"Самотні чоловіки". Про наболіле

Лавришин Тетяна 8 лютого 2013 року 01:58 299
Любі мої, тішуся, що знов маю нагоду бачитись з вами на сторінках цього видання. В переддень, коли кожен житель планети Земля шукає собі пару, хочеться поговорити про те, що болить кожній жінці і кожній дівчині – про самотніх мужчин. Чи думали ви, що примушує сильну половину людства обміняти випране, прибране, сите життя на пельмені та пиво в холодильнику? Справедливо, що зростаюча доступність домашньої кухні в закладах громадського харчування та прибирання «на дому» зменшують конкурентоспроможність жінок, які, в силу емансипації, забули, в котрій руці правильно тримати ніж, а в котрій – цибулю. Я вже мовчу про можливість «знаття напруги» без будь яких зобов’язань. До слова, на ці зобов’язання часто і перекладається відповідальність за самотність. Та, як на мене, причина зарита дещо в іншому. Хай простять мене милі жінки, але ми просто не ДУМАЄМ про чоловіків. Точніше не так. Всі думки зводяться до: любить-не любить, зробить-не зробить, приїде-не приїде, одружиться-не одружиться, зрадить-не зрадить. Але щиро і по-справжньому – майже ніхто не переймається. Ми точно знаєм, яким в ідеалі має бути МЧ, але навіть не уявляєм, яким він є в реальності. А правда в тому, що вони постійно втягнуті в конкуренцію – раз, в ієрархію – два; що їм «на роду написано» постійно комусь щось доводити, постійно з’ясовувати: хто Альфа-самець, і кому дістанеться більший шмат м’яса, у кого товстіший гаманець, і потужніше авто; що їм доводиться йти по життю з відчуттям «я лох», бо для них поняття «проте» (яким би можна піднятись щаблем вище громадської свідомості) працює у зворотньому напрямку (У тебе хороша кар’єра, проте нема коханої жінки? Ну ти  і лох! У тебе кохана жінка, проте нема кар’єри? Ну ти і лох! ); що деколи, прийшовши додому, вони просто мають бажання заритись обличчям в подушку і закрити очі.., на самоті, бо як не на самоті – то знов лох… Хлопчики не плачуть, чоловіки не ревуть… Бути чоловіком – нереально важка роль, і часто ми, жінки, посилюєм її важкість, примушуючи вигравати всіма барвами. Ми очікуєм, що чоловік сам здогадається про те, чого ми ще не намалювали у своїй уяві; ми вимагаєм всі вільні і не вільні хвилинки його часу приносити на алтарь нашого Его; істерим, коли не отримали того, про що ще не озвучили. І хочем завжди бути правими. А так не буває. Буває по-іншому. Чоловікам деколи хочеться, щоб їх просто зрозуміли і прийняли, і помовчали, і налили борщу – не сьогодні, і не завтра, а довго-довго. І тоді зникає статева приналежність, і лишаються двоє дорослих Homo sapiens, готових зробити одне для одного щось хороше і дружнє. Любляче. Насамкінець, хочеться завершити неримованими рядками: "Давай і тобі воздасться." Хай вас люблять! © Тэн
Редакція сайту не змінює і не редагує авторський текст, процитований на сторінках інтернет-видання «PMG.ua», і не несе відповідальність за висловлені в ньому думки.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
ДО ТЕМИ