Подорож на край Європи

Дванадцять днів, одинадцять з половиною тисяч кілометрів, три провідні європейські столиці, десятки нових знайомств - найскромніший підсумок подорожі, в яку мені пофортунило потрапити цього літа.

Колись відома американська кіноактриса Шарліз Терон сказала: «Ніщо так не відкриває очі на світ і не розширює кругозір, як подорожі». Важко не погодитись з цим твердженням. Здавалось би, що особливого у звичайному реченні, яке, напевно, міг би сказати кожен. Але людська психологія річ дивна. Лише повертаючись з мандрівок і аналізуючи це твердження, воно набуває для тебе зовсім нових, невідомих раніше граней, які починаєш усвідомлювати лише зараз. Так трапилось і зі мною. Спекотний липень 2015 добігав кінця і на мене чекала захоплююча подорож на край Європи - до португальського міста Брага. Саме ця найзахідніша країна ЄС була обрана місцем для проведення навчального курсу «Волонтерство заради людства», організованого Національною агенцією Португалії та місцевим представництвом Червоного Хреста і профінансованого  Європейською Комісією.

Оскільки вражень та світлин з подорожі вдалось привезти чимало, спробую коротко передати свої відчуття від візиту до Амстердаму, Лісабону та Парижу.

Отож, на шляху мого «євротуру» першим місцем зупинки став голандський Амстердам. На диво, місто та країна, яка у більшості асоціюється з тюльпанами та легальними наркотиками, вразила мене перш за все своєю неординарною архітектурою та особливостями місцевого транспорту. Склалось враження, що в Амстердамі існує справжній культ велосипедиста. Двохколісний засіб в цій країні не просто засіб пересування. Велосипедистів можна зустріти повсюдно. Сприяє цьому розвинута транспортна інфраструктура, з велодоріжками, які за довжиною спокійно можуть конкурувати з автошляхами міста. Турист, який вперше потрапить до Амстердаму, на довго запам’ятає це місто. Подекуди навіть може скластися враження, що права звичайних пішоходів є обмеженішими, аніж права власників двохколісних засобів. З негативу про місто - відсутність вказівників та інформації на англійській мові. Прилетівши в міжнародний аеропорт Схіпхол, який, до речі, є четвертим за кількістю пасажирів та третім за кількістю перевезеного вантажу в Європі, до столиці Королівства вирішили добиратись автобусом. До 30 хвилин і Ви в центрі, звичайно, якщо у вас хороша дедукція, адже назви автобусних зупинок турист читає на незнайомій йому мові. Та попри все - відсутність таких дрібних речей сповна компенсується красою та охайністю міста.

Наступним на шляху мого слідування став Лісабон. Хоч перше знайомство з містом у мене тривало зовсім короткий проміжок часу, приємно вразила гостинність та дружелюбність місцевого населення. Коли в найскладніший момент подорожі потрібно було терміново потрапити на територію автовокзалу, португальці допомагали підказками і виручали в складну хвилину.

Кінцевою точкою подорожі було старовинне місто Брага, яке налічує, без малого, 2250 років. Брагу справедливо називають релігійною столицею Португалії і містом архієпископів, оскільки тут знаходиться резиденція єпископа, і вона завжди зберігала лояльність католицької Церкви.Тому і вигляд сьомого за величиною міста Португалії носить, в основному, церковно-готичний характер. В Бразі така величезна кількість церков, що церковні дзвони лунають кожні кілька хвилин. Головною ж туристичною родзинкою міста є Святилище Бон-Жезуш-ду-Монті. Це унікальний архітектурно-ландшафтний комплекс, який складається з церкви, знаменитих сходів (лесници) Via Sacra («Свята дорога»), великого парку, підйомника і кількох готелів. Церква Христа на Голгофі знаходиться на окраїні міста, приблизно в семи кілометрах на схід від історичного центру Браги. Варто відзначити, що незвичне місцерозташування об’єкта послугувало натхненним прикладом для створення ряду подібних споруд в Португалії та Бразилії. З святилища відкривається дивовжна панорами Браги, яка захоплює з однієї сторони своїм консерватизмом, а з іншої - унікальністю ситуації: старовинному місцю на землі вдалось вберегти свій історичний стан. Якщо Ви в Бразі не відвідали цього святого місця, вважайте, що дарма змарнували свій час.

Окремо хотілося б розповісти про навчальний тренінг, організований представництвом Червого Хреста. Інтернаціональна команда нараховувала понад тридцять осіб учасників заходу, що представляли вісім країн Європи, а саме: Сербію, Італію, Грузію, Угорщину, Україну, Чорногорію, Польщу і, звичайно, господарів заходу - Португалію. Головною темою зустрічі стало обговорення питання дотримання прав людини в різних країнах Європи. Завдяки тому, що навчальний тренінг був побудований таким чином, що були представлені як країни члени Європейського Союзу, так і потенційні кандидати на членство в цій організації, вдалось чітко усвідомити картину по всій Європі. Учасники тренінгу за допомогою неформальних методів освіти спробували дати власне визначення поняттю «права людини». Окрім того, шляхом обміну інформацією, вдалось обговорити такі важливі в суспільстві проблеми як насильство в сім’ї, торгівля людьми, проблеми ромських дітей та інше. На завершення ж навчального тренінгу перед різними командами стояло одне головне завдання - розповісти про якусь одну ключову проблему в галузі прав людини на конкретному прикладі короткометражним відео. Підбиваючи підсумки тренінгу, можу з впевненістю сказати, що попри різний розвиток країн, різні традиції та культуру, в більшості проблеми з дотримання прав людини схожі - це бюрократія державного апарату, беззаконня правоохоронних органів, насильство в сім’ї, не дотримання ключових позицій конституцій різних країн і найголовніше - відсутність покарання за недотримання Міжнародної декларації з прав людини. Хоч тренінг, який тривав сім днів і завершився, моє знайомство з Португалією продовжилось. На зворотньому шляху додому у мене залишилось кілька вільних днів, які вирішив використати для вивчення Лісабону. Місто, яке з самого початку викликало не однозначну реакцію, і по завершенню подорожі залишилось загадкою для мене. Столиця Португалії, як пізніше з’ясувалось, складається з двох частин - різнобарвної історичної, та сучасної урбанізованої частини з великими торговими та бізнес-центрами. Саме такий мікс історії і сучасності викликає не однозначну реакцію. Мандрувати Лісабоном не складає значних труднощів. Головні об’єкти для туристів знаходяться поруч за напрямком руху «візитівки» Португалії - старого трамваю. До слова, щоб потрапити на цей маршрут, туристам доводиться чекати в черзі, яка подекуди налічує до кількох сотень людей. Широка рекламна кампанія з розміщення трамваю на всій можливій сувенірній продукції схоже дає свої плоди, оскільки відбою від бажаючих провезтись на справжньому раритеті немає. До слова, саме Португалія, як на мене, яскравий приклад того, як не тільки можна, а й потрібно заробляти гроші на історії. Історії, з якою в нас не дуже рахуються.

На шляху до Києва мене чекала ще одна зупинка. Цього разу в столиці Франції - Парижі. Говорити і писати про одну з найгарніших столиць світу можна багато. В центрі світової моди кожна вулиця, кожен клаптик дороги уже вражають. Що тоді говорити про величний Собор Паризької Богоматері, більш відомий як Нотер-Дам, чи Ейфелеву вежу? Остання взагалі дивує своєю красою та антропометричними даними. Звичайно, як і будь-де в Парижі, щоб потрапити до відомого історичного об’єкту, потрібно вистояти кількагодинні черги у натовпі з представників усіх куточків світу.

Побачивши величну красу Парижу, дивовижні місця Португалії та фантастичний Амстердам, я повертався в Україну з одним єдиним риторичним питанням, яке застряло в моїй голові: «А чи зможемо ми врешті-решт колись по-справжньому цінувати ту дивовижну красу, в якій живемо? Чи стане для нас далека (в плані розвитку) Європа чимось близьким, зрозумілим і рідним?»