Відпускати не можна залишити

П’ять факторів, які можуть прискорити звільнення Юлії Тимошенко

Майже два роки минуло з моменту арешту Юлії Тимошенко…

Починаючи з 11 жовтня 2011року і до сьогоднішнього дня тема ув’язнення екс-прем’єра є чи не найбільш обговорюваною в українських ЗМІ та широко висвітлюється в світових медіа.

Навіть сам арешт став символічним, оскільки для забезпечення громадського порядку на вулиці Києва тоді направили 4 500 бійців «Беркута», «Барса» та інших представників так званих силових структур – найбільше за історію столиці часів незалежності.

Після арешту градус напруги не стихає. Навпаки, практично кожен виступ європейських політиків та дипломатів словами «вибіркове правосуддя», «політичні репресії», «звільнення Тимошенко» і т.д.

Жодна розмова на найвищому міждержавному і міжнародному рівні не проходить без згадки про необхідність звільнення ув’язнених політиків Тимошенко та Луценко. Така ситуація подекуди виходила за рамки контролю і приводила до неприємних наслідків. Наприклад, так сталося з Ялтинським самітом, який повинен був відбутися 11-12 травня 2012 року, але був проігнорований більшою частиною запрошених лідерів держав. І це непоодинокий випадок.

Тому необхідність звільнення Тимошенко назрівала ще тоді в 2012, але для цього не було підходящої причини. Як можна було б пояснити виборцям, що вся «газова» операція опинилась на грані зриву і опозиційний політик був покараний несправедливо (а саме так трактувалось би звільнення Тимошенко в 2012 році). Тоді, на піку слави і на народному співчутті Тимошенко б могла, в прямому розумінні цього слова, перевернути гори та повести тисячі незадоволених політикою Банкової прямо на Межигір’я. Зрозуміло, що за таких обставин президентську резиденцію розібрали б на сувеніри і так само зробили б з Генеральною прокуратурою, Печерським судом та рештою державних установ, які були задіяні в арешті екс-прем’єра.

Але оскільки в перших осіб нашої держави повністю відсутній суїцидальний синдром і ніхто з очільників нашої країни не хотів опинятися на місці засудженої, то справу зі звільненням відклали доки градус напруження в суспільстві не вщухне. Розрахунок було зроблено правильно… В 2013 році суспільний резонас (на відміну від політичного) почав поступово сповільнювати оберти і влада отримала шанс вийти з глухого кута, в який її було загнано.

Луценко. Предтеча звільнення Тимошенко

Першим кроком офіційного Києва, який вказав на бажання влади вийти з цієї патової ситуації став вихід на волю колишнього міністра внутрішніх Юрія Луценка. Символічним стало, те що лідера колись багатотисячної партії «Народна самооборона» зустрічали при виході з Менської колонії тільки родичі та найближчі соратники. Де було хоча б 10% відданих партійців і чому вони не прийшли просто зустріти свого, нехай колишнього, але ж лідера під час виходу з колонії? Так чи інакше, але саме цей факт став ще одним підтвердженням того, що більша частина громадськості в Україні охоче йде тільки в ту партію, де може щось заробити або ж отримати якусь преференцію. Політичні переконання та ідеологія для українців відійшли не на другий, а одразу на п’ятий план.

Вихід Юрія Луценка на волю викликав зовсім незначне суспільне обговорення і то сталося це тільки завдяки тому, що дане питання активно висвітлювалося в ЗМІ.

Важливим висновком, який зробила для себе влада стало те, що колишні лідери багатотисячних партій, які могли «підняти на барикади» тисячі українців вже не є такими небезпечними, а значить утримувати їх за «сімома замками» немає жодного змісту.

Кличко. На кордоні між опозицією і владою

Колись Леонід Кучма придумав новий термін «багатовекторна політика», який передбачав ведення зовнішньої політики України по всіх напрямках. Така тактика викликала багато глузувань в дипломатичних колах, але тим не менше Кучмі вдавалося провадити таку політику досить тривалий час.

Чимось схожим зараз намагається займатися Віталій Кличко. З однієї сторони він позиціонує себе як реальний опозиціонер і на кожному кроці критикує владу. З іншої, той же самий Кличко останнім часом утримується від участі в акціях «Вставай, Україно!» та всіляко старається відгородити себе від інших опозиціонерів.

Причина такого дистанціонування від опозиційних побратимів одна – високий рейтинг. Так за даними GfK Ukraine у квітні 2013 року рейтинги Віктора Януковича та Віталія Кличка зрівнялись і становили по 16%. При цьому рейтинг Кличка зріс на 6% порівняно з березнем, тоді як рейтинг Януковича залишився без змін. Ще менше шансів перемоги у Януковича у другому турі. Якщо б в другий тур президентських виборiв вийшли Кличко та Янукович, то 38% українців проголосували б за Віталія Кличка, 19% – за Віктора Януковича, за Юлію Тимошенко – 9%.

Якщо вірити даним соціологів, то Кличко має всі шанси стати наступним президентом України. Це прекрасно розуміють і провладному таборі, тому цілком вірогідним є початок переговорів і пошук шляхів на зближення між представниками провладної політичної сили та перспективним політиком. У що виллється така співпраця невідомо. Зрозуміло тільки те, що Юлія Тимошенко в даний момент не є конкурентом «номер один» для діючого президента, а отже не становить для нього потенційної небезпеки.

Яценюк. Гарант появи нових тушок

Третьою причиною, яка може призвести до звільнення Тимошенко є «міжусобиці» всередині опозиції. Зараз все більше «шишок» падає на Арсенія Яценюка, якого звинувачують в проведенні до парламенту «тушок» з «Фронту змін». Також Яценюком незадоволена значна частина опозиційних політиків, які або не потрапили в парламент через квоти «фронтовиків», або ж потрапили туди балотуючись самостійно на мажоритарних округах. Так чи інакше, але позиції Яценюка падають, а разом з ним паде і загальний рейтинг об’єднаної опозиції.

Тому, навіть якщо завтра Юлія Володимирівна опиниться на волі і почне збирати сили опозиції для контрудару по Партії регіонів, їй буде надзвичайно важко мобілізувати всіх «бійців політичної арени» в одну монолітну політсилу. На таку мобілізацію піде не один рік, а вибори президента вже зовсім скоро.

Зовнішній тиск

Ця (четверта) причина є незмінною від самого початку ув’язненням Тимошенко. Європа і надалі буде намагатися «виторгувати» у Януковича Тимошенко, обіцяючи при цьому різні Асоціації і деякі інші преференції. Багато надії в Європі покладають на саміт Східного партнерства у Вільнюсі, який повинен відбутися у листопаді місяці цього року. До початку проведення саміту Україні необхідно буде остаточно вирішити питання з політичними в’язнями інакше на позитивний результат переговорів очікувати не варто.

Моральний фактор. Розчарування Тимошенко в українцях

П’ята причина може розглядатися суто гіпотетично, але її серйозність не варто ігнорувати. Варто на кілька хвилин уявити себе на місці ув’язненої екс-прем’єрки, щоб зрозуміти наскільки важкою і подекуди невдячною справою є політика. На останніх президентських виборах за Юлію Володимирівну віддали свої голоси більш ніж одинадцять мільйонів чоловік! І де зараз всі ці люди? Якщо б зараз навіть кожен сотий виборець приїхав під Харківську лікарню де зараз лікується Тимошенко, то біля стін цього закладу зібрався б стотисячний натовп. Але цього не стається… На акції по звільненню Тимошенко виходять тисячі, але не десятки і не сотні тисяч. А тому цілком природнім є питання: а чи варто боротися за виборця, який забуває про тебе відразу після твого ж ув’язнення? Мабуть таке питання неодноразово виникало і в лідера української опозиції…