Наказано жити многії літа

Щоразу день народження нашої газети подумки повертає мене у далекий 1967-й рік, коли мені пощастило стати літературним працівником в єдиній на той час у Мукачеві міськрайонній газеті «Прапор перемоги», попередниці сьогоднішньої «Панорами».

Газетні тексти тоді набирали на лінотипних машинах у міській друкарні, букви до заголовків виливали з металу, потім вручну складали з них заголовки. Обов’язкову для публікації оперативну інформацію ТАРС і РАТАУ по радіо диктували нам із Києва. Блокнот, авторучка або шарикова ручка складали весь інструментарій журналіста. Навіть у думці не були ні комп’ютери, ні інтернет, ні диктофони, ні цифрові апарати. Газету випускали у світ чотири рази на тиждень у чорно-білому виконанні.

Колектив редакції разом з технічними працівниками складався з півтора десятка людей, які тіснилися в приміщеннях старої редакції на другому поверсі будинку на розі колишніх вулиць Пушкіна та Карла Маркса під «охороною» бронзового міфологічного бога торгівлі Меркурія. Цехи міської друкарні розміщалися на першому поверсі.

У 1976 році, коли очільник газети, світлої пам’яті заслужений працівник культури України, один із корифеїв вітчизняної журналістики, вимогливий керівник і талановитий наставник молодих газетярів Михайло Максимович Дашковський оформився на пенсію, мене призначили на посаду редактора «Прапора перемоги». Я прагнув зробити газету передовою та цікавою. Й досконало знав, як цього домогтися. Колектив налаштувався на цілковиту самовіддачу для досягнення конкретно означених цілей.

Газета не обмежувалась тільки повідомленням новин. Вона активно втручалася в життя як Мукачева, так і кожного села. Дієвість критичних виступів газети обласне управління по пресі з року в рік оцінювало найвищими балами. Упродовж багатьох років мукачівська міськрайонка була однією з наймасовіших серед газет свого рівня в Україні. Наприкінці восьмидесятих років її тираж сягнув 28 тисяч екземплярів, вдвічі більше, ніж у 1976-у році.

Ми стали багатими. Грошові надходження від передплатників і рекламодавців утворили самоокупний редакційний бюджет. Вистачало коштів і для затвердження найвищих посадових ставок, і на премії для стимулювання творчих ініціатив журналістів, а також для друзів газети, причетних до зростання рейтингу і популярності видання, для спонсорування міського шахово-шашкового клубу й кількох спортивних товариств. Це був благодатний час для газети.

Саме в ці роки редакція переселилась в одну з кращих двоповерхових архітектурних споруд міста – на вулицю Ярослава Мудрого, 17. У реконструкцію ми вклади понад шістсот тисяч гривень редакційних коштів. В облаштованих кабінетах оргтехнікою тут було створено умови, яким згодом по-доброму заздрили навіть журналісти найбагатших районів України, які побували у нас на організованому Спілкою журналістів республіканському семінарі редакторів районних і міськрайонних газет. Високо оцінили наші досягнення і колеги з Москви, Чехословаччини, Угорщини, Австрії й інших європейських країн, які побували в Мукачеві.

У ті роки в приміщенні редакції регулярно відбувалися зустрічі з передовиками виробництва, влаштовувалися виставки народної творчості, полотен знаних художників краю, проводилися творчі дискусії, заняття школи журналістської майстерності, міськрайонної школи робсількорів.

У серпні 1990-го року ми перейменували «Прапор перемоги» на «Панораму». Того вимагав час, зміни в суспільстві, настрої людей. Газета активно включилася в роботу по будівництву нового життя в незалежній Україні.

На жаль, не довго раділи ми здобутим успіхам. У другій половині дев’яностих на нашу державу чорною хмарою навалилась небувала на моїй пам’яті глибока економічно-фінансова криза, яка породила знецінення національної валюти, здорожчання, безгрошів’я. Масово закривались газети різних рангів, яким не вистачало запасу міцності. Таке лихо загрожувало і нашій «Панорамі», адже багато щирих шанувальників газети через нестачу коштів уже не змогли продовжити передплату. Тиражі різко впали. Наші доходи – теж. Інфляція наступала. Недолугі реформи не виправляли ситуацію.

На грошову допомогу райдержадміністрації, яка раніше при необхідності традиційно виручала нас у різних життєвих ситуаціях, теж не могли розраховувати: в районному бюджеті не вистачало коштів навіть на забезпечення першочергових соціальних потреб населення.

Щоб «Панорама» залишилася на плаву до настання кращих часів, ми пішли на крайні заходи: всіх працівників редакції було переведено на півставки, періодичність випуску газети зведено до двох разів на тиждень. Щоб не втратити зв’язок із давніми шанувальниками часопису, за підтримки спонсорів передплатили кількасот екземплярів для найбільш нужденних. У дні випуску газети двері редакції зранку до вечора не зачинялися – вдячні люди приходили за дарованим їм свіжими номерами новинки...

Саме в цей кризовий період я досяг пенсійного віку. Але вирішив не виходити на заслужений відпочинок, поки не знайду собі достойного наступника, який зміг би розрулювати ситуацію, що склалася. На щастя, знайшов: молодого науковця, який вже мав досвід роботи в пресі – Василя Васильовича Гарагонича.

За моєю рекомендацією його й затвердили редактором, надавши мені можливість стати вільним від службових обов’язків пенсіонером.

Василь Васильович, властивим йому ентузіазмом, впрягся у редакційного воза. Йому вдалося не тільки реанімувати «Панораму», але й на 13 років раніше за багатьох інших газет України зробити її незалежним виданням, уже в статусі Закарпатського обласного щотижневика. Через кілька років «Панораму» почали виготовляти на найсучаснішій поліграфічній техніці у кольоровому виконанні. Під час керівництва Василя Гарагонича було створено електронну версію газети, новинний сайт і перший та єдиний у Мукачеві мультимедійний прес-центр.

Василь Васильович двадцять років свого життя встиг віддати «Панорамі», яка, як за змістом, так і за формою стала однією з кращих на Закарпатті. На жаль, тільки двадцять років. У некролозі в оновленій ним незалежній газеті кілька місяців тому повідомлялося: «23 липня, на 62-ому році життя, раптово обірвалася земна дорога доктора історичних наук, професора, заступника декана факультету туризму та міжнародних комунікацій Ужгородського національного університету, заслуженого працівника освіти України, члена Національної спілки журналістів України, шеф-редактора «Панорама Медіа Групи», люблячого чоловіка, турботливого батька, чудового сім’янина, щирого товариша і друга, висококласного фахівця, педагога і талановитого журналіста Василя Васильовича Гарагонича».

Він передчасно, надто передчасно відійшов у вічність. Його справу в «Панорамі» достойно продовжує син Василя Васильовича – Іван Васильович Гарагонич, який на посаді головного редактора прагне якнайповніше втілити в життя плани і задуми покійного батька.

Як і раніше, автори всіх публікацій пишуть переконано і переконливо. І ще одна похвальна риса оновленої «Панорами»: перша сторінка кожного номера, як правило, відзначається оригінальним, привабливим дизайном, що, погодьтесь, підтверджує тонкий художній смак дизайнера. Раціонально, професійно верстаються й усі інші сторінки часопису.

Про авторитет газети переконливо засвідчує високий, як на сьогодні, тираж – понад сім тисяч примірників. Треба сподіватися, що інтерес до видання ще більше зросте, якщо його творцям удасться підвищити інформаційну насиченість видання.

Сердечно вітаю журналістів «Панорами», її читачів із 75-річчям газети. Хай і надалі молодіє вона, спонукує людей до роздумів, до активних дій по вдосконаленню життя закарпатців. Многії літа.