За два місяці у прокат вийде екшен, який частково знімали на Закарпатті: що про нього відомо

В Україні 10 жовтня відбудеться прем’єра історичного екшену «Захар Беркут». Його знімали в Карпатах, Києві та Київській області влітку 2018 року. Режисерів було двоє – Ахтем Сейтаблаєв та Джон Вінн. На головну роль продюсери запросили голлівудського актора Роберта Патріка, який зіграв T-1000 в «Термінаторі 2». Картину зняли за мотивами однойменної повісті Івана Франка. Бюджет «Захара...» – 113,5 мільйона гривень, 29,8 з яких виділило Держкіно. Кореспондент одного з видань побувала на студії Postmodern і побачила, що відбувається зі стрічкою «Захар Беркут» у процесі постпродакшена.

Фільм знімали компанії Kinorob і Cinema Day. У холі нас зустрічає генеральний продюсер Єгор Олесов. Наразі «Захар Беркут» знаходиться на поствиробництві, яким займається студія Postmodern. Олесов розповідає про сюжет. Події фільму відбуваються у 1241 році. Монгольська орда на чолі з ханом Бурундою рухається на захід, знищуючи все на своєму шляху. Біля підніжжя карпатських гір військо зупиняється. Місцеві мисливці звільняють полонених, і хан вирішує помститися карпатським жителям. Громада на чолі з Захаром Беркутом готова захистити свою землю. Продюсер каже, що ідею зняти «Захара..» підкинув його колега, режисер Роман Балаян.

– Я люблю дивитися жанрове історичне кіно і завжди хотів сам його зняти. Плюс цей жанр добре працює в прокаті. Тому серйозно замислився над ідеєю Балаяна, і майже відразу ми зі сценаристом Ярославом Войцешеком почали роботу. Хотіли зберегти головний смисл оригіналу і додати динаміку екшену. Я орієнтувався на фільми «Хоробре серце», «Робін Гуд», «300 спартанців».

Перший драфт сценарію Ярослав написав за місяць. Проєкт подали на конкурс Держкіно і він виграв другий етап пітчингу. Продюсери Єгор Олесов і Юрій Карновський одразу вирішили знімати англійською мовою для міжнародного прокату. Щоб зробити з локальної історії універсальну і адаптувати для західного глядача, продюсери запросили американського автора Річарда Роната. Сценаристи додавали події і робили необхідні акценти на окремих сценах. Виявилося, легенду Франка легко трансформувати.

За таким самим принципом Олесов запросив і двох режисерів. Ахтем Сейтаблаєв («Кіборги») відповідав за драматичну складову фільму. Його голлівудський колега, продюсер Джон Вінн — за екшен та роботу з акторами.

– Зйомки були непростими. Потрібен час, щоб дійти компромісу. Для Джона – це дебют у режисурі. Для Ахтема – перша робота як співрежисера.

Єгор розповідає, що від ідеї до постпродакшена минуло більше 2,5 року. Тільки на розробку проекту пішло півтора року. Багато часу витратили на експедиції в Карпати, пошук костюмних зразків і побудову декорацій. Партнером і консультантом фільму став Міжнародний фонд Івана Франка. Всього для «Захара...» пошили близько 500 костюмів. У музеї зразків не знайшли. Тому художник з костюмів Антоніна Белінська проектувала їх сама: шукала тканини, силуети й візерунки.

– Найскладніша декорація фільму – ущелина. Ми знайшли кілька ущелин у Карпатах, але знімати там виявилося важко. Погода погана, на дорогу йде дуже багато часу. Немає відповідних готелів для американських акторів. Тому вирішили споруджувати декорацію на студії. З цим чудово впоралася команда Влада Одуденка.

Американську знімальну команду запросив Юрій Карновський з компанії Cinema Day. Він же допомагав шукати гроші. Продюсерами зі США стали Джефф Райс і Раджа Коллінз.

– Єдина значна складність під час зйомок – брак часу на підготовку. Через щільні графіки акторів нам довелося змінити знімальний план. Ми підлаштовувалися під акторів Роберта Патріка й Томмі Фленагана, які знімалися одразу в кількох проектах. Іноді актори прилітали на пів доби просто, щоб відзняти одну сцену.

Зйомки завершилися майже рік тому. Зараз фільм монтують, роблять графіку, накладають звук. Postmodern працює разом з американськими колегами. Підрядників, за словами Олесова, багато: довіряти проект такого масштабу одній компанії занадто ризиковано.

На цій стадії роботи планує постпродакшен-продюсер Ольга Ботова.

– Я посередник між режисерами, продюсерами та командою студії: передаю корективи та побажання, стежу, аби все виконували. Важливо розуміти специфіку кожного з етапів постпродакшена, щоб не вибитися з плану.

Перший етап – монтаж. На ньому відзнятий матеріал збирають в історію. Після нього – комп’ютерна графіка, корекція кольору і звукове оформлення.

На проекті «Захар Беркут» над графікою працює кілька українських і зарубіжних студій. Після монтажу складають список того, що потрібно зробити в кожному кадрі. Весь процес контролює VFX супервайзер.

Картинка, яку глядач бачить у кінотеатрі, відрізняється від вихідного матеріалу. Кожен фільм проходить етап кольорокорекції: повнометражні фільми «розфарбовуються». «Захара...» розфарбовують у залі мінікінотеатру.

Ольга приводить нас до звукової студії Dolby Postmodern Postproduction. Там на нас чекає Максим Пономарчук – керівник звукового департаменту і саунд-супервайзер. Він керує проектом і контролює всі етапи створення звукових ефектів. Макс сидить за великою панеллю з безліччю кнопок і регуляторів звуку. Перед ним – мініекран кінотеатру і кілька моніторів.

Для показу на широких екранах відео віддають до кінотеатрів у міжнародному форматі Print master. Це фінальний мікс з усіма збалансованими треками: шумами, ефектами, діалогами, музикою. Звук пишуть на знімальному майданчику. З історичним фільмом складніше – потрібно прибрати сторонні шуми.

– Наведу приклад, навіщо на зйомці потрібен саунд-супервайзер. Продюсер Єгор Олесов попросив мене поїхати на площадку, щоб перевірити умови для запису звуку. Ми знімали біля обухівської траси, де їздять фури. Записати там чистий звук – нереально, але ми прибрали гуркіт під час обробки.

Супервайзер радить звукорежисеру, як правильно поставити мікрофони на майданчику.

– Як саунд-супервайзер я створюю фонові звуки: шум лісу, вітру, води, спів птахів. Деякі ми купуємо, багато дописуємо самі. Сьогодні вранці, наприклад, я записував дощ.

Коли діалоги і атмосферні звуки готові, записують синхронні шуми – фолі. Звук кулі, яка потрапила в голову, або звук клинка, який пронизує тіло, не можна записати на майданчику. Із цим працює саунд-дизайн.

Ми виходимо зі студії Dolbу. Ольга проводжає нас до зали, де фолі-артисти пишуть синхронні шуми: кроки, стукіт, дзвони, шерехи. Кімната нагадує сховище реквізиту. Ємності, різні види дерева, пластику та металу, скло, земля, папір. Виявляється, всі ці речі — не просто звалище непотрібного мотлоху, а робочі інструменти.

– Фолі-артист відтворює звуки, які не вдалося записати під час зйомок. Він дивиться сцену і підбирає предмети, які створюють схожий звук. Звукорежисер їх записує. Наприклад, звуки копит шумовик легко замінює стуком кокосової шкарлупи. 

Ми заходимо до кабінету, де перед кількома великими моніторами сидить хлопець. Це Василь Гончаров – супервайзер візуальних ефектів. Його завдання – прибирати з кадру зайві об’єкти, додавати потрібні і створювати на екрані атмосферу. Ще він контролює всіх підрядників з комп’ютерної графіки.

– Я економлю гроші. Організовую зйомки так, аби з найменшими витратами отримати максимальну якість. Найскладніше в проекті «Захар...» було зробити ущелину реалістичною.

Супервайзер починає працювати ще на знімальному майданчику. Він консультує режисера, в якому з кадрів знадобляться спецефекти і як укластися у наявний бюджет.

Василь каже, що якщо в кадрі мають бути 200 монголів, а є лише 20 акторів, інших – домалюють. Як? Акторів знімають на зеленому тлі. Потім його вирізають. Тих же акторів знімають на дальньому плані або підставляють їхні цифрові двійники. У фільмі «Захар...» знімалися українці, американці, монголи, казахи і навіть японці. Щоб відтворити монгольське військо, вершників «розмножували».

Ольга проводить нас до кінозалу. Це робоче місце колориста Дмитра Василенка. Просто зараз він робить кольорокорекцію фільму і одразу виводить картинку на широкий екран, щоб подивитися на результат. Дмитру допомагає асистент. Усі кадри затверджує оператор стрічки Юрій Король.

– Люди часто не розуміють, навіщо потрібна корекція, якщо знімають на дорогі камери. Але вихідний матеріал спершу досить бляклий. Робота над кольором у кіно – це не те ж саме, що накладання фільтрів у Instagram. Спочатку ми робимо так, щоб усі кадри виглядали однаково. Потім прибираємо оптичні та часові дефекти.

На виході нас зустрічає промо-продюсер «Беркута» Дмитро Майстренко. Він приєднався до проекту у квітні 2019 року. Його завдання – донести інформацію про фільм до потенційного глядача.

– Я просуваю картину і шукаю можливості розповісти про неї нестандартно. Над промо-кампанією працює величезна кількість людей. Продюсери, прокатники, діджитал і дизайн-відділи, відділи ліцензування, мерчендайзингу.

Про промо Дмитро розповідає мало. Наприклад, хлопці уклали договір про партнерство з брендом пива «Львівське». У рамках кооперації вони випустили лімітовану партію пива «Захар Беркут».

Дмитро розповідає, що кожен фільм має свій життєвий цикл: від зародження ідеї до виходу картини в прокат. Промо-кампанія складається з позиціонування фільму, вибору цільових аудиторій, маркетинг-стратегії, виробництва промо-матеріалів (постерів, тизерів, трейлерів). Також Дмитро контролює комунікацію зі ЗМІ та просування в соціальних мережах.

До прем’єри залишається трохи більше двох місяців. Стає зрозуміло, що творці роблять ставку не лише на український ринок. Права на показ «Беркута» вже продані в Іспанію, Францію, Італію, Південну Корею, США, Японію, Індію та Молдову.

• Зйомки історичного екшену "Захар Беркут" завершено: Ахтем Сеітаблаєв розповів подробиці