Насущний хліб епох

Годилось би почати історичну розповідь з того, як 333 роки тому, в 1682 році, набула життя сільська народна школа, тоді іменувалася Ромочевицько-Залужанська, але ми започаткуємо з того, що більш як за всі ті віки знайшлася тільки одна людина, яка написала обширну і змістовну книгу про долю школи, шляхи вчителів і учнів, про дух педагогічного і учнівського колективів, – вчитель, як кажуть сільські люди, від Бога, Михайло Іванович АЛМАШІЙ.

І назвав її дещо по-філософському – «ЗАЛУЖАНСЬКА ШКОЛА НА СХОДИНКАХ ІСТОРІЇ». І обгрунтовано, бо школа творила і творить історію. І не лише свою, а й крайову, втім є часткою державної, а виховані й навчені в цій школі діти (на сходинках історії її було реорганізовано в єдину Залужанську загальноосвітню школу) стали людьми, потрібними як в Ромочевиці, так і в Залужі, а ще – в навколишніх селах Мукачівщини, на Закарпатті, загалом на Україні і в сусідніх державах. Загляньте у власну історію самі, вихопіть з неї лише частку: тут черпали знання, прилучалися до трудової і громадської діяльності Василь (Ласло) Чопей, (в майбутньому – учений, лауреат премії Угорської академії наук), адвокат Василь Лендєл, Юрій Алмашій – заступник міністра зв’язку Угорщини, Іван Гарапко – народний художник колишнього Союзу, Павло Цібере – міністр чеського уряду в справах Підкарпатської Русі, як називали у ті далекі часи Закарпаття, Андрій Лендєл - заслужений художник України, та багато інших, ми ще скажемо про них.

А втім, робити б перелік на багатьох аркушах, бо дуже багато колишніх учнів (зважте, школа стала основною і для дітей з навколишніх сіл - Завидова, Макарьова, Барбова, Пістрялова, Лалова, Верхнього Коропця, Фогараша, Софії, Яблунова, Гандеровиці, Станова). І їхніми педагогами були по-справжньому талановиті люди, які не тільки гідно продовжували справу першого учителя школи Івана Гольця, (автор книги поринув у вікову далечінь, щоб сказати слово про учителів, які займали міцні основи, а саме: тоді було посилено школу новими педагогічними ідеями, здобутками дидактики, й методики навчання та виховання. І кожна когорта вчителів закладала в свою важку роботу нові педагогічні ідеї. І цілком природно, що у 20-х роках ХХ ст. навчальному сільському закладові освіти було присвоєно звання «Зразкова школа».

Вчителі намагалися досягти всебічної ефективності навчально-виховного процесу учнів та роботи вчителів. Нині можна й подивуватись із дуже вже сучасного методу роботи школи, яка взяла за порядність благочинність, щоб мати кошти, допомагати бідним дітям у закупівлі підручників і письмового приладдя й поповнення книжково-літературного фонду. До слова, це одна з прекрасних і дуже розумних традицій, які живуть у школі й тепер.

Не можна назвати всіх вчителів, які закладали глибокі знання в учнях, зміцнювали їх дух. Вони застосовували нові, прогресивні методики, форми навчально-виховного процесу, більше того – діти під опікою своїх наставників набували практичних знань і навичок. Кращі педагогічні традиції втілювали досвідчені педагоги М.М.Лоя, Г.І.Лоя, В.В. Пальок, В.І.Малейко, І.Ю. Чопей, В.П.Сенько, Й.І. Цібере, В.В. Кучерява, Л.К. Козар, М.М. Кабацій, М.І.Алмашій, В.Ю.Балог, інші педагоги. Завдяки залузьким вчителям чималих щаблів досягли сини і доньки звичайних селян: Василь Дурдинець став міністром України, народним депутатом, першим заступником голови Верховної ради, Юрій Сідор – доктор фізичних наук, на кандидатів різних наук захистилися Марія Біцков (Шманько), Юлій Орбан, Мирослава Фейса, Василь Кофлан, Іван Мигальцьо... Заслуженими діячами мистецтв України знали у державі Федора Турянина, заслуженим артистом – Михайла Турянина, Наталія Мигович – оперна співачка. І заслужені вчителі – Октавія Дурдинець та Софія Дуфинець...

До честі автора книжки – заслуженого вчителя України Михайла Алмашія – ми маємо і широку історію сільської освіти в фотокопіях рукописних оригіналів шкільної хроніки, у портретах авторитетних вчителів, які вчили дітей на рідній мові. У 1903 році в Залужі побудовано чудову школу, управителем її був педагог Адальберт Янтшкий аж до 1945 року. В історію вписались своїм чесним педагогічним трудом Андрій Попович, Василь Гомонай, який, хоч і був сільським старостою, «започаткував міцну співдружність школи і сільського самоврядування». Поведе школу вперед і до прогресивних висот новий учитель Іван Папп. У радянський час на початку було кілька директорів – Андрій Васильович Петровцій та інші, а при директорі Георгію Шманьку школа стала середньою. Після того, як він був обраний першим секретарем міськкому комсомолу, директором став Іван Чопей. При цьому інтенсивно велися добудови, реконструкції, запрацювали колективи художньої самодіяльності, якими керували Іван Кучерявий та Михайло Алмашій – вони були відомі у всій області, посідали призові місця. Іван Чопей з часом став секретарем райкому партії по ідеології, а директором школи був призначений Іван Кучерявий.

Ну, а далі більш як двісті сторінок книги – розповідь про нову 4-поверхову школу, про еволюцію шкільництва і педагогічний розвиток, інші шляхи. Михайло Алмашій особливо творчо підійшов до розповідей про вчителів, відступив од стандартів, «стилю характеристики», й кожна розповідь про вчителів і людей, причетних до шкільництва, – своєрідні художні новели, доповнені портретними знімками. Взагалі, ілюстрацій багато.

І ще одна риса автора – з перших рядків книжки він підкреслює, що «не мав наміру вихваляти свою школу, виділяти її серед інших закарпатських шкіл як кращу чи славнішу... Кожна школа має свої здобутки, давні добрі традиції, своїх талановитих вчителів та відомих випускників. Про них треба писати книжки...» Суттєво!

...Я теж вчився в Залужанській школі. Закінчив університет, став журналістом, прийнятий у Національні спілки письменників і журналістів України, видав ряд книг – повістей і романів... Але не менше дорожу, що вчився і ставав людиною в цій прекрасній школі.