Василь Гарагонич: "З вірою у серці і любов’ю до людей"

Життя  16 квітня 2020 року, 10:00 2576

Сьогодні, 16 квітня, головний редактор газети «Панорама» Василь  Гарагонич святкує свій особистий почесний ювілей – йому виповнюється 85 років.

Ми вирішили пригадати попередні розмови з Василем Андрійовичем, приурочені до його минулих ювілеїв. Від останньої «круглої» дати у житті поважного педагога та журналіста чимало змінилось. На жаль, відійшла у вічність його дружина Софія Юріївна, з якою Василь Андрійович прожив у шлюбі понад 60 років. Така втрата дорогої людини не могла не позначитись на здоров’ї – згодом він трохи захворів, але мужньо долає недугу.

Читайте також:  Василь Гарагонич презентував нову книгу

Втім, Василь Гарагонич людина вольова, тому і зараз своїми мудрими порадами спрямовує роботу редакції у відповідне русло: підказує, корегує матеріали, дає творчі поради. Ще б пак, адже журналістське і освітянське переплилось у його житті. Багаторічний вчитель, завуч, директор школи, заступник директора Кооперативного технікуму, а згодом журналіст та головний редактор «Панорами» звик жити творчою роботою.

Школа з її щоденними проблемами, невдачами й радощами хвилює В.А.Гарагонича з тих пір, коли вирішив присвятити себе нелегкій долі вчителя. Освітянське життя педагог знає глибоко й досконало. Адже і сам пройшов усі щаблі шкільної «ієрархії». Був і вчителем, і завучем, півтора десятиліття – директором різних шкіл.Багато років трудився в Мукачівському кооперативному технікумі. Василь Андрійович – заслужений учитель України, автор сотень публікацій у пресі, педагогічній періодиці.

Василь Андрійович Гарагонич

Аналізуючи попередні інтерв’ю з ювіляром, звертаємо увагу на питання, які повторюються. І це закономірно, адже кожному цікаво поставити запитання людині, якій уже 85 років, а вона не тільки ще працює, але працює плідно, керуючи  творчим колективом. Все ж головне з цих питань – що саме допомагає йому у такому поважному віці «бути в формі»? Після невеличкої паузи співрозмовник відповідає:

– Довголіття закладене самою природою. А людина – частина природи. Природу створив Бог. І прожиті роки – це роки, даровані Богом, як би хтось там  не «мудрував». Звичайно, для того, щоб ми були здоровими, треба вести правильний спосіб життя. Бо людина створена Богом на свою подобу, наділена розумом і свободою вибору, але їх треба використовувати завжди для користі – власної і навколишніх. Так, як в Божих заповідях записано.  

Читайте також:  Студенти МКТЕК вивідували секрети життєвих успіхів

Ну і, зрозуміло, потрібна активність – людина мусить працювати:  постійно перебувати в русі і правильно поєднувати працю – і фізичну, і розумову, не забуваючи й про відпочинок. А для отримання енергії і підтримки життєдіяльності треба в переважній мірі використовувати природні компоненти. Такі як овочі, фрукти, натуральні соки тощо. Бо все те, що росте в природі, йде на користь людині. Світ так розумно побудований, й людина в тому числі, що пізнати це до кінця нам ніколи не вдасться. Стільки є органів у людини, і всі вони взаємопов’язані. Що б ми не робили, але мусимо поповнювати енергію за рахунок того, що їмо, п’ємо, дихаємо повітрям й так далі. І це все є в природі, яку створив Господь. Важливо також навчитись «слухати» свій організм.

– А хто прищепив Вам любов до Бога і віру в Нього?

– Сім’я – батьки були релігійними, ходили до церкви і мене навчили молитися. І в школі, коли вчився в семирічці, також в ті часи викладали релігію, починаючи з першого класу. Ну, а за радянських часів вже атеїзм переважав. І, працюючи в школі вчителем, уже неможливо було відкрито сповідувати свою релігійність. Але в домі у нас все одно завжди була Біблія. Від батьків дружини нам також залишилася релігійна література, яку ми з вдячністю зберігали. Тільки, зрозуміло, не на видному місці. Незважаючи на пануючий в суспільстві атеїзм, скрито проводились і обряди – хрещення, вінчання, пости й інше. Було внутрішнє переконання, що релігія існувала тисячоліттями, й надалі буде існувати, адже почуття Віри притаманні людській природі. Тому боротьбу з релігією, яка існувала при пануванні комуністичної ідеології, вважаю нерозумною. Тим більше, що сама ідеологія в своїй основі була гуманною і сама багато чого запозичила з християнства.

Родина Василя Гарагонича

Родина Василя Гарагонича

– Чи було у Вас гасло або принцип, яким керувалися у житті?

– Я завжди любив і люблю правду. Ніколи не міг збрехати. Завжди намагався робити іншим добро, якщо була така можливість. Оце такі в мене пріоритети. Виховуючи сина, не кажучи вже про учнів і студентів, ніколи не застосовував примусу, фізичної сили – тільки переконання, заклик до розуму і логіки.

– Можливо, брали з когось приклад  – з якогось літературного героя чи живої конкретної людини? Іншими словами, чи мали кумира?

– Знаєте, ще з дитинства я дуже любив читати. Читання літератури було для мене справжнім святом, стихією, в яку поринав з головою. Але робити це вдавалося лише у неділю, бо весь інший час треба було працювати по господарству, допомагаючи батькам-селянам. У вихідний день я брав з собою книжку, забирався на стодолу і читав до нестями, поринаючи у світ літературних героїв. В ті часи кумирами у молоді були Павка Корчагін, Зоя Космодем’янська, молодогвардійці… Які часи, такі і герої були.

Читайте також:  Гуртківці Мукачівського Будинку школярів завітали на лекцію до журналістів "Панорама Медіа Групи"

Хочу відзначити, що читання художньої літератури дуже розвиває людину: і думка працює, і духовне  збагачення відбувається, і словниковий запас поповнюється, і приклади для самовиховання – все там є. На відміну від телебачення, коли «працює» не стільки розум, як емоції, та й ті частіш за все, негативні, бо часто на телеекрані показують аварії, катастрофи, війну, людські нещастя, одним словом,  – «чорнуху», яка «б’є» по мізкам, відключаючи їх роботу. Тому трішки шкода тих представників сучасної молоді, які захоплюються не читанням книжок, а годинами можуть переглядати програми телебачення, або ж надовго «зависають» у інтернеті. Цим вони самі обмежують свій розвиток, як духовний, так і розумовий. Не хочу здаватися комусь «старим моралізатором», але від правди нікуди не подінешся.

– Маєте докази Вашим словам? Не наукові, а конкретні, з життя?

– Маю (посміхається – автор): мій син – доктор наук, професор, а обидва онуки мають по дві вищі освіти: економічну і юридичну.

Василь Андрійович та Василь Васильович Гарагоничі

Василь Андрійович та Василь Васильович Гарагоничі

– З Вами важко сперечатися.

– Я б такого не сказав. Бо, як вже згадував, у спілкуванні з людьми і стосунках з ними керуюся принципами толерантності і взаємоповаги, поступаю по-християнськи. Завжди враховую позицію «іншої сторони», сприймаю аргументи і схильний до компромісів. Розумних. І завжди намагаюся робити добро.

У  своїх інтерв’ю Василь Гарагонич розповідає чимало про дружину, яка померла не так давно. У шлюбі вони прожили понад 60 років.

«Софія Юріївна була також вчителькою, так що більшість життя з нею не тільки жили, але й  працювали разом. Та й вчилися так само – і вона, і я в Мукачівському педучилищі. Причому, цікаво, під час навчання одне на одного не звертали увагу – в різних групах були. А зійшлися ближче вже на нашому першому місці роботи – у гірському селі Абранка, що на Воловеччині. Спочатку туди приїхав працювати я. А вже на другий день мене з колегою послали зустрічати з автобуса ще одну молоду вчительку. Нею і виявилася моя Софійка. З того часу і йшли по життю удвох», – так розповідав про дружину Василь Андрійович в одному із попередніх інтерв’ю.

– Хтось все життя працює на сім’ю, на її матеріальне забезпечення, жертвуючи своєю кар’єрою і успіхами. Для інших сім’я є надійним тилом, опорою і трампліном для сходження наверх. А як було у Вас?

– Добре, коли в сім’ї є взаємопорозуміння і панує повне довір’я одне до одного. Коли можна порадитися і прийняти спільне, виважене рішення. Я завжди прислухався до думки моєї «половинки». Так, не завжди був згоден з її рішеннями чи пропозиціями, але відразу їй про це не казав. Пропонував і обстоював свою думку, залишав їй час на роздуми. Інколи вона сама визнавала мою правоту, інколи я приходив до висновку, що саме вона має рацію, і робив, як порадила дружина.

Василь Андрійович Гарагонич

З ювілеєм, вчителю!

Людське життя прийнято вимірювати календарними роками. Якщо рік образно порівняти зі сторінкою книги життя, то Богом визначено кожному певну кількість таких сторінок «прочитати». Отож за відведений час треба встигнути зробити багато доброго, щоб потім удостоїтися наслідувати Царство Небесне.

Із своєї Книги Життя головний редактор «Панорами» Василь Гарагонич уже «прочитав» 85 сторінок. В них – літопис плідної праці на освітянській ниві, в родинному колі, на журналістській ниві.

Золотим пером у життєвій книзі Василя Андрійовича вписано чимало досягнень, які у різні роки були відзначені численними нагородами та відзнаками. Та найбільшим досягненням сьогоднішнього ювіляра є посіяне добре слово, яке проросло та дало гарний урожай. Тисячі і тисячі людей, а це його учні, студенти, колеги, рідні, друзі та знайомі дякують Василю Гарагоничу за мудрі поради, за настанови, за добру науку та шлють найкращі вітання та побажання всіх гараздів на багато-багато літ.

Одна із Ваших книг, Василю Андрійовичу, має назву «І слово – дар Божий». Ми всі бажаємо Вам, щоб Ви до ста літ, а то і більше, сіяли мудре слово поміж людей. Здоров’я Вам міцного, творчої наснаги та Божого благословення.

Джерело: PMG.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Loading...
Коментарі - 0