Історія "на дотик" або Серце віддане читачам…

Готуючись до 75-річчя газети, виникла необхідність навідатись до міського архіву Мукачева, де зберігаються примірники «Прапору перемоги» та «Панорами».

Гортаючи пожовтілі сторінки газети, мимоволі впіймав себе на думці: в них вписана наша історія. За мільйонами газетних рядків – долі людей, про яких протягом віку писали журналісти. Усвідомивши обсяг написаного за 75 років, розумієш, що журналістика – не просто професія. Для великої кількості людей – це не банальне місце роботи, а велика частина життя. Робота в журналістиці у всіх залишила той незабутній слід, який ніколи не зітреться у пам’яті.

Я потрапив у журналістику у березні 2011 року. Саме в цей час газета переходила на повнокольоровий друк. Пам’ятаю свої перші тижні в редакції: все нове, робота не з легких, темп – шалений. Пошук матеріалів, обговорення, написання, редагування, вичитування, коригування, верстка, друк та ін. – так проходять мої тижні ось уже 10 років. Доволі вагомий відтинок мого життя.

Гортаючи архівні номери, помічаю прізвища авторів статей, редакторів, які повторюються десятиліттями. І дійсно, у «Прапорі перемозі» – «Панорамі» виросла ціла плеяда журналістів. Ці люди, без перебільшення, жили газетою. Паралельно з роботою, працівники одружувалися, народжували дітей, «росли» у професії. Для когось із них робота стала містком до звершень на інших життєвих стежинах, для когось – єдиною долею на все свідоме життя. Воістину, свої серця вони віддавали читачам і вкладали у роботу всю теплоту душі.

За понад 10 тисяч номерів «Панорама» стала свідком переломних подій в історії нашої країни і на своїх сторінках залишала найважливішу інформацію про них для майбутніх поколінь. Це свого роду літопис останніх 75 років, до якого можна «доторкнутись». Звичайно, у різні періоди газета писала «у дусі епохи». Тим не менше, коли сучасники хочуть дізнатись про події безінтернетної минувшини, вони гортають саме сторінки нашої газети. І тоді у пам’яті «оживають» ті герої, ті події, ті людські радості і турботи.

***

… Гортаю архіви різних років. От на сторінках пишуть про моє рідне село Брестів, про знайомих мені людей, про рідних... Перекладаю ці величезні підшивки газет, роблю копії необхідних матеріалів і мимоволі впадає в око номер, який вийшов наступного числа після мого дня народження. Читаю про ті будні в газеті, про робітників, про Чинадієво, про чашку чорної кави, про ярмарок, про події 22 травня, дня мого народження… Читаю сторінки газети, в якій через два десятиріччя волею долі мені випаде можливість працювати… Дуже сподіваюся, що так само через багато років ці рядки читатимуть наші наступники і так само згадуватимуть свої перші кроки в журналістиці, а це означає, що газета буде жити і розвиватися.

Мої 10 років у газеті були дуже світлими, які багато в чому сформували мене як особистість. Дуже вдячний людям, котрі зберегли газету і вона живе та розвивається. У номері, приуроченому десятитисячному виходу у світ «Панорами», світлої пам’яті Людина з великої літери, багаторічний головний редактор Василь Гарагонич писав: «У долі газети, як і у будь-якій іншій, бувають різні часи, періоди підйому і спаду, час розкидати каміння і час збирати його до купи». Хочеться вірити, що попереду в газети якраз період підйому і ніякі «життєві бурі» не вплинуть на корабель, який пливе в океані інформації під гордим майорінням прапора «Панорами».