Олексій Фазекош: "Я оптимістичний песиміст"

Інтернет-видання "PMG.ua" продовжує цикл матеріалів з рубрики "Люди, що творять місто". Сьогодні нашим співрозмовником стала відома в краї особистість, адвокат, голова Ради адвокатів Закарпатської області Олексій Фазекош.    

– Олексій Андрійович, чи імпонує Вам теза Сухомлинського «Я ніколи в житті не належав собі»?

– Якщо чесно, це дійсно доволі складне питання. Хочу сказати, що всі ми в тій чи іншій мірі залежимо від зовнішніх чинників. Пам’ятаєте комуністичне «жить в обществе и быть свободным от общества нельзя»? Стосовно мене, то я маю свої принципи, погляди та переконання і завжди намагаюся їх притримуватись та відстоювати. Маю моральні критерії, за якими живу. Друзі, любимі жінки, рідня – це для мене дуже важливо, і не на словах,  а на ділі.

– Яку головну мету переслідуєте в житті?

– В Радянському Союзі був такий термін «здоровий кар’єризм»,або ще, пам’ятаєте, «плох тот солдат, который не мечтает стать генералом». Я завжди, в якій би галузі не працював – політиці, юриспруденції, журналістиці, спорті – прагнув досягати поставлених цілей. Нічого поганого не бачу в тому, що намагаюсь бути лідером в будь-якій сфері, до якої маю відношення. В сучасній філософській науці є таке поняття як «пасіонарність», говорячи по-простому, згідно цієї теорії саме харизматичні особи мають вирішальне значення для розвитку людської цивілізації чи окремих її народів. До речі, колись я з цієї теми написав та видав наукову працю «Роль особи у світовій історії». Питання мотивації людини дуже цікаве

– Словом «боротьба» що Ви підкреслюєте і що стверджуєте?

– Влучну характеристику успіху дав Черчіль, який сказав: «Успіх – це вміння рухатись від невдачі до невдачі, не втрачаючи ентузіазму». Я не вірю в можливість досягнення якихось результатів без поразок, падінь, наполегливої системної роботи, а якщо такий шлях успіху можливий, то я його принципово не сприймаю як явище. З мого життєвого досвіду випливає, що все в житті дається важко, шляхом боротьби і в цьому контексті наведу слова одного з моїх улюблених письменників Євгенія Шварца: « Чудеса иногда случаются, но над ними надо долго работать».

– Що вкладаєте в поняття щастя і чи шукаєте його?

– Як іронічно писали брати Стругацькі: «для всех и задаром». Я в це не вірю, а відповідно такого щастя і не шукаю. З моєї точки зору щастя у всьому –  в роботі, особистому житті, і навіть любові потрібно досягати виключно усвідомленими діями, при чому наполегливого характеру. Може я правий, може не правий, але вважаю саме так.

– Ви публічна людина, чи вдаєтесь інколи до засобу приховування своїх думок?

– Як політик з багатолітнім досвідом, а ще як керівник регіональної адвокатури, Голова Правління міськрайонної спілки підприємців, засновник Центру журналістських досліджень Закарпаття я маю бути виважений у висловлюванні своїх думок. Іноді доводиться і є необхідним писати поміж рядків. Але вважаю, що пишу переважно не для широкого загалу, а для людей, які вміють читати і хочуть думати, а тому багато навіть того, чого я недоговорюю, для них зрозуміло.

– Чи вважаєте колектив адвокатів нашого краю як творчою співпрацею однодумців?

– У нас на Закарпатті дуже дружня адвокатська спільнота. Фактично немає ніяких корпоративних «розбірок». Закарпатська адвокатура користується заслуженою повагою в Україні, про що свідчить те, що багато загальнонаціональних заходів української адвокатури проводилося саме в нашому краї, у тому числі і Мукачеві. Тому, безперечно, вважаю переважну більшість закарпатських колег-адвокатів своїми однодумцями в сенсі бачення розвитку системи адвокатури на Україні та функціонування регіональних органів адвокатського самоврядування.

– Кожна людина так чи інакше намагається віднайти істину. Ваша професія саме цього вимагає. Як справляєтесь з цим?

–        Моє життя мене підвело до тези, що абсолютних істин та догм не буває. Я взагалі не люблю догматиків і ортодоксів. З такими людьми, які є, по суті, зомбованими, навіть дебатувати чи вести якийсь діалог немає сенсу. У них обмежене світосприйняття, їм нав’язані ззовні певні шаблонні істини і стереотипи поведінки. Подивіться на будь-які старо-новомодні філософо-містичні вчення та науки, ну, приклад, та ж Кабала… Всі твердження в ній носять характер догми та аксіоми, які принципово не підтверджуються ніякими конкретними речами, їх треба сприймати, вірити без належного доведення і обґрунтування, виключно зі слів їх гуру, того ж  Міхаеля Лайтмана. Це, знаєте, мені нагадує відоме: «Нет Бога кроме Аллаха и Мохаммеда, пророка Его на Земле». Я ж навпаки все звик перевіряти на практиці, а не сприймати з чиїхось слів. А тому для мене не має абсолютних авторитетів, точка зору яких є істинною в останній інстанції. Це стосується будь-якої сфери: політики, юриспруденції тощо.

– Людина завжди прагне щастя, причому кожен в своєму розумінні. Для Вас щастя це що?

– Для мене щастя – це можливість себе реалізувати, можливість займатись улюбленою роботою, адже я трудоголік. Крім того загальні, притаманні будь-якій нормальній людині, поняття: дружба, любов. В принципі, вважаю себе щасливою людиною, яка є самодостатньою, змогла багато чого досягти. Думаю, що зможу себе реалізовувати і в подальшому.

– Не поринувши у виборчий процес , не можна сподіватись на позитивний результат. Які Ваші прогнози від цьогорічних виборів?

– На жаль, ці вибори будуть важкими, що характерно не тільки для Закарпаття, а й для загальноукраїнської ситуації. Дуже мало справді ідеологічних проектів, які можуть дати об’єднуючу та інтегруючу основу для української нації. Я вже казав, що вважаю абсолютною ідіотією, коли громадян України штучно ділять на якісь табори за їх ідеологічними переконаннями. Мої батьки були комуністами, і мені й зараз імпонують лівоцентриські ідеї, до речі, «Капітал» Карла Маркса читають зараз в світі як ніколи. Абсолютно обґрунтовано вважаю, що вся ця істерія з люстраціями у викривленому українському варіанті та «гонитві на відьом» і пошуків «ворогів народу» серед колишніх комуністів, сдпушників, регіоналів і т.д. має закінчитися. Якщо Україна дійсно хоче стати європейською, заможною, правовою, демократичною державою, знову скажу, потрібно шукати те, що об’єднує,  а не те, що роз’єднує націю. Стосовно того, чому балотуюсь від «Відродження». Не буду довго говорити, скажу тільки, що мені імпонує програма цієї політичної партії, я знаю особисто і поважаю тих людей, які її очолюють. Нікого ні за що агітувати не буду принципово. Хай кожен виборець зробить свій свідомий вибір. Але вибір не за гроші, а за переконання і погляди. А ще зазначу, що місту, краю і країні, як ніколи, потрібна альтернатива і присутність у владі поміркованих інтелігентних людей, а не горлопанів і крикунів, відвертих популістів, які не мають елементарного бачення розвитку країни. Олігархам і феодальним князькам теж би потрібно більше патріотизму і розуму, якого вони, на жаль, і це очевидно, теж не мають,  а тому, думаю, знову перетворять ці вибори на олігархічно-феодальні розборки. Це об’єктивна реальність самосвідомості нашої псевдоеліти. Маємо те, що маємо.

– Кожні вибори – це зміни й надії на краще. Чи справдяться вони цьогоріч?

– Хотілось би, але в мене є певна доля скептицизму. Тому за наявності політичних реалій сьогодення України, це нагадує ситуацію, коли на цих виборах виборці вирішуватимуть питання, як зробити вибір між поганим і ще гіршим. Але цей вибір треба робити, тому що тільки через вибори громадяни можуть впливати на політичні процеси в державі та реалізувати свої права на формування місцевої та центральної владної вертикалі. Все-таки сподіваюсь, що ці вибори не стануть виборами без вибору.

– Олексію Андрійовичу, ви політик і адвокат, чи вважаєте, що нинішні вибори змінять політичну ситуацію докорінно?

– Ні, докорінно не змінять, тому що поки на це немає необхідних передумов. На жаль така об’єктивна реальність. Але вони можуть дати поштовх до позитивних змін в державі, на місцевому та регіональному рівнях зокрема.

– «Скажіть, хто Ваші друзі, і я скажу хто Ви».

– Вважаю себе комунікабельною людиною. Тому у мене дуже багато близьких приятелів, при чому вони працюють в різних сферах. Ще починаючи з спорту, я колись був першим головою Федерації східних єдиноборств Закарпаття, доводилось працювати і художником, багато людей з цих сфер по сьогодні є моїми друзями, ну і далі – політика, юриспруденція, журналістика. Люблю спілкуватися і дружити з розумними жінками, про що я вже не одноразово писав у своїх інтерв’ю. Я людина публічна, маю широкий спектр спілкування, а тому приятелів і друзів маю багато. Взагалі не розумію, як можна жити не спілкуючись з людьми, як кажуть «варитись у власному котлі». В Радянському Союзі існувало хороше прислів’я: «Не имей 100 рублей, а имей 100 друзей». Я вважаю цей принцип правильним.

– Ваші батьки були знаними людьми. Скажіть, будь ласка, які риси характеру запозичені від них?

– Мої батьки були викладачами, науковцями. А ще були, як і майже вся інтелігенція в ті часи, комуністами. Я цього не приховую і вважаю, що в Комуністичній ідеї й ідеології є багато позитивного. Інше питання, що було зроблено багато перегибів. А ще було багато пристосуванців. Та все ж принципово стою на позиції, що огульно перекреслювати наше минуле не тільки не можна, а є докорінно неправильним підходом до процесу формування української нації та української держави. А від батьків я запозичив наполегливість, любов, віру в людей та світле майбутнє.

– Чи бажаєте оприлюднити свою біографію бодай у короткому варіанті? Може якраз вона буде повчальною для наших читачів.

– В своєму житті, вважаю, що бачив чимало. Довелося пережити багато чого як позитивного, так і негативного, працювати в різних галузях, в яких завжди прагнув добиватися поставлених цілей. Це може бути темою окремої розмови, якщо, звісно, ми будемо в подальшому вести.

– Зрозуміло, у творчої людини багато мрій. Які з них можете виокремити і чим скоріше втілити в реальність?

– Вважаю, що люблю Україну і є патріотом своєї держави, міста, краю. І для мене це не звучить пафосно, тому що своє майбутнє я поза межами України не бачу. Ніколи не те, що в іншу державу, а навіть в інше місто не переїду ні за яких обставин. Я люблю своє Мукачево. До речі, не розумію намагання його перетворити в МукачевЕ, як зараз намагаються зробити деякі псевдопатріоти. Мрію, щоби в Україні припинилася війна, об’єднався український народ на базі якихось системних і сильних національних проектів та щоби у владних коридорах як на регіональному, так і загальнодержавному рівнях, стало поменше дурнів і побільше людей освічених, інтелігентів та інтелектуалів. Я пошуткую. Біда української держави навіть не в корупції, а в просто дурнях, які сидять усюди. Колись це має припинитися, і ми будемо жити в нормальній державі, де живуть і працюють нормальні та адекватні люди. Знаєте,якщо так можна виразитись, я оптимістичний песиміст. А тому моїм кредо, як людини з активною життєвою позицією, є слова Шарля де Голля: «Обережність – властива багатьом. Дія – це доля для одного».

Я дав Вам відповіді про те, що я думаю чесно і відверто, а подобається це комусь чи ні, залежить від поглядів читачів, як кажуть, справа смаку.