю Гарагоничу було запропоновано стати редактором мукачівської міськрайонної газети «Панорама».

Працюючи в УжДУ, наполегливо взявся за підготовку кандидатської дисертації. За короткий час зібрав необхідну кількість публікацій, брав участь у республіканських і всесоюзних наукових конференціях.

Пропрацювавши рік у Мукачівському кооперативному технікумі, Василя Васильовича було направлено у Москву в Інститут підвищення кваліфікації викладачів педагогічних вишів Академії педагогічних наук СРСР на чотиримісячні курси.

Із середини 90-х повернувся до активної журналістики паралельно з педагогічною діяльністю. Спочатку співпрацював з «РІО», потім з газетою «Відомості міліції. Відтак Василя Васильовича запросили штатним власкором «Новин Закарпаття» по Мукачеву і району.

Влітку 1998 року став доцентом МТІ за сумісництвом.

Далі у житті Василя Гарагонича настала чи найважливіша віха – у Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова вдалося проробити гігантську роботу і підготувати докторську дисертацію (безпосередньо докторську дисертацію захистив 13 квітня 2012 року у спеціалізованій Вченій раді НПУ імені М.П.Драгоманова).

Після захисту докторської дисертації працював у Закарпатській філії Київського славістичного університету, що згодом стала самостійним Східно-європейським слов’янським університетом. Саме звідти з посади завідувача кафедри міжнародних відносин Василя Гарагонича запросили головою Державної екзаменаційної комісії на рідний історичний факультет УжНУ.

У 2016 році повернувся в рідний виш, де став професором кафедри туристичної інфраструктури та готельно-ресторанного господарства факультету туризму та міжнародних комунікацій.

Отто Шпеник – академік НАН України

Наприкінці вересня помер академік НАН України, директор інституту електронної фізики Отто Бартоломійович Шпеник.

Важко навіть перерахувати всі заслуги Отто Шпеника. Він:

• іноземний член Угорської академії наук
• почесний громадянин міста Ужгород
• голова Закарпатського фізичного товариства
• Президент Закарпатського відділення Малої академії наук
• голова Закарпатської філії Федерації вчених України
• доктор фізико-математичних наук, професор
• член секції фізики Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки
• член Експертної ради ВАК України
• член бюро Відділення фізики і астрономії НАН України
• Соросівський професор
• лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки
• член наукової ради «Фізика плазми» Російської академії наук
• член оргкомітетів та організатор багатьох республіканських та міжнародних наукових конференцій
• «Людина року ’97» міста Ужгород.

Мирослав Мудра – знаменитий закарпатський футболіст

Залишив поле чемпіоном... 16 грудня в Іршаві нетверезий водій наїхав на трьох людей, які поверталися з тренування. Внаслідок ДТП загинув футболіст Мирослав Мудра, ще двоє пішоходів госпіталізовані до лікарні. Буквально перед цим капітан Бужори виводив команду на поле за черговою перемогою у Суперкубку Закарпаття, а тижнем раніше завоював таке довгоочікуване чемпіонство зі своює рідною командою, якій віддав найбільше років свого футбольного життя.

Коротка біографія. Розпочинав Мудра займатися футболом у Івана Івановича Білака-старшого. Потім грав за своє рідне село – Великі Ком’яти (2004-2008). У 18 років отримав запрошення від «Бужори» (2008-2012, 2017, 2020), тут він розпочав свою футбольну кар’єру на обласному рівні, ця команда стала і останньою для нього. В 2012 році перейшов до гранда закарпатського футболу «Севлюш» (2013-2016, 2018), де мріяв грати з самого дитинства. Один сезон відіграв за Вільхівці (2019).

Мабуть один із небагатьох футболістів, який здобув медалі всіх ґатунків вищої ліги Закарпаття з різними командами. Першим здобутком Мирослава стала бронза із Севлюшем у сезоні 2014, за рік з виноградівською командою досяг вже срібла чемпіонату Закарпаття. У 2016 році кладе до своєї колекції ще одне срібло вищої ліги, став фіналістом Кубку і отримав виклик у збірну Закарпаття, за яку відіграв всі матчі у Кубку регіонів ФФУ.

На початку 2017 виступав за ФК Середнє у Зимовій першості, з яким дійшов до фіналу, де поступився севлюшцям. У чемпіонаті вже грав за іршавську «Бужору» з якою завершив сезон в середині турнірної таблиці. У 2018 році він повертається у Севлюш, щоб виграти своє дебютне чемпіонство. А також дебютувати у Кубку України серед аматорів.

Сезон 2019 Мирослав провів у складі Вільхівців, з якими став четвертим і отримав бронзу. Вершиною кар’єри став цей рік – Мудра повертається у Бужору до «свого» тренера Івана Білака, тут він став капітаном і справжнім лідером команди, з яким іршавці стали кращими у цьому сезоні здобувши чемпіонство і Суперкубок Закарпаття.

В інтерв’ю у 2016 році Мирослав сказав, що «для мене футбол – це життя, я хоть і кожен день ходив би на тренування»… За трагічним збігом обставин, його життя обірвалось саме після одного з тренувань.

Прізвища цих людей навіки вписані золотими літерами у сторінки розвитку Закарпаття та України. За своє життя вони зробили велику кількість добрих справ на благо Батьківщини.

Світлий спомин про них навіки залишиться у нашій пам’яті.