Инший, незалежности, Атени – правильно? Чому "новий" правопис на часі?

Від початку повномасштабного вторгнення росії на територію України, багато українців почали більше спілкуватися або повністю перейшли на українську. Таких громадян станом на жовтень 2022 року нараховувалось 57%. Про це свідчать дані опитування, проведеного компанією Gradus Research на замовлення "Суспільного".

Всім, хто перейшов на українську, вивчення мови слід починати не з шкільного підручника української мови та складних правил, а з вивчення її історії, бо тільки вивчивши історію мови, можна збагнути її цінність, важливість та унікальність.

Здавалось би, що часи коли забороняли говорити, писати, співати, викладати українською вже минули, але столітні намагання знищити українську мову залишили за собою слід.

Річ в тім, що в часи царської росії, а вже згодом Радянського Союзу репресували не тільки українців, але і все українське, тому мова не стала винятком.

134 – саме стільки разів забороняли українську мову!

Якщо українців знищували голодом, піддавали тортурам, ув’язнювали, переслідували, то українську мову або забороняли, або зросійщували.

"Новий" правопис – це повернення деяких мовних норм репресованого правопису 1928 року, так званої скрипниківки. Свою назву правопис отримав від прізвища тодішнього Народного комісара освіти УСРР Миколи Скрипника.

Над правописом працювали філологи зі всієї України. Саме завдяки обговоренням, дискусіям було досягнуто головної мети мовознавців – охопити всі унікальні та самобутні риси української мови.

Та радянський курс на українізацію тривав не довго. Вже у 1933 році правописна комісія змінила норми "Українського правопису", визнавши скрипниківку "націоналістичною". Саме в цей час на теренах України сталінські кати влаштували Голодомор. Вони хотіли знищити українську націю разом з її мовою. Всі, кому пощастило вижити, мали послуговуватись зросійщеним варіянтом правопису.

Як би дивно не було, але норми зросійщеного правопису української мови залишилися навіть після здобуття Україною незалежности. На початку 1990-х деякі мовознавці та політики виступили з вимогою відновити хоча б деякі норми скрипниківки. Але всі намагання в час, коли Україна тільки скинула з себе важке ярмо радянського союзу і все ще озиралась в бік москви, було марним сподіватися на повернення питомого українського правопису.

І от, нарешті, в 2019 році сталося диво. У травні того року Кабмін затвердив нову редакцію "Українського правопису". Над цим правописом чотири роки працювала Національна комісія з питань правопису.

Мова йде про повернення справжнього українського правопису, але, на жаль, тільки часткова.

Те "икання", яке так всіх дратує, має свою історію. В радянський час фонему "и" взагалі хотіли вилучити з переліку голосних звуків. В українській мові є м’які і тверді склади з "и", а в російській "ы" утворює лише тверді склади, а "и" – лише м’які.  

Така особливість української мови неабияк дратувала російських мовознавців, тому, в деяких словах, замінювали "и" літерою "і", оскільки вважалося, що "и" утворює лише тверді склади, а "і" – лише м’які. Нічого не нагадує? Теж правило з підручників російської мови, тільки тепер воно стосується української. Після такого мало віриться, що є слова, які починаються на "и", але вони є.  

Вживати літеру "и" потрібно не тільки в словах, які зазначені в "новому" правописі(ирод, ирій, икати),але й у словах, яких немає в переліку – инший, инакше, иноді, иншомовной і ще багато инших слів, які радянська політика репресувала.

Чому рієлтор і проєкт? Щодо рієлтора, то все просто. Українська мова дуже мелодійна. У слові ріелтор – збіг двох приголосних, що не притаманно українській мові. Тому для мелодійности вживаємо літеру "є" – рієлтор.

В "новому" правописі є правило написання запозичень із латинським коренем -JECT-. Звукосполучення [je] передається через українське "є" – от вам і проєкт, а разом з ним об’єкт, суб’єкт, траєкторія – инші загально прийняті слова.

Такі ж правила мелодійности та запобігання збігу двох голосних застосовуються щодо заміни звукосполучення [іа] на [ія], до прикладу, соціальний – соціяльний, матеріал – матеріял. Але ця норма, на жаль, не затверджена в "новому" правописі.

Та чи не найбільше сміху в людей викликають Атени. У словах грецького походження звук th під час транслітерації передаємо літерою т, а не ф. Ми ж не кажемо мафематика, ми кажемо математика. Але під впливом російської звук th позначений літерою ф, тому ми писали Афіни, а не Атени, ефір, а не етер, кафедра, а не катедра. І напевно, що багато хто й надалі буде писати Афіни та ефіри, оскільки згідно з правописом 2019 року допускаються два варіянти написання слів.

В "новому" правописі зазначається, що в художніх текстах допускатиметься заміна "і" на "и" в кінці іменників третьої відміни  в родовому відмінку однини, а також в словах кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь в родовому відмінку. Це звичайно добре, але закінчення в родовому відмінку на "и" є природним для української мови на відміну від закінчення на "і", тому застосовувати це правило слід не тільки в художніх текстах.

У словах, запозиченнях із давньогрецької мови, звукосполучення [au] варто передавати через [ав], оскільки збіг двох голосних не притаманний українській мові: авдиторія, павза, лавреат. Хоч в новому правописі допускається варіянт зі звукосполученням [ау]: аудиторія, пауза, лауреат…

Я описала далеко не всі норми "нового" правопису, але навіть чинна редакція 2019 року не відповідає усім правилам питомої української ортографії.  

Національній комісії з питань правопису слід довести справу до кінця, слід знову почати роботу вже над затвердженим правописом, слід відновити справжню ортографію української мови. Не треба боятися затвердити тільки однин правильний варіянт правопису: т, отже т – без ф;  [ав], отже [ав] – без [ау] і так далі.

Мова – це зброя. І зараз найкращий час, щоб почистити нашу зброю від російського бруду, від радянської иржи, яка намагалась її знищити.

Хто, як не ми? Хто инший це зробить?

Слід вже всім запам’ятати слова великого Малковича: "Не можна покладатися тільки на солов’їв, дитино…".